Стара школа

Як це буває на практиці, мені недавно розповів один ветеран міліцейської служби. Почнемо нашу розповідь з історії його життя.

Ми сидимо в невеликому робочому кабінеті. Наш співрозмовник Микола Сосновий, полковник міліції у відставці (на знімку). Сивий, акуратно одягнений, по-військовому підтягнутий. І не скажеш, що Миколі Антоновичу вже 76 років. Щоранку він звично приходить на роботу. 40 років прослужив у міліції. Вийшов на пенсію в шістдесят. Останні 13 років очолював управління державної служби охорони Львівської області. Така енергійна людина і в глибокій старості не зможе спокійно сидіти — створив охоронну фірму, де працює 50 осіб, серед яких і колишні міліціонери.

Прізвище Миколи Соснового відоме в області. Він родом з Житомирщини, після закінчення міліцейської школи залишився на Львівщині. Починав у Перемишлянському районі з оперуповноваженого кримінального розшуку. Жили тоді на 85 рублів зарплати. Пайок віддавав хазяйці хати, де знімав одну кімнатку. Не було ні мобільних телефонів, ні бронежилетів. Бігав на пошту телефонувати до Львова.

Перше серйозне хрещення пройшов, коли затримували озброєного до зубів убивцю двох міліціонерів. У перестрілці був поранений, але злочинця нейтралізували. За це 1966 року нагороджений медаллю «За бойові заслуги».

Кар’єра була успішною, бо, як каже Микола Сосновий, у ті часи більше думали про роботу, ніж про свій добробут. Потім керував райвідділом, управлінням в області. А нині ветеран створив близько 100 робочих місць. Усе такий само непосидючий, гасає з водієм по районах області.

Приводом для нашої розмови стала неприємна історія. Невідомі злочинці проникли в комп’ютерну базу товариства з обмеженою відповідальністю «Охорона-безпека-титан» і переказали на підставні фірми 170 тисяч гривень. Про крадіжку наступного дня керівник товариства Микола Сосновий написав заяву в міліцію. Колишній оперативник з інтересом спостерігав, як же нині його колеги розслідують кримінальний злочин. Почекавши місяць, написав ще сердитого листа до Міністерства внутрішніх справ України: «Прошу вас з розумінням віднестися до мого прохання. Минуло більше місяця з часу викрадення коштів, але ніхто з відповідальних працівників не звернувся до мене, як заявника, за додатковими свідченнями, не повідомив про стан ведення розслідування. Складається враження, що цим питанням ніхто не займається».

Працівники міліції попросили вилучити системний блок комп’ютера з бухгалтерії для проведення слідчих дій. На ньому була встановлена програма «Клієнт-Банк». Минуло 75 днів з моменту злочину, але за ним так ніхто і не прийшов. Розслідування проводив Шевченківський райвідділ міліції Львова. Микола Сосновий не раз усно звертався до колег, та втішної відповіді не отримав.

Через місяць на лист до міністерства відповіла т. в. о. начальника слідчого управління ГУ МВС у Львівській області К. Т. Аракчеєва: «У ході службового розслідування спростувати чи підтвердити факти, викладені у вашому зверненні, не надалось можливим».

А справу, яка два місяці пролежала у Львові, 23 січня направили до прокуратури, щоб надалі відфутболити до Києва для подальшого розслідування. З’ясувалося, що викрадені у Львові кошти зняли з рахунків у столиці.

У розмові з кореспондентом «Голосу України» начальник відділу зв’язків з громадськістю ГУ МВС у Львівській області Світлана Добровольська підтвердила, що здійснюється досудове розслідування за ознаками кримінального правопорушення. Микола Сосновий, почувши такі новини, здивувався: «Злочин вчинено у Львові. Ви думаєте, хтось буде в Києві шукати наші кошти?».

На цьому можна було б поставити крапку. Маємо ще один «висяк». Але далі буденна історія переросла в тривалий діалог, як було колись, і як тепер.

У Миколи Соснового після пережитого ще більше укорінилася думка, що в міліції нині панують інші настрої. Колись не купляли посад і звань. А нині більше думають про гроші.

Ветеран з болем згадує, як до нього на 75-річний ювілей не прийшов жоден заступник начальника ГУ МВС у Львівській області. Напередодні він написав книжку, де розповів про своє життя, чесно і без прикрас. Хотів, щоб молодь, яка навчається в університетах внутрішніх справ, вивчала досвід старшого покоління. Але ветерана, схоже, не почули.

Таких людей, як мій співрозмовник, називають представниками старої школи. Я знаю кількох його колег, які теж обіймали високі посади, їх досі шанують люди, але вони не нажили великих статків. Вони скромні у житті та в побуті. Їздять на стареньких машинах. Знайшли себе в мирному житті. У них прекрасні сім’ї, їхні діти самі просуваються по службі. Вони не мають газових чи нафтових вишок, великого бізнесу, вони не відкривають ресторанів і готельних комплексів. У них інша філософія життя.

Вони не можуть зрозуміти високопоставленого міліцейського чиновника, який за гроші готовий заплющити очі на злочин. А такий факт був на Львівщині. Накрили гараж із крадених автомобілів — і хотіли зам’яти справу. «Заробітчанина» швидко вигнали з міліцейських лав.

— Нині часи змінилися, — каже Микола Антонович. — Молодь, яка приходить розслідувати злочини, часто немов запитує: а що ми з того матимемо?

Микола Сосновий може навести не один приклад на підтвердження цих слів. І хотілося б, щоб людей старшого покоління почули молоді, які нині стоять на роздоріжжі. Вони найкраще можуть переконати нове покоління, що не все в нашому житті вимірюється грошима.

Ми не намагаємося ідеалізувати представників старої школи, вони теж на службі деколи розв’язували свої проблеми, але тоді службовці 90 відсотків часу працювали на країну, а 10 — на себе. Нині часи різко змінилися. Все стало навпаки: 90 відсотків часу чиновники думають про власне благополуччя. Це ми бачимо по палацах і дорогих автомашинах, на яких роз’їжджають ті, хто опинився на грошовитих посадах. На жаль, чомусь часто саме на таких прикладах нині вчать молоде покоління вмінню жити.

 

Львів.