А вони все одно встановлювали свої рекорди з врожайності, валу зібраного і вирощеного. А ще — з вміння виживати. І викручуватись із будь-яких ситуацій. І у терпінні, працездатності, незбагненній витривалості... Хоча все це цифрою статистики не виміряти, і в загальні показники роботи аграрного сектору не втиснути. Але дуже часто саме на отих згаданих «рекордах» тримається аграрний сектор. Причому незалежно від того, чи це фермер трудиться на своєму клаптику, чи інвестор обробляє десятки тисяч гектарів.
Працювали важко
Станіслав Соловій у морі тих проблем — як маленьке зернятко серед величезного жнивного поля. На фоні загальних успіхів Хмельниччини про нього навряд чи хтось колись і згадає. І урожай, який він збирає, практично не помітний на тлі мільйонів тонн зернових, що засипала до засіків область. Але ж не будь отого кожного маленького зернятка — не було б і величезного короваю. То чому б і про нього не сказати добре слово?
Не тільки у своїх Райківцях, що у Хмельницькому районі, а й в області Станіслав Мар’янович був одним із перших, хто вирішив стати фермером. Скоро вже й чверть століття (навіть самому не віриться у таку цифру), як створив своє фермерське господарство «Апіс». У ті, тепер такі далекі, перебудовні часи чи то так щиро повірив, що майбутнє й справді за ось такими дрібними хазяйствами. Чи не здогадувався, з чим доведеться зіткнутись. А чи просто зробив те, що записано в генетичному коді кожного селянина — впрігся в плуга і потягнув.
Пригадує, як тоді місцева влада розщедрилась і виділила аж ... п’ятдесят гектарів на усіх тих, хто захотів у Райківцях працювати на своєму полі сам. Родині Соловія дісталось 7,5 гектара. Та коли пішов глянув на те поле — радості й оптимізму одразу поменшало. Більш як половина ділянки розмістилась на горбах. Причому на таких, що ніякою технікою, особливо такою благенькою, котра, як правило, доступна ось таким дрібним господарям, їх не розоре і не засіє. Пробував пустити туди трактора, та де там -просто перевертається в буквальному розумінні слова. Тільки грошам горе із такою роботою.
Тоді новоспечений фермер наївно подумав, що отих непридатних для обробітку чотири з половиною гектара можна поміняти на інші. Так ні — другої вільної землі для нього в селі не знайшлось. Тоді вирішив просто віддати цей шмат. І знову — ні: от скільки виділили тобі -те й май. Ну з усього того горби залишив начебто під пасовиська, а на своїх трьох гектарах весь цей час оре, сіє, збирає врожай.
Із тих, хто з ним паралельно розпочинав цю справу, досі майже ніхто не протримався — махнули рукою і на землю, і на село. Добре, що місто під боком — люди подалися туди в пошуках роботи. І знайшли. Хтось ще далі поїхав — за кордоном заробляє набагато більше, ніж фермер Соловій. А він все біля свого поля. З весни до пізньої осені. Сам на тракторі, сам на комбайні. Сам вирощує і сам продає. Сам працює на техніці й сам ремонтує. Сам собі і бухгалтер, і менеджер, і агроном, і робітник у полі... Точніше, не сам, а з дружиною, сином та донькою. І ніякий тобі не герой, не ударник, не переможець. А просто фермер. Зернятко на пшеничному полі.
Намолотили чимало
Але в тому, що Хмельниччина нинішнього року може похвалитись справді непоганими результатами, є і його часточка. В області намолочено більш як 2,8 мільйона тонн зерна за середньої врожайності понад 57,6 центнера з гектара. Причому за показником урожайності вдалось піднятись на другу сходинку серед усіх областей. Подільські хлібороби вважають це справжнім успіхом, бо сезон був для всіх вкрай важким.
У посівну серйозною перешкодою для всіх стала проблема із фінансуванням робіт. Тоді підрахували, що вартість посівної кампанії зросте на чверть порівняно з торішньою і становитиме понад 3,6 мільярда гривень.
Техніка вже була в полі, а агроформування звітували про те, що їм не вистачає мільярда гривень. І де їх брати?
