У Братиславі відзначає сто років(!) найвизначніший чеський та словацький україніст д-р Микола Неврлий, академік Національної академії наук України.
Він народився 15 листопада 1916-го в родині чеського емігранта Ярослава Неврлого — філолога та галицької українки Ольги, уродженої Рудницької — вчительки, в Ростові-на-Дону, куди батьків депортувала російська військова влада (як потенційних ворогів) із Західної України на початку Першої світової війни. Згодом сім’я Неврлих переселилася у Східну Україну. У Харкові батько працював, зокрема, перекладачем у наркома освіти Миколи Скрипника, а син вчився в автошляховому технікумі. У часи наростання політичного терору 1933 року сім’ї вдалося переїхати до Чехословаччини.
Опинившись на Закарпатті, батько — автор першого підручника української мови з фонетичним правописом — викладав в Ужгородській дівочій учительській семінарії. Син Микола 1935-го пішов у п’ятий клас Ужгородської гімназії. Після окупації Карпатської України угорською армією в березні 1939 року його заарештували. З великими труднощами батькові вдалося визволити сина із в’язниці.
Склавши матуральні курси в Ярославській українській гімназії (Польща), Микола на початку серпня 1940-го вступив на славістичний відділ німецького Карлового університету в Празі (всі чеські виші німці закрили), а паралельно там же вчився на філософському факультеті Українського вільного університету. Обидва їх він успішно закінчив навесні 1945 року. Післявоєнна чехословацька влада не визнала дипломи цих університетів, і М. Неврлому довелося повторити весь курс навчання на філософському факультеті Карлового університету в Празі, який він ще раз успішно закінчив у 1948-му.
Оскільки він відмовився вступити до компартії, місця у Празі для нього не знайшлося. Він повернувся до батьків у Чеське Будейовіце, де викладав російську мову в школі. Там одружився з чешкою Лібушею Тесаржіковою, яка згодом бездоганно опанувала українську, стала вірною супутницею його життя і досі зразково дбає про свого сторічного чоловіка. 24 серпня 1949 року в них народилася дочка Оля.
У Чеських Будейовіцях (пізніше у Брно) М. Неврлий заснував та очолив гурток перекладачів української літератури. Їхні переклади ввійшли до антології української поезії «Vіtezіt a zіt» (Прага, 1951-й). Це була перша, а щодо кількості представлених поетів і досі неперевершена, антологія української поезії чеською мовою. Тут 204 вірші 52 поетів від найдавніших часів до кінця 1940-х років.
У 1950-му М. Неврлий у Брненському університеті захистив докторську дисертацію на тему «Життя і творчість Івана Франка», здобувши за неї титул доктора філософії. Відтоді франківська тематика стала провідною в його науковій діяльності. У кількох десятках праць досліджує він життя і творчість Тараса Шевченка.
У 1956 році М. Неврлий переселився із Брно у Братиславу, де у Науково-дослідному інституті педагогіки укладав програми та підручники для українських шкіл Пряшівщини.
У 1963 р. його прийнято на роботу в Інститут словацької і світової літератур Словацької академії наук у Братиславі. Там він 1965-го видав покажчик «Бібліографія словацьких українознавчих праць (1945—1964)» — 2117 позицій! У 1966 р. захистив дисертацію «Українська радянська поезія 20-х років» на звання кандидата філологічних наук.
У другій половині 60-х, використовуючи політичну відлигу, М. Неврлий опублікував цілу серію ґрунтовних статей про авангардні течії в українській літературі 20-х років, про репресованих українських письменників та письменників-емігрантів. Ці теми в СРСР та ЧССР були під суворою забороною.
Тоді ж він упорядкував і видав комплексні художньо-дослідницькі зібрання творів Богдана-Ігоря Антонича «Перстені молодості» (Пряшів, 1965-й) та Дмитра Фальківського «Ранені дні» (Пряшів, 1969-й), які в СРСР були теж «на індексі».
У часи застою в СРСР його доступ на сторінки видань України та українських видань Чехословаччини був обмежений. У рамках політичних чисток його відправили на передчасну пенсію. Майже чотири роки він працював над «Словацько-українським словником» Петра Бунґанича (Братислава, 1985-й) — без претензій на співавторство.
Переломним у його житті став 1987 рік, коли під час горбачовської перебудови Микола Неврлий одним із перших почав популяризувати в Україні творчість письменників-емігрантів, публікуючи в наймасовішому українському журналі «Україна» серію спогадів про О. Олеся, Є. Маланюка, О. Бурґардта (Юрія Клена), О. Ольжича, Л. Мосендза, О. Стефановича, С. Гординського, І. Качуровського та М. Ситника. В інших журналах він опублікував спогади про І. Кулика, В. Сосюру, М. Бажана, Б. Беднарського, А. Гарасевича, І. Панькевича, О. Зілинського, І. Мацинського тощо.
