Вважає голова Васильківської районної ради, що на Київщині, Наталія Баласинович

 

Серед багатьох позитивних рис моєї співрозмовниці особливо варто відзначити невгамовність. Здавалось би, здолано чергову вершину, зроблено ще одну добру справу, досягнуто високої мети, а вона безупину йде далі, піднімає планку вгору, прагне змін на краще. І, напевне, саме тому Наталія Баласинович взяла участь у нещодавньому конкурсі кандидатів на посаду голови Київської обласної державної адміністрації, що проводився вперше, представила фаховій комісії свій план розвитку пристоличного регіону і стала у цьому відборі другою серед двадцяти «дуже сильних», за її словами, претендентів, отримавши статус «резервного кандидата» на посаду очільника області. І хоча ми домовились поспілкуватись на тему реформування місцевого самоврядування, децентралізації влади, оминути той крок голови районної ради було б, мабуть, неправильно.

 

— Наталіє Олександрівно, невгамовність невгамовністю, але, напевно, вами рухало ще щось. Що? Принципи, позиція, прагнення, бажання поліпшити ситуацію в області?


— Рухала мета досягти стабільності в регіоні. Тим більше, що я мала досвід роботи в райдержадміністрації на посаді першого заступника голови, під час якої наочно переконалася, що розвиток району можливий тільки за умови співпраці гілок влади. Область — не виняток: хоча масштаби інші, стабільність може забезпечити знову-таки співпраця облради і облдержадміністрації. Якщо вони знаходять взаєморозуміння, працюють спільно, є можливість розвивати регіон, реалізувати проекти, розв’язувати соціальні проблеми. З цим переконанням і йшла на конкурс, бо відчувала в собі сили і мала чіткий план розвитку Київщини, який підготувала власноруч. Було також цікаво подивитися, як функціонує нова система виборів голови ОДА, послухати опонентів, десять з яких, на мою думку, сьогодні готові очолити будь-який регіон. Була серйозна боротьба, всі добре підготувалися, кожен мав свою позицію, своє бачення шляхів розвитку області. Своїм результатом я задоволена. Друге місце для мене — на кшталт перемоги.


— Чи можуть пропозиції претендентів, які вони озвучували на конкурсі, стати корисними і використаними новим головою ОДА?


— Звичайно. Як на мене, не так важливо хто, головне, щоб виграла Київщина і її жителі. Сподіваюсь, що Олександр Горгaн знайде спільну мову з облрадою та її головою, і в області буде менше політики, а більше реальних справ на благо людей з тим, щоб усі жили краще. Досить говорити гаслами і ототожнювати себе з партіями, треба просто працювати задля розвитку регіону, його міст і сіл. Це єдино правильний шлях. Бо ми ж розуміємо, що для прийняття бюджету необхідна більшість в облраді, що цілком можливо штучно заморозити роботу ОДА, але це будуть популістські кроки.


— Хоч як це прикро, але давно точаться розмови про те, що виконавча влада на місцях не дасть здійснити реформи, зокрема децентралізацію, так, як це задумувалось і передбачено ухваленим парламентом законом.


