Його день народження майже збігається з Днем української писемності та мови. Збіг символічний, адже Євген Костянтинович Тимченко — мовознавець, педагог, перекладач.
Він народився 8 листопада 1866 р. у Полтаві, в родині чиновника. Навчався у Санкт-Петербурзькому університеті. Працював у редакції часопису «Киевская старина», в бібліотеці Київського університету. Входив до літературного гуртка «Плеяда», до таємного товариства «Братство тарасівців», київської Старої громади, Українського наукового товариства в Києві, був дійсним членом Наукового товариства ім. Т. Шевченка. Викладав у Варшавському університеті.
А 1917-го він вже член Української Центральної Ради від Київщини та кодифікаційної комісії Генерального Секретаріату судових справ. За Гетьманату — член Комісії з вироблення законопроекту про заснування Української академії наук та Комісії для вироблення української правничої термінології Міністерства юстиції Української Держави. Протягом 1919—1930 рр. він очолював Комісію для складання історичного словника української мови Української академії наук (УАН). Його перу належать десятки робіт із фонетики, граматики, лексики, діалектології та історії української мови.
Головною науковою працею Євгена Костянтиновича став «Історичний словник української мови (XІV—XVІІІ ст.)». Він мав бути виданий як додаток до «Словника української мови» Б. Грінченка 1907—1909 рр., але перший том на літери А—Ж побачив світ лише в 1930 р. Умови, що склалися в українській науці під владою більшовиків, зупинили роботу над випуском словника, а його черговий том було знищено в друкарні.
1930-го Є. Тимченко перейшов до відділу історії української мови Інституту мовознавства УАН.
Саме цей період найдраматичніший у його житті. У вирі репресій він втратив багатьох друзів. За наказом № 83 від 1 жовтня 1933 р. по Інституту мовознавства ВУАН його звільнили з роботи «за ворожу, політично шкідліву, націоналістичну діяльність на мовному фронті, ...за участь у контрреволюційній діяльності С[пілки] В[изволення] У[країни]». А 9 серпня 1938 р. Євгена Костянтиновича у віці 72 років було заарештовано. Йому інкримінувалася участь в антирадянській українській націоналістичній організації. В ув’язненні Є. Тимченко не відмовився від своїх переконань. Заперечував належність до контрреволюційної організації, але визнавав свої «націоналістичні» погляди. На допиті від 10 березня 1939 р. зауважив: «Що стосується мого ставлення до Михайла Грушевського, то дійсно я дуже поважав М. Грушевського і повністю поділяв його політичну платформу у питаннях необхідності створення «самостійної України».
Рішенням Особливої наради при НКВС СРСР від 11 січня 1940 р. Є. Тимченко був засланий у Красноярський край на 5 років. З огляду на похилий вік вченому було дозволено вирушити на заслання не по етапу, а одноосібно. Після заслання Є. Тимченко повернувся до Києва, де у 1944 р. був прийнятий на попереднє місце роботи — старшим науковим співробітником в Інститут мовознавства АН УРСР. Помер видатний мовознавець у 1948 р., а його добре ім’я було поновлено лише в липні 1989-го.
Навіть в ув’язненні Євген Костянтинович не просив нічого для себе, дбав лише про збереження бібліотеки. У слідчій справі Є. Тимченка, що зберігається в Центральному державному архіві громадських об’єднань України, є цікавий документ.
Заява Є. Тимченка до Народного комісаріату внутрішніх справ УРСР. с. Дзержинськ, Красноярський край. 1940 р.
«Во время моего пребывания под следственным арестом из моего помещения (ул. Короленко, 68-а, кв. 6) забран весь мой архив, т. е. переписка интимного характера и с разными лицами и за много лет, а также научные материалы, переводы с разных языков (трагедии Эсхила, Эврипида) — 2 экз. (и Аристофана), Метерлинга и Бгагават-Гита (с санскрит, яз.), Байрона, Данте, науч. статьи Мейе, Грамона и др., затем мои оригинальные работы по синтаксису и морфологи (глагол, лица, числа, роды, виды, времена, залоги, наклонения, неопределенная форма (инфинитив) причастия, морфология рода, падежа, научные статьи: разборы, рецензии и проч.). Все это писано мной на машинке, так как я рукою не пишу ничего, кроме выбранного научного материала, затем этот материал, библиография, начало русско-украинского словаря (буквы А, Б, В) писанного рукой, потом мои документы: подлинники служебных формуляров, дипломов и проч. Где все это находится? Когда было предложено забрать все мое имущество, т. е. ту часть, которая находилась на складах НКВД (в Выдуб. монастыре), остальная часть где-то пропала (у дворника, например, очутились некоторые мои вещи, почти половина библиотеки где-то исчезла, а также золотые очки, золотой браслет для часов на руку, бумага и проч. (ее на складе не оказалось).
...Покорнейше прошу Вас, сделать распоряжение о розыскании и возвращении мне моих научных трудов. Не допускаю мысли, чтоб в нашем социалистическом государстве, еще не напечатанные научные труды, ничего политического не содержащие и личные документы человека не совершившего никакого государственного преступления и не бывшего под судом были варварски уничтожены — факт в истории человеческой мысли еще не слыханный и не допустимый даже по отношению к людям действительно виновных по отношению к своему государству».
Титульна сторінка та анкета і фотографія із слідчої справи Є. Тимченка. 1938 р.
Ольга БАЖАН,директор Центрального державного архіву громадських об’єднань України,кандидат історичних наук.
