Для майбутнього Росії потрібні мир і взаємоповага, а не цар і війна. Про це вже не говорять, а кричать російські священики з Волгограда. І хто стверджує, що Росія ніколи не програвала війн і ніколи їх не починала, історії не знає. Або бреше! Тому що глухонімий і до сьогоднішніх злочинів Кремля. Адже Інтернет уже переповнений сповідями кремлівських бойовиків, які вбивали українців у зоні АТО, одягом російських брендів «Ми народжені для війни»... І от ще — з останнього: «союз добровольців Донбасу» пише кодекс... честі. Або простіше: як убити й виправдатися. Маємо справжнісіньке розлюднення нації — цим діагнозом поділився режисер із Москви. Не хотілося б вірити. Адже є серед росіян ще миротворці.
Артем МИХАЙЛОВ (Виборг—Санкт-Петербург, фотограф):
— Ось уже два з половиною року Російська імперія намагається тримати в страху весь світ!..
Це настільки мерзотно й огидно, що говорити не хочеться...
Як я чекаю добрих звісток: таких, як локальні перемоги моєї улюбленої України на окремих ділянках над окупаційними силами!
Мені гірко, що армія Росії поводиться так агресивно!..
Україно, пробач нас!
Микола ТИХОНОВ (Санкт-Петербург, інженер-хімік):
— Бажаю Україні мирного життя. Щоб свобода і гідність, за які український народ заплатив сповна, завжди супроводжували квітучу Україну. До миру, можливо, вдасться прийти дипломатичним шляхом. А от примирити народи буде важко. Це справа тривалого часу. Принаймні українці не повинні забувати, хто скоював такі жахливі злодіяння і хто їх усіляко схвалював.
Марина СОТНІКОВА (Єкатеринбург, економіст, блогер):
— Ми, ліберальні активісти, завжди були з вами, в мене є друзі в Києві, які мені розповідали, як приносили їжу на Майдан. Так що я точно знаю, що печеньки були не американські. Ми пишаємося, що ви вистояли, а ми от в 11-му році не змогли. Нещодавно, подорожуючи Грузією, зустріла українську сім’ю. Так приємно вітати одне одного словами: «Слава Україні! Героям слава!». На душі стає світліше! Це мої люди, я їх розумію! Я відчуваю те саме! Тільки моя Батьківщина ще не вільна. Але, коли бачиш приклад України, я вірю, що обов’язково буде!
Михайло ПАХНУТОВ (Санкт-Петербург—Петрозаводськ, юрист):
— Мої слова — в підтримці України та її людей, у підтримці ЗСУ та в цілковитому неприйнятті путінської пропаганди... Мої слова — в повазі й захопленні Українським народом, хоч як пишномовно це звучить. Правда на Вашому боці й Ви станете переможцем у будь-якому разі!
Володимир КОРОЛЬОВ (Москва—Петропавловськ, провідний технічний спеціаліст, інженер):
— Зібраних з усієї росіянії авантюристів і просто зневірених було кинуто в якісь одному Кремлю відомі ігри у вигляді чергового гарматного м’яса, обманутих черговою державною міфологією. Але розв’язання будь-яких проблем силовими шляхами — це, так би мовити, «особливості національної політики».
Таланти в Росії ніколи не були потрібні. Крім поодиноких випадків, коли черговий божевільний правитель, зіпсувавши відносини із сусідніми країнами, раптом хапався за голову, кидався реформувати допотопну армію і впроваджувати передові розробки Заходу. Отоді й кликали іноземців та кидалися на пошуки талантів, знову-таки для військових цілей. Тільки частіше замість талантів у ці часи вилазили різні авантюристи і пройдисвіти.
Гарматне м’ясо — ось один з основних «експортних товарів» країни. Споконвіків. Та й нікому не потрібні росіяни, навіть самій Росії. В іншому разі не платили б людям подачки і злидарські пенсії, не гробили б освіту і медицину, і особливо науку як таку, що пов’язує сьогодення з майбутнім.
Принаймні останні років 100 людей постійно обманювали, ті-таки 90-ті, які багато хто продовжує вважати «демократичними», точно так само почалися з обману. Люди розчаровані й у демократії, тому що показали їм її в потрібному ракурсі, а розчарована людина, що втратила опір, — легка здобич для будь-якого шахрая.
І в те, що путінізм впаде в найближчій перспективі, надій украй мало. Зомбування занадто ефективне — знаю це, спостерігаючи за багатьма своїми знайомими. Пропаганда впливає на почуття, емоції та міфологію, розум мало в кого взагалі бере участь у житті. Людям уже однаково, де правда, а де брехня, починаєш з ними розмовляти, доводити — вони просто просять дати їм спокій. Утома й байдужість до всього, крім нагальних побутових проблем.