— Ще під час представлення попереднього голови ОДА Президент України Петро Порошенко казав про те, що скоро в нас не буде районних і обласних адміністрацій, а з’являться виконавчі комітети органів місцевого самоврядування. І я сподіваюся, що ми до цього прийдемо. Водночас вважаю, і це я висловила під час участі в конкурсі, що голова Київської ОДА має призначити заступника винятково з питань децентралізації. І це буде серйозним кроком для руху реформи на Київщині. Бо нині здійснюється вона дуже повільно. Якщо йтимемо такими темпами, то навіть важко спрогнозувати, коли ми її завершимо і сформуємо об’єднані громади. А головне — громади успішні. От сьогодні, приміром, маємо Калитянську громаду. Особисто я хотіла б, щоб перша на Київщині громада, якою ще торік якраз і стала Калитянська, була показовою, щоб вона мала більше плюсів, ніж мінусів, швидкий, переконливий і успішний результат, щоб інші прагнули перейняти її досвід, піти цим же шляхом. Тобто, щоб вона була своєрідною агіткою, живим гаслом до наслідування. Тоді реформа на Київщині пішла б швидше, стала всеохоплюючою. Цілком ймовірно, що Олександр Горган дослухається до пропозицій, які висловлювали на конкурсі кандидати, і найкращі використає. І повторюсь: в КОДА має бути людина, яка б жила, горіла ідеями децентралізації, справою реформування і допомагала громадам об’єднуватися. А ще важливо не нав’язувати згори варіанти такого об’єднання, не визначати адміністративним рішенням межі громад, не об’єднувати їх винятково за методикою, ламаючи десятилітні традиції співіснування, співучасті тих чи інших населених пунктів у розв’язанні економічних і соціальних проблем. Маємо враховувати історичні моменти і водночас розуміти, що це сьогодні тільки реформа, і там є певні прогалини. Уявляєте ситуацію, коли район «розкроюють» на п’ять частин, а люди просто не готові це прийняти. Треба їхати на місця, говорити з громадами, з головами сільських і селищних рад, з місцевими депутатами, пояснювати їм очікувані плюси від децентралізації. Бо люди хочуть «помацати» новацію, усвідомити, що конкретно зміниться в їхньому населеному пункті, в житті кожного громадянина, якщо буде децентралізація. На жаль, на мою думку, сьогодні на Київщині ця робота не ведеться. Єдиний, хто нею переймається, це Володимир Удовиченко, але його одного мало для того, щоб реформу запустити повноцінно. Дуже переживаю за те, аби громади не формувалися під когось.


Єдиний шлях, щоб громади відбулися, — зробити об’єднання такими, якими їх бачать самі люди.


Можна згори накроїти «владні» варіанти громад, але треба розуміти, що сільські та селищні голови ніколи не дадуть цього зробити в реаліях. В об’єднувальному процесі має превалювати добровільність. Тільки на її засадах можна і слід сформувати успішні, спроможні громади і дати їм точки росту, допомогти створити, наприклад, індустріальні парки, корпоративно залежні підприємства, які братимуть на себе соціальну відповідальність, будуватимуть дитячі садочки, стадіони, а самі матимуть певні преференції від громад для свого розвитку. Важливо також допомогти громадам заводити інвесторів, а з часом розвинути конкуренцію в цій справі, бо за інвестиціями — нові робочі місця, джерела наповнення місцевих бюджетів тощо. Залежно від того, як вестиметься в громадах така робота, залежатиме і вибір їхніх голів — він падатиме на тих, хто здатен реально забезпечити розвиток і виробництва, і соціальної інфраструктури. Саме таким я бачу шлях до реального результату реформ. Бо якщо ми об’єднаємо бідного з бідним, нічого не зміниться.


— За вашими словами, сільські та селищні голови не дадуть покроїти громади так, як це бачать «вгорі», так би мовити — за владними лекалами. Але з другого боку, як на мене, далеко не кожен місцевий очільник, а, може, й більшість їх, може підтримувати реформу, бо ризикує втратити «крісло», право розпоряджатися ресурсами. Тому переконуватимуть членів своїх громад зовсім в іншому.


— Однозначно погоджуюсь. Сільські та селищні очільники — це лідери на місцях, їх обрали люди. І, безперечно, вони можуть нести їм меседжі, вигідні насамперед для себе. Сьогодні бачимо, що в умовах децентралізації бюджети сільських і селищних рад не такі, як були, скажімо, навіть три роки тому. Є кошти загалом, є кошти на розвиток, на будівництво доріг, на реалізацію певних проектів. Зрозуміло, що ця обставина ще більше мотивує сільських і селищних голів триматися, як ви правильно кажете, за своє «крісло». А оскільки законодавчо ще не визначені чітко повноваження старост, вони банально, як мені здається, бояться втратити владу. Тому, на моє переконання, потрібно невідкладно внести зміни в чинний закон з тим, щоб дати мотивацію сільським і селищним головам стати ініціаторами реформи. Це мають бути люди — її провідники, які бачитимуть реформу не так, що вони втратять крісло і владу, а побачать ще більші перспективи для себе і розвитку свого населеного пункту. Вони повинні чітко розуміти, бути впевненими, що у них залишаться повноваження, що вони не стануть просто «писарями», як самі кажуть.


