Адам Іванович Мартинюк — народний депутат парламенту третього—сьомого скликань, в перших чотирьох із них обирався Першим заступником Голови Верховної Ради України. Мені довелося працювати його радником, бачити його щоденну напружену працю на благо нашої країни і бути свідком його активної і цілеспрямованої допомоги населенню рідної Волині.

Ось і нещодавно Адам Мартинюк відвідав рідне село Ветли Любешівського району Волинської області. І причина надзвичайно важлива: відкриття Будинку культури. У цей святковий для села день практично всі його мешканці зібралися біля величної новобудови. Дівчата в українських вишиванках підносять Адаму Івановичу хліб-сіль на вишитому рушничкові і запрошують розрізати стрічку. Лунає Гімн України. Глядацький зал Будинку культури розрахований на 250 осіб, але цього разу в ньому присутніх, напевне, удвічі більше.

Голова сільської ради Любов Павлик з радістю повідомляє, що мешканці села отримали подарунок, про який давно мріяли — Будинок культури. На його другому поверсі розташована бібліотека, відділення зв’язку і місцева телефонна станція. А якщо згадати інші приміщення, споруджені за шефською підтримкою почесного громадянина села Адама Мартинюка, то це вже весь центр — середня школа на 400 учнівських місць, церква, поліклініка і дільнична лікарня, інші побутові споруди, а також газифікація будинків, електричне освітлення вулиць, благоустрій кладовища, проведення до села асфальтної дороги, конкретна допомога окремим людям при вирішенні тих чи інших життєвих питань.

Любов Павлик схвильовано дякує дорогому гостю і вручає йому на пам’ять картину з панорамою рідного села Ветли, на якій майстерно зображені соціальні об’єкти, зведені за його посередництва. Від імені всієї громади вона просить допомогти ще в одній серйозній справі — побудові дитячого садочка, щоб таким чином сприяти демографічній ситуації держави. Односельчани радісно підтримують свого багаторічного очільника.

Тепло зустріли присутні виступ Адама Мартинюка, який поділився своїм баченням політичної і соціально-економічної ситуації в країні, збереження її територіальної єдності та цілісності й державного суверенітету, зміцнення її національної безпеки і оборони. Окремо зупинився на провідній ролі культури в розвитку суспільства. В народі справедливо кажуть: все, що нас оточує, — створено Богом і називається природою. А все, що створено людиною з Божою допомогою, — це культура. І вона повинна служити як суспільству, так і людині, створювати з кожного з нас особистість. Тож хай двері цього культурного осередку завжди будуть широко відкриті.

Палко поздоровив мешканців села з відкриттям Будинку культури голова районної ради Петро Нагорний. Від усієї душі він подякував Адаму Мартинюку за постійну і безкорисливу підтримку своїх земляків, побажав всім миру і щастя, щоб наші люди жили в спокої і любові, щоб разом із звитяжною сільською працею займалися і культурно-просвітницькою роботою.

Священик Станіслав повідомив, що напередодні він освятив Будинок культури, а тепер щодня молиться за Адама Івановича, який Богом нам даний і просить Бога благословити своєю милістю і благостю кожен його крок, кожен його день. Від імені вдячних прихожан отець подарував Адаму Івановичу освячену ікону і ще раз побажав, щоб Бог дав йому і його сім’ї творчих успіхів у роботі, міцного здоров’я, нових сил на благії справи, довгих років щасливого життя.

Зворушливим був виступ директора Будинку культури Валентини Дишко. Вона низько вклонилася дорогому Адаму Івановичу і зі сльозами на очах подякувала йому за це прекрасне приміщення, адже останні 26 років працювала завідувачкою сільського клубу і з тривогою боялася, що стіни і дах його вже ледве тримаються, так що недалеко було і до біди. Вона запросила всіх до спільної справи, щоб у Будинку культури завжди було гамірно і весело, щоб цей культурний центр був одним з кращих у краї.

Виступили й інші люди, які знайшли прості і гарячі слова подяки своєму знаменитому земляку Адаму Мартинюку за щире серце і чуйну душу, за глибоке розуміння насущних сільських проблем і постійне бажання з любов’ю допомогти людям, мобілізувати у цей складний для нашої країни період на їх підтримку спонсорів.

З хорошим і змістовним концертом виступили учасники місцевої художньої самодіяльності. Звучали відомі твори про наших людей, про рідну землю і улюблену Батьківщину. І на закінчення аматори сцени з натхненням і піднесенням виконали улюблену пісню Адама Мартинюка «А льон цвіте синьо-синьо, а мати жде додому сина...».

Щоправда, найдорожча для Адама Івановича людина — мама Євдокія Андріївна вже кілька років спочиває на сільському кладовищі. І щоразу, коли він приїжджає в село, то обов’язково відвідує її могилу. Ось і цього разу разом зі своїм 88-річним батьком, заслуженим фронтовиком-орденоносцем Іваном Йосиповичем відвідав могилу своєї неньки. Як і завжди, йому є про що їй розповісти.

Виборці бачать, як серйозно Адам Іванович виконує буквально всі їхні прохання, у міру своїх можливостей виділяє на це як власні кошти, так і залучає до цього спонсорів і благодійників. Люди з усією відповідальністю заявляють: якби Адам Іванович Мартинюк балотувався на виборах до Верховної Ради України восьмого скликання по їх мажоритарному округу, то обов’язково був би обраний народним депутатом. Вдячний український народ завжди пам’ятає мудрі і віщі слова свого Великого Кобзаря Тараса Шевченка: «Раз добром нагріте серце вік не прохолоне...».

Іван ГАВРИЛИШИН, член Національної спілки журналістів України.

Адам Мартинюк перерізає стрічку в Будинок культури.

 

Фото автора.