Але знайшли. І обсіялись. Жоден гектар не залишився необробленим, навпаки, обсяги посівних площ навіть зросли.
Тільки заспокоїлись — сходи гарні, добре пішли у ріст, як природа додала проблем: припекло, засушило. Здавалось, все згорить на полях. Але ні. Урожай виріс таки щедрий.
У трьох районах — Волочиському, Красилівському та Старокостянтинівському валове виробництво зерна перейшло за 200 тисяч тонн. Ще у 13 районах зібрано понад сто тисяч тонн. І все це не за рахунок великих площ, а завдяки праці та хорошим технологіям. Адже є поля, де було зібрано з кожного гектара по 82 центнери пшениці. І це справді рекордні показники для краю.
Щедрим видався цей сезон і для ТОВ «Маяк», що у Білогірському районі, де збирали по 79 центнерів пшениці з гектара. Стільки ж молотили і в ТОВ «Агро ОРМС» із Старокостянтинівського району. Там і кукурудза вродила рясно — по 92 центнери з гектара, і буряки — аж по 634 центнери. І це найвищі результати в області.
Звичайно, не всі дотягнулись до таких. Але кожен доклав чимало зусиль, щоб зібрати гідний врожай. Здавалося б, уже після цього трохи заспокоїтись можна. Аж тут нові проблеми з осінньою посівною. Кілька місяців на полях трималась така суша, що й помишляти не можна було про роботу. Дійшло до того, що почали придумувати нові технології посіву в пересушений ґрунт. Агрономи йшли на великий ризик, заробляючи насіння просто у порох. Та коли обсіялись, природа наче змилостивилась і послала щедрі дощі.
Усе повернулось на круги свої
І все було б добре. Та раптово снігом так війнуло. А на деяких полях ще й кукурудза, і буряк лишились...
Одне слово, все повертається на свої круги. І немає у селі такого часу і такої пори, щоб тихенько сів, відпочив, забувся про те, що там у полі чи в хліві. Уже тепер задумуються над тим, що під урожай наступного року посіяли 215 тисяч гектарів озимих, і це трохи менше від прогнозованих площ. Саме через осіннє безводдя не досіяли ячмінь.
А, крім того, знову фінансові катаклізми вдарили по полях. Торішня висока вартість осінньо-польових робіт вже тепер не видається такою високою. Бо тоді на гектар посіву витрачали 4,2 тисячі гривень, а тепер — майже п’ять. І знову вічне питання: де шукати гроші? А там, дивись, весняна посівна. А там...
Та хай би там як було, можна не сумніватися, що і зиму перебудуть, і гроші знайдуть, і навесні виведуть в поле сівалки. Зроблять це і фермери, і одноосібники, і великі компанії — всі, хто живе на землі та від землі. Бо вони не можуть без неї, а вона — без них. І цього кола не розірвати.
Хмельницька область.
МОВОЮ ЦИФР
Один урожай зібрали, другий — заклали
Порівняно з минулим роком на Хмельниччині виробництво продукції рослинництва зросло майже на 119 відсотків. У господарствах усіх категорій зернові зібрано з більш як 503 тисячі гектарів. При цьому намолочено понад 2,8 мільйона тонн збіжжя. За обсягами валового збору Хмельниччина увійшла до десятки кращих областей. А за рівнем урожайності поступилась лише Черкащині.
Виробництво соняшнику порівняно з минулим роком зросло більш як у чотири рази. Це не тільки завдяки розширенню площ під цією олійною культурою в 3,7 разу, а й підвищенню врожайності, яка наблизилась до 30 центнерів з гектара.
Уже накопано 896 тисяч тонн цукрових буряків. Середня врожайність — 441 центнера з гектара. На заводах сподіваються отримати не менш як 200 тисяч тонн цукру. Це майже вдвічі більше від загальних потреб краю. Тож аграрії запевняють, що причин для подорожчання солодкого піску немає.
Усіма категоріями господарств накопано 1,3 мільйона тонн картоплі, що на чверть більше від торішнього. Зібрано 195,9 тисячі тонн овочів відкритого ґрунту та 139,5 тисячі тонн плодоягідної продукції.
Під урожай наступного року посіяно 250 тисяч гектарів озимих зернових.