— Хто, на вашу думку, має ініціювати зміни до закону?


— Скажімо, Володимир Гройсман. Він, як ідейний батько цієї реформи, людина, яка працювала в місцевому самоврядуванні не один рік, поза сумніву, добре розуміє необхідність коректив. Тим паче, якщо в містах з реформою все зрозуміло, то в селах ситуація складніша. Спілкуючись щодня з сільськими головами і мешканцями населених пунктів, усвідомлюю, що тут є проблеми. Та й результати свідчать самі за себе. Навіть у нашому районі, де постановою КМУ вже затверджено Гребінківську об’єднану громаду, до складу якої ввійшло сім навколишніх сіл, а обласною радою проголосована Калинівська об’єднана громада, куди ввійшло п’ять сіл, хотілося б очікувати кращого. Та, на жаль, занадто повільно йдуть об’єднавчі процеси. І тому на район поки що лише дві об’єднані громади. Навіть з врахуванням тієї обставини, що більше немає в жодному, це не радує. Адже загалом у нас 43 сільські та селищні ради. Отже, понад дві третини перебуває в режимі вичікування і невизначеності. Слід зазначити, що за перспективним планом Васильківський район був «згори» поділений на дві громади — Васильківську і Гребінківську. Калинівська навіть не планувалася, вона мала відходити до Борової Фастівського району. Ні територіально, ні історично це ніколи б не прижилося, бо жодного зв’язку між ними немає, у тому числі нормального сполучення. Як тут іде життя-буття, ніхто не враховував. Просто хтось сидів і малював клітинки. Ми почали обстоювати Калинівську громаду, маємо намір сформувати Глевахівську.

Зрозуміло, є певна методика, перелік необхідних об’єктів інфраструктури. Тому все не просто — над цим працюємо. У Василькові та навколишніх селах реформа поки що зовсім не зрушила з місця.


— До речі, з одного боку, це місто обласного підпорядкування, з другого — районний центр. Основні інфраструктурні об’єкти — лікарня, школи, заклади культури, Центр надання адміністративних послуг тощо, напевне, розташовані в Василькові...


