Сьогодні — День української писемності та мови
Великий поборник рідної мови, дисидент, педагог Олекса Тихий з Донеччини, котрий активно виступав проти русифікації й на захист українського слова, за що у 1977-му судом був визнаний «виключно небезпечним рецидивістом» і засуджений на десять років пермських таборів, звідки вже й не повернувся, писав: «Мова — одна з основних ознак нації. Мова — фундамент культури.
Рідна мова — найдорожчий скарб народу. Рідна мова — підвалини інтелекту, рідна мова — основа патріотизму. Умирає мова — умирає культура. Умирає культура — припиняється прогрес, і історію починають творити нерони, бісмарки, муссоліні, гітлери, сталіни, мао цзедуни. А яка то історія — всім відомо». За те, щоб в Україні жила й розвивалася українська мова, Олекса Тихий віддав своє життя. Він, на відміну від тих, хто заявляє: «Та яка різниця, як говорить», твердо знав: «Чия мова — того й влада».
Невтомно, «як парость виноградної лози» плекають рідну мову в Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, що виник на базі філологічного факультету, факультету іноземних мов та відділення сходознавства і цими днями відзначає 15 років з дня свого заснування.
— Сьогодні в Інституті філології студенти вивчають тридцять різних мов, — каже директор, доктор філологічних наук, професор Григорій Семенюк. — І не лише європейські, а й східні — китайську, корейську, японську або й такі екзотичні, як індонезійська, в’єтнамська. Два роки тому, після анексії Криму, впровадили вивчення кримськотатарської. Ще в 2009-му з ініціативи академіка НАН України ректора нашого університету Губерського Л. В. у Шевченковому університеті була прийнята Концепція вивчення іноземних мов на неспеціальних факультетах. За час існування Інституту філології підписано угоди з понад 60 університетами світу (а заклад має таких угод більш як із 200), зокрема, Франції, Китаю, Японії, де наші студенти і викладачі проходять стажування. Залучаємо до навчального процесу і викладачів-носіїв мов з усіх країн, мови яких вивчають у нашому виші.
Поглиблення міжнародної співпраці обумовило можливість отримання київськими студентами подвійних дипломів, зокрема, французького, турецького чи китайського. Чимало вихованців Григорія Семенюка у стінах альма-матер вивчають по дві, а то й по три різні мови, що значно підвищує конкурентоспроможність випускників на ринку праці. Вони, як зазначає Григорій Семенюк, працюють не лише в школах, вищих навчальних закладах, а й перекладачами, журналістами, в дипломатичних установах, стали письменниками.
Тож не дивно, що Інститут філології має високий рейтинг — якщо у перший рік заснування тут на 400 бюджетних місць надійшло 1200 заяв, то цьогоріч на таку ж кількість — приблизно одинадцять тисяч. Їх освіту на 24 кафедрах і в 22 мовно-культурних центрах, зазначає директор інституту, забезпечує більш як півтисячі викладачів, зокрема, 68 докторів наук і професорів, 325 доцентів та кандидатів наук.
Діяльність мовно-культурних центрів сприяє поглибленню міжнародних зв’язків, адже ними опікуються посольства різних країн, дипломати, культурні діячі, котрі є частими гостями студентів інституту. Під час тижнів мов, що проходять тут, з’являється можливість ознайомитися також із культурою, літературою, кухнею інших народів.
— Нині ми ставимо питання про впровадження в університеті Концепції вивчення української мови, — продовжує розмову Григорій Семенюк. — Бо які б мови не вивчали наші студенти, в основі навчального і виховного процесу має бути українська, державна мова. Адже це основа основ нашого буття, те, що консолідує націю. Це, як писав Панас Мирний, «жива схованка людського духу, його багата скарбниця, в яку народ складає і своє давнє життя, і свої сподіванки, розум, досвід, почування». Ми, освітяни, маємо не лише дати студентові гарні знання, а й виховати його патріотом своєї країни.
— Осередком духовності всього нашого університету є кафедра фольклористики, яку очолює професор Олена Івановська, — продовжує Григорій Семенюк. — Слід зазначити, що фольклористична школа в навчальному закладі має славетну історію, адже її підвалини закладені ще першим ректором Університету святого Володимира — Михайлом Максимовичем. А фундатором кафедри стала професор Лідія Дунаєвська, упорядник та науковий редактор понад 20 збірок українських казок та казок народів світу.
— Кафедра фольклористики — це той науково-освітній майданчик, який дає змогу проводити широку українознавчу дослідницьку і національно-просвітницьку роботу, — каже завідувачка Олена Івановська. — Наш народ має незліченні духовні скарби — казки і легенди, пісні, неповторні традиції і звичаї, свята. Це і дитячі ігри, традиційна кухня, одяг, гуртовий спів і багато-багато іншого. Зібрати, вивчити і відтворити автентичні зразки через концертну, фестивальну, виставкову діяльність, а значить, і зберегти їх для наступних поколінь, і є наше завдання.
— На часі представлення розмаїтої фольклорної мапи України, — продовжує розмову Олена Івановська, — чому сприяють численні наукові експедиції на Вінниччині, Житомирщині, Полтавщині, Сумщині, Волині та в інших регіонах, конференції, виставки народних майстрів, у яких беруть участь студенти та викладачі, з результатами роботи яких знайомі в Туреччині, Японії та багатьох інших країнах.
В інституті працює Центр фольклору та етнографії, який очолює заслужений працівник культури України Олекса Доля. Майже 15 років тому було створено народний ансамбль української музики «Роксоланія» (художній керівник — професор Іван Павленко) — це своєрідна навчально-практична лабораторія, що дає навички з обробки, відтворення і популяризації музичного фольклору. «Роксоланія» вже презентувала два аудіодиски «Колограй» і «Журилася перепілочка», до яких увійшли обрядові, ліричні й жартівливі пісні з Полісся, Поділля, Полтавщини, деякі з них відтворювалися із записів Климента Квітки та з голосу Лесі Українки.
Кафедра фольклористики спільно з Українським центром культурних досліджень Міністерства культури (директор Олександр Буценко) нині працює над включенням до списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО цілої низки об’єктів, зокрема і українського жіночого багатоголосся Наддніпрянської України.
На знімку: на святі в Інституті філології.
Фото надане автором.
