Спільний проект телеканала «Рада» і газети «Голос України»

 

Національний конгрес — основний орган федеральної законодавчої влади Бразилії. Розміщений у столиці країни, місті Бразиліа. Складається із двох палат. До Палати депутатів входять 513 осіб. Вона є органом загальнонаціонального представництва. Федеральний сенат, що складається із 81 сенатора, є Палатою представництва суб’єктів федерації. Нижню палату Національного конгресу, тобто Палату депутатів, обирають терміном на чотири роки за пропорційною виборчою системою. Відповідно до конституції Бразилії, у виборах бере участь населення федеральної території та федерального округу на рівних підставах.

 

Сенат складається із представників штатів і федерального округу, сенаторів та їхніх заступників. Правовий стан депутатів і сенаторів відповідає принципам парламентаризму: вільний мандат; імунітет; індемнітет. Притягати до відповідальності членів парламенту за скоєні злочини може тільки Верховний федеральний суд. Депутатам і сенаторам, а також їхнім заступникам заборонено займатися комерційною діяльністю. Вони не мають права поєднувати свою депутатську діяльність із посадою міністра, губернатора, секретаря штату чи префекта федерального округу.


Член парламенту Бразилії отримує за свою роботу зарплату в розмірі 150 тисяч доларів на рік. Кожна палата створює свої керівні та внутрішні органи, приймає відповідний регламент. Крім того, існує також спеціальний регламент засідання обох палат. Палати обирають очільників (як правило, з найчисленнішої фракції) та їхніх заступників (з інших фракцій), секретарів, галузеві постійні комісії, інколи створюють і тимчасові та слідчі комісії (зокрема й об’єднані комісії палат). Комісії створюють пропорційно чисельності партій і блоків. Вони мають право викликати міністрів для звітування, ознайомлюватися з річними звітами різних міністерств і відомств, приймають петиції та заяви від громадян про свавілля влади, обговорюють законопроекти та державні програми. Однак указівок міністрам вони не мають права давати. 


Відповідно до традицій, які запозичені з конституції США, чинна бразильська конституція спеціально встановлює повноваження Національного конгресу. Компетенції Національного конгресу розподіляються на дві групи повноважень. 


Перша група — це такі повноваження, які Національний конгрес отримує із санкції Президента. Адже Бразилія є президентською республікою. До цих повноважень належать: система податків, збір і розподіл прибутків, державні фінанси, кордони, власність Союзу, чисельність збройних сил, національні плани, створення міністерств та інших органів публічної адміністрації, створення прокуратури, адміністративних судів, амністія тощо.

Реалізують ці повноваження здебільшого за допомогою закону.


Друга група — це винятково повноваження Національного конгресу: рішення про міжнародні договори; дозвіл Президенту щодо діяльності, пов’язаної з питаннями зовнішньої політики й оборони; схвалення декрету про стан захисту або федерального втручання; заборона нормативних актів виконавчої влади, які виходять за рамки регламентної влади або делегованого законодавства; затвердження ініціативи державної влади щодо ядерних програм; надання дозволу Президенту й Віце-президенту залишати країну на термін не більш як 15 діб; призначення грошового утримання Президенту, Віце-президенту, міністрам тощо. Значну частину цих повноважень реалізують за допомогою індивідуальних актів. 


Крім повноважень Національного конгресу загалом, конституція визначає також виняткові повноваження кожної з його палат. Палата депутатів (як і Сенат) вирішує питання своєї внутрішньої організації, приймає регламент, обирає частину членів Ради республіки, що є дорадчим органом при Президентові.


Більшістю голосів Палата депутатів може розпочати процедуру імпічменту Президенту та Віце-президенту, після чого справа для юридичної кваліфікації передається до Федерального верховного суду, а потім до Сенату. 


Коло повноважень Федерального сенату є значно ширшим. Сенат приймає висновок про винність Президента, Віце-президента, міністрів і звільняє їх із посад, після чого вони можуть бути покарані в суді як звичайні громадяни країни. Сенат також обирає частину Ради республіки, дає дозвіл на зовнішні фінансові операції держави, штатів і міст. Однак сенат не затверджує міністрів. Конгрес збирається на свої сесії двічі на рік: з 15 лютого по 30 червня та з 1 серпня по 15 грудня. Установлені дати та терміни сесій у конституції спрямовані в Бразилії проти президентського свавілля. У період сесій, як правило, палати проводять свої засідання окремо.

Спільні засідання проводяться тільки в тих випадках, які обумовлено в конституції: під час відкриття сесії, коли приймають або змінюють регламент спільного засідання палат, під час заслуховування послання Президента, а також під час розгляду питання про вето Президента. Надзвичайні сесії парламенту скликає голова Сенату в тих випадках, коли приймають декрет про стан захисту чи про федеральне втручання, на вимогу Президента республіки, очільників палат більшістю членів будь-якої палати. На надзвичайних сесіях розглядають тільки ті питання, заради яких скликають Національний конгрес. Він бере активну участь у законодавчому процесі. Конгрес приймає значну кількість законів, які мають різні назви та статус. 


Відповідно до конституції парламент розробляє та приймає такі категорії законів:


— поправки до Конституції;
— доповнюючі закони;
— звичайні закони;
— делегуючі закони;
— тимчасові закони;
— законодавчі декрети;
— резолюції.


Порядок розробки, редагування, внесення змін і кодифікації законів регулюється відповідно до конституції додатковим законом. Ініціатива внесення додаткових і простих законів належить членам Конгресу, Президенту, Федеральному верховному суду, Генеральному прокурору, а також громадянам у формі народної законодавчої ініціативи. Однак із багатьох питань законопроекти вносить тільки Президент: про чисельність збройних сил, про службові й адміністративні організації, про управління федеральними територіями, про організацію прокуратури, про створення міністерств та їх повноваження. Крім того, Президент має право ухвалювати тимчасові закони, але для цього він повинен отримати згоду парламенту. Відповідно до конституції парламент приймає бюджет на основі загальних правил законодавчого процесу. Президент представляє проект бюджету одразу до обох палат. Комісія парламенту, яка вивчає проект, може вносити до нього поправки. Однак для прийняття деяких із них потрібна згода Президента. Тому право вето практично не поширюється на закон про бюджет. Якщо парламент не прийме бюджет до початку фінансового року, у країні вводять тимчасові акти чи продовжує діяти бюджет попереднього року. Парламент також має контрольні повноваження щодо виконавчої влади, однак ці повноваження незначні. Постійні комісії палат і самі палати мають право вимагати інформацію від міністрів, однак відповідальність міністрів перед парламентом не передбачена. 


Відповідно до конституції парламент проводить фінансовий і нефінансовий контроль над іншими органами управління, і цей контроль ведеться з точки зору не тільки законності актів управління, а й їх ефективності. Формою контролю є парламентські слухання, які організують постійні комісії палат.