(Післямова до одного «свята»)
Завойовник, що приходить на чужу землю, приносить на неї ще й свої свята. Після окупації Кримського півострова росіяни принесли із собою й багато державних свят, які не тільки далекі, а й взагалі чужі кримчанам. Одне із них — День народної єдності, який відзначається в Росії щорічно 4 листопада.
Йдеться про часи великої смути у Московському царстві, що сталася після смерті Івана Грозного. Це були часи безладу, лжедмитріїв і розгулу вседозволеності. Тоді, за переказами, і зібралося ополчення на чолі із князем Пожарським і Кузьмою Мініним. Цікаво, що дотепер історики не з’ясували роль, яку зіграло ополчення в «звільненні Москви», але те, що історія була досить локальною й стосувалася тільки Московського царства, яке в той час ще не було Російською імперією, але вже зуміло поневолити прилеглі землі.
Через 400 років, в 2005 році, в Російській Федерації було вигадано, а інакше це назвати не можна, свято, яке назвали Днем народної єдності. У такий спосіб намагалися відволікти увагу від іншого свята, не менш притягнутого за вуха — День «Великої Жовтневої Соціалістичної Революції», а вірніше більшовицького перевороту, що також відбувся спочатку в рамках одного російського міста — Петрограда (Санкт-Петербург) в 1917 році.
Крим у далекому 1612 році не входив до складу Росії, він був захоплений на півтора сторіччя пізніше. Тоді це було Кримське ханство. Зараз же це свято буквально нав’язується жителям Криму, багато з яких просто не розуміють, а що саме їм святкувати й чому радіти? Зміну одного царя в Москві на іншого, кінець «російської смути», до якої Крим тоді не мав ніякого стосунку. Більше того, за сорок років до цього, в 1571 році, Москва вже була підкорена кримським ханом Девлет Гіреєм.
Якщо говорити про єдність, то яка вона може бути, якщо в СІЗО Сімферополя та Ростова-на-Дону перебувають під слідством десятки кримських татар, а в їхніх домівках проводяться обшуки. Про яку єдність можна говорити, якщо друга за чисельністю національна група на півострові — українці — не мають змоги слухати та дивитися передачі рідною мовою, не мають свого друкованого видання?
Проте загальна картинка, яку передавало державне кримське телебачення 4 листопада в прямому ефірі із Сімферополя, демонструвала «масовість» і «єднання». Так звана влада озвучувала цифру в 23 тисячі людей, які нібито «в єдиному пориві» взяли участь у ході по центральному міському проспекту «кримської столиці».
Реалії були більш прозаїчними. На ходу вийшло не більш як 3-4 тисячі людей, які розходилися практично відразу, й зрештою на влаштований концерт залишилося заледве 500 осіб. Тож про які десятки тисяч може йтися, незрозуміло. Зрозуміло одне, що люди йшли туди не зі своєї волі. Хоч як намагався переконати «глава» Криму Аксьонов і «спікер» Константинов, що, мовляв, кримчани прийшли на ходу і мітинг добровільно та без примусу, у це вже не вірить ніхто.
Як і колись, навесні 2014 року, та й набагато раніше, на мітинги в Криму під російськими прапорами виходить лише невелика, але постійна групка місцевих маргіналів. Як і колись, а місцевим спостерігачам це добре відомо, максимальна кількість, яку проросійські організації могли набрати й за старих часів, не перевищувала 1,5-2 тисяч, зараз їх стає ще менше.
А для багатьох кримчан заклики до «єдності», стосунок до чужих свят і чужих прапорів означають не більше за лубочну картинку, що її так старанно демонструють по кримських і загальноросійських державних і близьких до них телеканалах.
Крим.
На знімку: під час святкування «Дня народної єдності в Сімферополі».
Фото автора.