— Питання тут є. Ось, скажімо, Центральна районна лікарня. Вона розташовувалась на старому майданчику в будівлі, зведеній ще в 40-х роках минулого століття. Ми знайшли в районному бюджеті кошти, аби переселити її відділення в нове сучасне приміщення, і плануємо до 19 грудня відкрити, по суті, оновлену лікарню, яка буде вже європейського рівня. Але вона розташована у Василькові. І вже виникають запитання у Гребінківській і Калинівській громадах, як вони користуватимуться ЦРЛ. І таких запитань, відповідей на які поки що немає, чимало. Одне слово, працювати в умовах трансформації непросто. Але на місці ми не стоїмо і робимо гарні справи. Ще одне гучне новосілля в районі вже відбулося. Маю на увазі унікальну для сільської місцевості школу на новітній освітній платформі — Путрівську. Тут яскраве зовнішнє оформлення, повний освітній день, впроваджено вивчення трьох іноземних мов — з першого класу — англійської, з п’ятого — іспанської та польської. Школа, де навчається 380 дітей, обладнана інтерактивними лінгафонними кабінетами, класи забезпечено ноутбуками та планшетами, смарт-дошками. Вона стане опорним закладом, які передбачені освітньою реформою. Не побоюсь сказати, що школа -взірець для всієї України. Це був спільний проект сільської, районної та обласної рад, районної та обласної держадміністрацій. Ми об’єдналися і отримали реальний результат співпраці. Маємо амбіції, аби наступного року в районі з’явилися ще дві такі школи. Адже все починається з освіти. І я хочу, щоб у селі діти отримували відповідний її рівень і були конкурентоспроможні під час вступу до вишів поряд з випускниками міських загальноосвітніх закладів. Тому запрошуємо молодих вчителів, які закінчили Драгоманівський і Грінченківський університети, намагаємось забезпечувати їх житлом, мотивувати земельними ділянками під будівництво. Зазначу також, що цьогоріч ми відкрили і два нові дитячі садочки, два стадіони. Будуємо велику сучасну спортивну школу в Калинівці. Реалізуємо програму «Соціальне житло», використовуючи і реконструюючи під квартири для малозабезпечених людей, учасників АТО великі нежитлові будівлі 70—90-х років минулого століття, які сьогодні сповна не використовуються. Перше таке соціальне містечко десь на 100 квартир плануємо відкрити вже наступного року в селі Кодаки. У нас понад 400 учасників АТО. Працює центр допомоги їм, виділяємо для них земельні ділянки, фінансову допомогу з районного бюджету. Для мене особисто і для моїх колег це не просто статистична звітність. Хочемо, аби люди відчували, що влада працює для них, і в державі є зміни на краще. Сутність реформ на селі краще пояснять односельцям ті самі представники сільської інтелігенції: вчителі, лікарі, освідчені молоді керівники фермерських та переробних підприємств, які на собі починають відчувати зміни на краще.


— Як я розумію, з головою РДА спільну мову знаходите.


— Так. У районі видно конкретні справи, розвиток, район рухається вперед, багато в чому саме завдяки співпраці райради і райдержадміністрації. Визначаємо разом пріоритетні проекти, спільно їх реалізуємо. Практично всі рішення на сесіях райради голосуються одностайно. І скажу, що наявність співпраці органу самоврядування і виконавчої гілки влади дуже важлива. Ми віддаємо собі звіт у тому, що працюємо на благо людей. Тим паче, що ми тут народилися, виросли, живемо, будуємо майбутнє для своїх дітей. І освіта, культура, медицина, комунікації мають бути на першому плані. Пріоритетом №1 повинно також бути створення робочих місць, щоб молодь знаходила своє місце в суспільстві в рідних селах, не виїжджала в столицю у пошуках кращої долі. Моє гасло: менше політики — більше конкретних справ.


— Дедалі частіше доводиться чути, що великим холдингам, аграрним компаніям, які сьогодні концентрують у себе і основний фінансовий капітал, і виробничі аграрні ресурси, суттєво переважають за можливостями фермерські господарства, а до всього зорієнтовані на експорт продукції, не цікавий розвиток сіл. Чи немає у вас побоювань, що села приречені?


— Як засвідчує спілкування з людьми, така думка є. Але на Васильківщині ситуація з цим нормальна. Великий холдинг у нас практично один, решта — дрібні фермери. Вони вкладають кошти в розвиток населених пунктів, де працюють, на роботу беруть місцевих мешканців. Ми регулярно зустрічаємося з керівниками і навіть власниками господарств і холдингу, прагнемо робити їх соціально орієнтованими. Вони допомагають з ремонтом і реконструкцією доріг, дитсадків, відгукуються на будь-яке наше звернення чи прохання. Одне слово, знаходимо спільну мову. Тим паче, що на 95 відсотків вони місцеві, живуть у селах, там же навчаються їхні діти. Понад те, ми боремося за кожного підприємця, кожну людину, які хочуть розвивати бізнес і створювати в районі робочі місця, в межах наших повноважень і можливостей мотивуємо їх. І в тому числі в цьому бачимо запоруку розвитку сільських і селищних громад, їх успішності та спроможності.


Вів розмову Віктор КОЛОМАК.


Васильків — Київ.


Фото Юрія ПЕРЕБАЄВА.