11 березня виповнилося сто років від дня народження відомого радянського та українського вченого Олександра Івановича Кухтенка (на знімку). Усе своє життя він беззавітно служив науці. Був одним із тих, хто закладав фундамент наукових уявлень, на які сьогодні опирається процес інформатизації суспільства. І часто, навіть усупереч офіційним уявленням, що панували, домагався визнання нових наукових ідей.
Так було з теорією інваріантності, яка свого часу була «в ізгої», але в результаті (не без участі Олександра Івановича) стала невід’ємною частиною теорії систем. Разом з академіком Глушковим він також розвивав кібернетику, яку до цього довго називали псевдонаукою. За спогадами його сучасників, він був неймовірно скромною і добродушною людиною. І навіть будучи академіком, маючи кілька державних нагород і звань, — не переставав вчитися. «Завжди з книгою», — так описує свого батька його дочка Тетяна Олександрівна. Навіть у відпустку він брав із собою валізу, заповнену літературою. А у свої останні дні, перебуваючи на лікарняному ліжку, диктував плани на наступний рік. Можливо, здогадуючись, що йому їх здійснити не судилося. Але точно вірячи, що це зроблять його послідовники.
Майбутній академік Національної академії наук України народився в місті Городня Чернігівської області. З відзнакою закінчив Індустріальний інститут (нині — Донецький національний технічний університет), одержавши диплом гірничого інженера-електромеханіка. Ще до початку Великої Вітчизняної війни Олександр Кухтенко встиг захистити кандидатську дисертацію. Тоді ж познайомився з московським ученим Георгієм Щипановим, який на той час саме почав розробляти, нині всесвітньо відому, теорію інваріантності. Й хоча його погляди в ті роки зазнавали різкої критики, Олександр Іванович став їх затятим шанувальником. Він навіть мріяв вступити на математичний факультет Московського державного університету. Вже тоді він усвідомив, що математика є основою багатьох наук. Але здійснитися цьому задуму перешкодила війна.
Після вимушеної перерви Олександр Кухтенко повертається в науку. В 1946 році — він старший науковий співробітник Інституту гірничої справи АН СРСР у Києві. Вже через три роки на базі інституту він організував лабораторію автоматики. Під його керівництвом була розроблена й успішно пройшла випробування система автоматичного регулювання вуглевидобувних машин.
Продовжив свою кар’єру Олександр Іванович у Київському інституті інженерів цивільної авіації (КІІЦА). Тут він створює кафедру автоматики та разом з колективом — кілька науково-дослідних лабораторій. «Ще до польоту Юрія Гагаріна Олександр Іванович створив для фірми С. П. Корольова і Центру підготовки космонавтів одні з перших тренажерів для підготовки космонавтів», — пише у своїх спогадах про Олександра Кухтенка академік НАН України Віктор Пилипенко.
Працював Олександр Іванович і над державною програмою СРСР з розробки космічного апарата для пілотованого польоту на Місяць і висадження на ньому людини. Саме вченим КІІЦА було доручено розробити техніку для підготовки космонавтів. Під науковим керівництвом Олександра Кухтенка було створено тренажер космічного апарата «Сиріус», який успішно застосовувався в практиці. За участь у цих космічних проектах академіка Кухтенка нагороджують медалями Корольова і Гагаріна. Остання, за словами дочки академіка, була для нього найдорожчою і найпочеснішою нагородою.
Не зупиняючись на досягнутому й прагнучи пізнавати щось нове, Олександр Кухтенко приймає пропозицію Віктора Глушкова і 1963 року переходить на роботу в Інститут кібернетики АН України, паралельно продовжуючи свою педагогічну діяльність у авіаційному інституті.
Олександр Кухтенко належав до тих учених, для яких наука є вищою цінністю, життям. Його думки бігли далеко вперед. Він часто повторював, що одне з головних завдань ученого — усунення розриву між теоретичними досягненнями і практикою. Його ентузіазм і сумлінне служіння науці можуть бути прикладом для наступних наукових поколінь.
А ще в останні роки свого життя Олександр Іванович мріяв. Правда, не так про чергове наукове досягнення, як про те, щоб суспільство знову стало моральним. «Жодні програми науково-технічного прогресу неможливо реалізувати, якщо загублено моральність людини... Науково-технічний прогрес неможливий, поки не буде відновлено моральні канони. І, насамперед, відновлювати потрібно чесність», — говорив Олександр Іванович.
...На одному відеозапису із сімейного архіву Олександр Іванович звертається до своїх нащадків зі словами: «Живіть тихо, мирно, не воюйте...». Наразі це послання здається актуальним, як ніколи.
ДО РЕЧІ
За наукові досягнення Олександр Кухтенко був лауреатом Державної премії України, Премії НАН України ім. В. М. Глушкова. Він також був нагороджений Почесною грамотою Президії Верховної Ради України, орденом Червоної Зірки, двома орденами Трудового Червоного Прапора, золотими медалями Ю. Гагаріна і С. Корольова. Він є автором понад 170 наукових праць. У 2002 році в Національному авіаційному університеті на згадку про академіка Кухтенка було відкрито меморіальну аудиторію, а в 2006-му — меморіальну дошку.
