Ось уже кілька днів стрічка міжнародних новин заповнена повідомленнями про перші кроки наступного, 45-го, президента США Дональда Трампа. По слову вивчаються його меседжі в бік окремих країн та міжнародних організацій. Аналізується послідовність анонсованих перших зустрічей з державними лідерами, а також перші телефонні дзвінки, зроблені Дональдом Трампом. Справді, чи можна зробити припущення, як розставлятиме пріоритети новообраний президент за тим, з ким із світових лідерів найперше він поговорив по телефону? Із таким запитанням «Голос України» звернувся до політичного аналітика Фонду «Демократичні ініціативи» імені Ілька Кучеріва Марії Золкіної.
— Маріє, протягом перших днів Дональд Трамп провів телефонні переговори з главами Ізраїлю, Японії, Мексики, Великої Британії, Південної Кореї, Туреччини... У цьому списку «перших телефонних контактів» не було глав Німеччини, Франції, України. Щоправда, не було там й очільника Росії. Чи свідчить це про пріоритети Трампа?
— Я думаю, не свідчить. За першими дзвінками концепції не видно і нічого незрозуміло. Щодо пріоритетів Трампа на зовнішній арені, то наразі більше відкритих запитань, аніж зрозумілих і чітких орієнтирів, якими він послуговуватиметься.
Все ж можна робити певні висновки, та радше — застереження. По-перше, змін у зовнішній політиці, зокрема, в пріоритетності окремих напрямків, варто очікувати в принципі. Тяглості у порівнянні з попередніми роками президентства Барака Обами не буде. Та в яких напрямках і наскільки глибокими будуть ці зміни — поки незрозуміло.
По-друге, найбільш імовірно, що для Трампа втратить пріоритетність трансатлантична співпраця — як в рамках двосторонніх відносин США —ЄС, так і в межах євроатлантичної спільноти (ролі США в НАТО). Таке припущення можна зробити з логіки його найбільш чітких заяв про можливий вихід США з ряду міжнародних зобов’язань (особливо — у сфері міжнародних торгівельних зв’язків) або ж перегляду «правил гри». Останнє стосується, наприклад, можливих спроб зміни ролі США в межах Альянсу.
По-третє, російський напрямок, всупереч багатьом негативним очікуванням, на мій погляд, виглядає якраз таки менш однозначним. Я не поділяю позиції про неминучість «bіg deal» між Трампом та Кремлем. Ключова характеристика Дональда Трампа як політика — це непередбачуваність. З одного боку, він справді може спробувати «домовитися» з Росією. І якщо це відбудеться, це означатиме, що вигідний новому президенту США вплив Росії в одних питаннях буде отримано за рахунок поступок і політики «заплющених очей» в інших. Очевидно, що сирійське питання і переговори союзників можуть набути нового забарвлення. Якщо ж говорити про найбільш вдалий момент «торгів» Росії щодо її ролі в Сирії, то він настає саме зараз. Втім, лише в разі готовності нового президента США до латентної домовленості з Кремлем.
— Світ розгублений. Чи не вперше ми опинилися в ситуації, коли взагалі незрозумілі зовнішньополітичні орієнтири нового президента США, країни, яка істотно впливає на міжнародні, в тому числі й трансатлантичні процеси. Чим це можна пояснити?
— Немає візії, представленої Дональдом Трампом, ним і його командою під час виборчої кампанії. Але можна з високим ступенем вірогідності прогнозувати: США можуть більше не бути рушійною силою світових глобалізаційних та інтеграційних процесів. Те, завдяки чому США фактично і стали лідерами політики інтегрованості різних регіонів на політичній мапі світу. В цьому — суперечливий характер заяв Трампа як кандидата: зробити сильнішою Америку за рахунок часткової відмови від її лідерства у ряді процесів — це алогічно. Як Трамп-президент впорається з цими викликами — передбачити неможливо. У той саме час навіть ті напрямки, які, очевидно, втратять для нього актуальність (як-то НАТО і ЄС) можуть продовжувати за інерцією де-факто розвиватися за рахунок інституційної пам’яті (одній людині, навіть президенту, може бути складно зламати механізм, роками спрямований на розбудову трансатлантичної єдності), а також самої Республіканської партії. Так, більшість республіканців в Конгресі зовсім не гарантує повноцінної підтримки всіх ініціатив Трампа. Республіканці в цілому залишаються в межах своєї загальної доктрини: Америка — сильний і жорсткий гравець на міжнародній арені. А це автоматично зменшує шанси на якісь одіозні політичні ідеї, якщо Трамп спробує їх реалізувати.
— Маріє, а що чекати Україні, особливо, зважаючи на неоднозначні заяви Дональда Трампа під час президентської кампанії?
— Щодо України, то я не робила би завчасно апокаліптичних висновків. Саме тому, що він як політик і президент — незрозуміла світові постать. Але варто готуватися до того, що ми точно не потрапляємо в пріоритетні напрями зовнішньої політики нового президента. І не тільки тому, що є ризик домовленостей з Росією: більше через патерналістський характер поведінки України на міжнародній арені, очікування підтримки як даності — і в політичній, і в фінансовій, і в дипломатичній площинах. Для нової адміністрації ми точно не будемо в переліку «важливих тем». Але головне, щоб ми не потрапили до пунктів потенційних домовленостей та торгів з Кремлем.
Виходити треба з сценаріїв найгірших: зменшення дипломатичної підтримки України, можливо — макрофінансової (з точки зору підтримки реформ), нівелювання шансів на посилення військово-технічного і оборонного співробітництва (навіть враховуючи вже «програшну» для України позицію про непостачання летальної зброї, «просунуту» партнерами Трампа в межах республіканської партії). На моє переконання, непередбачуваний новий Президент США — це, звичайно, мінус для міжнародної підтримки України, але може обернутися і позитивом — як мінімум, для внутрішньої мобілізації політичних еліт та системи державного управління. За замовчуванням або просто для того, аби перешкоджати зміцненню Росії, Україну у Вашингтоні більше, вочевидь, не підтримуватимуть.
Інтерв’ю взяла Наталя ФІЛІПЧУК.
