«Нині в ЗМІ повідомляють про те, що в тому чи іншому населеному пункті переводять котельні з газу на альтернативне місцеве паливо. Схоже, з тону публікацій та з виступів по телебаченню високих чиновників, вони вважають, що це добре. А в мене складається враження, що нас спрямовують вперед, але тільки в... минуле, коли палили вугіллям, дровами і всім, що під руку потрапить.
Пригадую (тепер уже, судячи з нинішніх сумних реалій, ностальгічно) часи, коли в тій-таки пресі з’являлися повідомлення про газифікацію того чи іншого населеного пункту. Як тоді тому голубому факелу раділи люди: мовляв, і в хаті чисто, і ліс економитимемо, а не пускатимемо на дрова. Та й повітря не так забруднюватимемо...
Особливо газу раділи літні люди, яких нині по селах більшість. Бо він тоді був за доступними цінами, тому не потрібно було нікого наймати стареньким, щоб заготовили, порізали, порубали дрова. Сиділи літні люди взимку по своїх домівках у теплі і добрі.
Нині все, на жаль, повернулося на сто вісімдесят градусів. Ми з чоловіком колись відкладали із своїх скромних зарплат гроші, щоб обладнати наш невеличкий будиночок під газ. А цього літа змушені були ще витратитися, бо знову змурували грубки, щоб економити газ. Таке «енергозбереження» дуже дорого нам, простому люду, коштує», — пише у своєму листі до редакції костопільчанка Марія Левчук.
«Дуже шкода, що в нашій країні не дбають про збільшення вітчизняного видобутку газу, хоча з екранів чуємо, що його для потреб населення достатньо. Тоді де він?! Чому взяли курс на економію газу за рахунок переходу на дрова, торф, вугілля. Мабуть, високі чиновники, від яких це залежить, давно не були в селах. Інакше б знали, що села старіють, бо молодь повиїжджала. Залишилися переважно літні люди, в яких немає ні здоров’я, ні грошей (адже пенсії мізерні) на те, щоб перейти на альтернативне паливо. Для нашої поліської місцевості найбільш прийнятні — дрова. Щоб заготовити їх, а потім порізати, порубати, потрібне здоров’я. Звідки воно в пенсіонерів — літа беруть своє: тут ледве відро води донесеш з колодязя? Тож треба шукати когось із чоловіків. Знайти роботяг дуже складно, бо зазвичай працездатні, щоб прогодувати сім’ю, виїздять на заробітки за кордон. Адже працевлаштуватися в селі нереально. А якщо вже й пощастить знайти таку людину, то її послуги стануть у відчутну копієчку. Я не кажу про те, що дрова теж недешеві — за вантажівку треба викласти 2000 гривень та плюс оплата доставки. То кому таке енергозбереження потрібне?» — обурюється жителька Рокитнівського району Антоніна Богданець.
«У заміні газу на альтернативне паливо бачу екологічну проблему. По-перше, ліси в нас, на Поліссі, останніми роками порідшали: доклали рук лісокради, нелегальні копачі бурштину. То якщо ще й усі масово деревину почнуть на дрова пускати, що від лісів залишиться? По-друге, всі поліські райони, де росте ліс, віднесено до таких, що постраждали внаслідок аварії на ЧАЕС. То чи безпечно для здоров’я спалювати у грубках дрова з радіаційно забруднених зон?
Мешкаю в багатоповерхівці, біля приватного сектору. Взимку, особливо ввечері, кватирку не відчиниш: заважає їдкий дим із труб, бо, як зізнаються сусіди, спалюють і взуття, і пластик — все, що горить», — зазначає у своєму листі рівнянка Любов Данюк.
Своїми ідеями щодо енергозбереження поділився мешканець обласного центру Вадим Ковальчук:
«У нашій області розміщена Рівненська АЕС, у близькому сусідстві — Хмельницька. Я не розумію, чому в країні підвищують ціни на електроенергію, якщо потрібно було б навпаки їх знижувати, хоча б для мешканців населених пунктів у 30-кілометровій зоні навколо станцій, щоб вони могли перевести свої домівки на електроенергію? Щоправда, для цього потрібні деякі капіталовкладення, щоб підготувати оселі. Такі проекти можна було б реалізувати за кошти, що виділяються з держбюджету за ризики сусідства з АЕС. З часом такі витрати окупилися б. Декілька разів депутати Рівненської обласної ради зверталися до уряду за різних прем’єр-міністрів, щоб знизили тарифи для цих населених пунктів, але віз і нині там...».
«Було б правильним, на мою думку, запроваджувати різні прогресивні технології в галузі енергозбереження: скажімо, встановлення тих-таки сонячних батарей на будинках. Але за нинішнього зубожіння населення придбати їх можуть лише одиниці. Теплові кредити люди беруть зазвичай для того, щоб замінити вікна, і на котли, та й то кількість таких кредитів надто обмежена», — розмірковує Іван Полюхович із Зарічненського району.
Листи читала Олександра ЮРКОВА.
Рівне.