У 1991-му з’явилася в Києві його монографія «Українська радянська поезія 20-х років» — кандидатська дисертація новаторського змісту, що пролежала в рукописі 25 літ.
У тому ж таки 1991-му М. Неврлий опублікував у Пряшеві дві унікальні новаторські книжки — зібрані твори двох визначних поетів-емігрантів: «Земна мадонна» Євгена Маланюка та «Цитаделя духа» Олега Ольжича. Обидві книжки дали поштовх до перевидання творів цих письменників в Україні.
У 1994 році при фінансовій допомозі західної української діаспори Асоціація україністів Словаччини видала в Києві монографію М. Неврлого «Олександр Олесь. Життя і творчість». Тоді ж у Києві він опублікував збірник віршів та прози свого празького друга із студентських років Богдана Беднарського «Шляхетне серце». 1995-го у Києві під упорядкуванням М. Неврлого з’явилася антологія віршів 12 поетів так званої празької поетичної школи — «Муза любові й боротьби», а 1998 року там же побачив світ збірник творів його друга з періоду «похідних груп» Михайла Ситника «Катам наперекір».
З ініціативи М. Неврлого на Слов’янському острові в Празі у 1956-му була встановлена пам’ятна дошка Івану Франкові; 1990 р. — пам’ятник Т. Шевченкові в Братиславі; 1999 р. — пам’ятник Даніелу Крману на полі Полтавської битви під Полтавою (разом із зятем Григорієм Булахом); а 2002 р. — меморіальна дошка Григорію Сковороді у Братиславі.
У 2001 році Державна наукова бібліотека у Пряшеві видала бібліографічний покажчик Адели Файбікової «Микола Неврлий», а це 905 бібліографічних позицій, зокрема 41 книжкова публікація. Відтоді його бібліографія поповнилася десятками нових праць.
Підкреслимо, що найвизначніші свої підсумкові роботи М. Неврлий опублікував на 93-му та 98-му році свого бурхливого життя. Це монографія «Іvan Franko. Zіvot a dіelo». (Presov, 2009; співавтор Мирослав Даніш та «Encyklopedіa ukrajіnskej lіteratury a kultury» (Sladkovіcovo, 2014). Остання книга у 133 статтях М. Неврлого, публікованих словацькою, чеською, польською, німецькою та англійською мовами, знайомить словацького читача з найвизначнішими представниками української літератури і культури та їх творчістю.
Україна оцінила працю М. Неврлого, нагородивши його орденами «За заслуги» 3-го та 2-го ступенів, «Козацької доблесті», кількома медалями — «за вагомий особистий внесок у зміцнення міжнародного авторитету української держави, популяризацію її історичної спадщини і сучасних надбань».
Та, мабуть, найвизначнішим поцінуванням внеску М. Неврлого в українознавство було видання в Україні збірника його слов’янознавчих праць «Минуле й сучасне» (Київ, 2009-й), в якому подано 129 його україномовних статей, розкиданих у періодичних і неперіодичних виданнях багатьох країн.
Академік Іван Дзюба сказав про ювіляра: «В особі Миколи Неврлого Україна має давнього і доброго друга, українська література — невтомного і продуктивного дослідника, а європейська славістична наука — компетентного співучасника».
Щиро вітаємо академіка Миколу Неврлого з його славним ювілеєм, а до дальших років бажаємо йому доброго здоров’я в колі своїх найближчих.
Микола МУШИНКА, іноземний член Національної академії наук України.
Пряшів,
Словаччина.
ФАКТ
Значним відкриттям для України був упорядкований М. Неврлим щоденник словацького церковного та суспільно-політичного діяча Даніела Крмана з його подорожі до шведського короля Карла ХІІ у Полтаву (1708—1709 рр.), в якому важливе місце посідають відомості про тодішні воєнно-політичні події в Україні, зустрічі автора з гетьманом Іваном Мазепою, запорозькими козаками, про Полтавську битву 1709 року тощо. (Д. Крман. Подорожній щоденник. — Київ, 1999, український переклад Григорія та Ольги Булахів).
Микола Неврлий на теплоході на шляху в Канів до могили Тараса Шевченка.
Фото люб’язно надане Ольгою та Григорієм Булахами, зятем та дочкою ювіляра.
