Ноги не ходять, та коли допекло, з путінського «раю» можна втекти навіть в інвалідному візку. Саме це й зробив мешканець Севастополя Олександр Бабич. Свого часу Олександр працював на тамтешньому морзаводі. У шкідливих умовах вдосталь надихався солями важких металів і шість років тому почав відчувати, що рухатися стає дедалі важче. Потім кінцівки відмовили остаточно, і пересуватися чоловік міг тільки на візку «із ручним приводом». Довелося звикати до іншого життя. Це було нелегко, а тут ще й окупанти взялися встановлювати на півострові свої порядки. І вони вже остаточно стали 34-річному інвалідові впоперек горла.


— Обіцяли підвищення пенсій і зарплат, але харчі в Севастополі подорожчали в три-чотири рази, і моєї мінімалки в рублях давно не вистачає. Якби не поміч батьків та брата, було б зовсім скрутно. У чиновницьких кабінетах ті самі черстві фізіономії бюрократів. От у них оклади справді зросли настільки, що на все вистачає. Серед пересічних громадян незадоволених дедалі більше, але обурюватися вголос вони бояться. Я теж боявся, тому «мовчав у ганчірку», як усі. Та зрештою, терпець увірвався — купив квитка на автобус і виїхав з Криму, — розповідає свою історію Олександр.


Перетнувши адміністративний кордон та відплювавшись від «духовних скреп», севастополець дістався залізничного вокзалу Херсона, а вже звідти зв’язався з рятувальниками. Співробітники ДСНС влаштували його до міської клінічної лікарні імені Тропіних, а потім допомогли із путівкою на два місяці до геріатричного пансіонату в Голій Пристані. Тамтешніми умовами Олександр цілком задоволений, хіба що... енергію ніде подіти. Сидіти склавши руки він просто не звик: хоче опанувати нову професію комп’ютерного оператора і влаштуватися на курси.


— Наш новий підопічний і справді дуже активний та відкритий до спілкування. До його послуг — цілий парк, де можна гуляти досхочу, але й парку йому не досить, тягне швидше зануритися у міське життя, — каже директор геріатричного пансіонату Голої Пристані Ольга Квітковська. — За два місяці Олександр підлікується, набереться сил і цілком зможе знайти своє місце у житті. Вірю, що в нього все буде добре.


На відміну від «русского мира», нашвидкуруч зліпленого кремлівськими пропагандистами та наїжаченого зусібіч зброєю, Україну втікач з окупованого Криму Олександр Бабич вважає рідною домівкою, де все близьке й зрозуміле. А вдома, відомо ж, навіть стіни допомагають. Нехай це і стіни геріатричного пансіонату.

Херсонська область.