У височинь по променю пішов від нас той, хто все своє довге життя дарував людям радість і добро. На просторах колишнього СРСР, і в Україні теж, його називали «сонячним клоуном». А в Німеччині, що дала притулок у найважчі часи, люди знали його як Щасливого Ганса. Про те, як жив і помер знаменитий клоун Олег Попов, розповідає його багаторічний беззмінний напарник і вірний друг — херсонський артист цирку Володимир Фесенко.

 

— Володимире Олексійовичу, як ви з «сонячним клоуном» стали партнерами?


— Йому дуже потрібен був партнер-«трюкач», а я саме й виконував усі трюки. Придивившись, він мені запропонував: «Давай спробуємо разом». Так і пішло — майже на сорок років.


— Коли Олег Попов поїхав на Захід?


— Він залишився в Німеччині. Його буквально завалили контрактами на шість років наперед, а що в Росії, що в Москві жодної роботи не було. Ми з Олегом Костянтиновичем тоді були просто щасливими, що не довелося сидіти склавши руки і злидарювати — по одинадцять місяців на рік гастролювали в Німеччині, Нідерландах, Бельгії, Франції.


— Чому в Німеччині Олег Попов став Щасливим Гансом?


— А він сам і вигадав собі це прізвисько. Адже в Німеччині Олег був по-справжньому щасливим. Там у нього був затишний будинок, любляча дружина, вишневий садок і чимало роботи, яка для нього багато в чому була сенсом життя.


— Скільки пам’ятаю, Олег Костянтинович неодноразово казав, що в Росію навіть виступати не хоче їхати...


— Партнер почав оформляти собі російську пенсію, і йому призначили чи то дві, чи то три тисячі рублів на місяць. На такі гроші навіть у Росії прожити було неможливо. Олега Костянтиновича це дуже образило: адже для батьківщини ми заробляли мільйони у твердій валюті. А одержували весь час копійки: наприклад, за готель у Німеччині треба було тоді заплатити 150 марок на добу, а наші добові становили знущальні 20, 30 або 55 марок. А коли наші циркові артисти заснували в 1990 році свій перший кооператив за рубежем, почали отримувати по 200 гульденів або марок на день. На десятиденний заробіток уже можна було купити стару машину. 


— Якою була остання реприза Олега Попова?


— Цей номер називався «Промінь». Олег ловить сонячний промінь, той від нього тікає. Потім промінь все-таки приручається. Олег іде, а промінь біжить за ним. Він зупиняється. Бере кошик, зменшує цей промінь, збирає його в цей кошик, і він починає світитися. Потім повертається до глядачів і ділиться цим світлом з усіма. Цей номер став для «сонячного клоуна» і прощальним.


— Останній спогад про Олега?


— Того вечора з Олегом Костянтиновичем збиралися дегустувати від душі подарований якимось шанувальником гранат. Гранат був величезний, але партнерові поласувати вже не довелося. Після прощання зібралися його внук, дочка, правнуки. Я кажу: «Гранат залишився — Олег хотів його скуштувати, але не склалося. Давайте кожен з’їсть по шматочку». Розділили його по рівних часточках. І з’їли.


— А його знаменита картата кепка залишилася?


— На згадку про партнера й друга його дружина Габріела подарувала мені годинник Олега. А картату кепку поклали йому в труну.


— Дякую за інтерв’ю.


Розмовляв Сергій ЯНОВСЬКИЙ.


Херсонська область.

Годинник Олега Попова, подарований його партнеру та другу.

 

Володимир Фесенко.


Фото автора.