Я був у Києві десять років тому. Тоді все розвивалося, були сподівання, люди плани будувати починали. Здавалося, що все найгірше минуло. З’ясувалося — здалося...
Може, тому люди й розслабилися? Зосередилися на своїх проблемах і прогледіли? Вирішили, що «совок» пішов і з ним покінчено, а він знову наступає. Бажаю українцям швидше відійти від «совка», що, взагалі, навряд чи можливо зробити навіть за одне покоління. Стан совка для багатьох притягальний, оскільки ні про що не треба думати, все за нього вирішать і зроблять оточуючі одноплемінники або ж мудрий вождь.
Олена МАРКІНА (Санкт-Петербург, економіст):
— Дорогі мої й улюблені українці!
Ми всі розуміємо: яка прірва лягла між нами завдяки нашій (російській) владі, мені дуже соромно й боляче за це. Подвійно боляче, тому що обидві мої бабусі — з України, але в 20—30-х роках були розкуркулені й депортовані за Урал, і в моїх жилах тече теж українська кров. Із самого початку я була обурена аферою століття під назвою «кримнаш». Я ніколи не підтримувала це божевілля... Завжди, якщо вдавалося, відвідувала заходи, присвячені припиненню війни в Україні. 2014 рік став свого роду Рубіконом для нас (росіян). І показав, хто є хто. На жаль, картина вийшла гнітюча.
Але я за цей час отримала нескінченно добре й душевне спілкування зі своїми українськими друзями, 2014—2016 роки принесли мені дуже багато нових друзів і знайомих з України!
Дорогі, улюблені, вільні й горді українці, не вірте, що в ерефії всі підтримують нашого плехана й радіють війні та Криму, ні, їх, звичайно, більше, але є нормальні, адекватні люди, і ми всі як можемо висловлюємо свій протест цьому свавіллю.
З любов’ю й надією з Петербурга!
Денис ВІЛКОВ (Карелія, Надвоіци, громадський діяч):
— Заздрю українцям, як громадянам заздрю... Доброю заздрістю... І водночас соромлюся тієї дурості, що її виявляють переважна більшість моїх співгромадян, громадян Росії... Довелося до мінімуму обмежити своє коло спілкування, тому що ту блювотину, що транслює ростб, а слідом і «експерти»-телеглядачі, я слухати не можу. Знаю точно, що й в Україні не все добре і солодко, але от влада в Україні точно знає, що ГРОМАДЯНИ можуть узяти й викинути до всіх чортів усю так звану політичну еліту, якщо вважатимуть, що час настав. А в Росії сьогодні актуально лише поклоніння кому завгодно, головне, щоб стояти на колінах і лестити, лестити, лестити...
Огидно, слово честі. Путінщина (маю на увазі росчиновницький апарат, депутуток тощо) вже давним-давно напаскудила на голову росіянам, а їм подобається, вони ВЕЛИКІ! Жах! Сила ваша, українці, живить тих, хто в Росії проти! Проти всього того жаху, який витворяє путінська істота зі своєю свитою на ВАШІЙ території. Ваша сила — чиста і правда на боці цієї сили. Ідіть своєю дорогою, ви обрали правильний шлях. Через терни до зірок — це про вас,.. я не сумніваюся.
Наталя МАМОНТОВА (педагог-психолог дитячого будинку, Архангельська область):
— Дорогі українці! Якби не ця війна, я ніколи б не усвідомила, як люблю вас, які ви близькі й рідні. Моя країна важко хвора, бути здоровим у ній — важке випробування, але світло вже перемогло пітьму, навіть у ватників брехня не викликає емоційного відгуку, так, не викликає, хоча вони й куражаться ще на уламках ілюзій. Увесь бруд вилазить назовні, ховати зло дедалі важче, і скоро цей гнійник лопне. Усі ці подвійні стандарти, підробки, маніпуляції служать тому, щоб людина зрозуміла, що є розсудливість, що є людяність, що є любов. Завдяки вам, українці, ми зрозуміли, що є надія, що ми — люди, що війна не в природі людини. Ми з вами помислами й душею, нас багато — ще одна Україна, тільки розкидані серед холоду і криги людських душ, але незабаром ми будемо разом, я вірю, вип’ємо ще горілки та проспіваємо «ніч яка місячна». Бережи вас, Бог!
Підготувала Наталія ЯРЕМЕНКО.
Антивоєнні пікети у Санкт-Петербурзі.
Фото з архіву Ірини Литвинової.
