Протести в Івано-Франківську проти припинення тодішнім керівництвом України курсу на євроінтеграцію три роки тому розпочиналися практично одночасно з протестними акціями у Києві. Спершу кілька активних молодих людей, сконтактувавши у соцмережі, зібралися опівночі під Ратушею, щоб підтримати столичних незгідних. А відтак на Вічевому майдані «виріс» чи не перший в Україні намет, встановлений тодішнім депутатом міськради свободівцем Михайлом Малярчуком.
Згадуючи ті дні, громадський активіст експерт Інституту політичної освіти Тарас Случик каже, що все відбувалося абсолютно спонтанно. Якогось конкретного організатора не було, а була група людей, які вважали, що треба підтримати акції в Києві та засвідчити свою позицію з приводу відмови Януковича від євроінтеграції. У результаті виник «протестний рух, самоорганізований абсолютно». Тільки згодом цей процес почали очолювати політики, і він переріс у єврореволюцію.
Природний процес
Попри відсутність заздалегідь складеного плану, з масовістю проблем не було. У певний момент на вулиці Івано-Франківська молоді і студентів вийшло навіть більше, ніж у Києві. В один день піднялися студенти двох великих вузів — Прикарпатського національного університету та Івано-Франківського технічного університету нафти і газу. Складніше було з медуніверситетом, але згодом приєднався і він.
«Добре, що це був самоорганізований процес. Бо навіть якби забрали когось із нас, це не мало б жодного значення. Була достатня кількість різних лідерів і різних середовищ, які б могли продовжити протест», — розповідає Т. Случик. Хоча тут, на Прикарпатті, все було не так складно і небезпечно, як у центрі чи на сході країни. Органи місцевого самоврядування підтримували акції протесту організаційно і фінансово, проводили виїзні сесії на Майдані Незалежності у Києві. А місцеві силові структури займали вичікувальну позицію, хоча при бажанні, напевно, могли піти і на жорсткі заходи.
Після перших смертей на київському Майдані наприкінці січня 2014 р. відбулося захоплення Івано-Франківської облдерж-адміністрації, голова ОДА Василь Чуднов покинув приміщення, що було сприйнято як «по суті, владна вертикаль посипалася». Остаточно ж це стало зрозуміло, коли люди почали захоплювати управління міліції та СБУ в Західній і Центральній Україні.
Т. Случик переконаний, що «захоплення силових органів не було скоординовано, а це був природний процес через дії влади, яка першою зробила силовий крок». «У Франківську на Майдані не було зброї. Ніхто ні в кого не стріляв. І ніхто, надіюся, про таке й не думав, — каже активіст. — Навіть коли було захоплення СБУ, там ніхто не постраждав. Там двері постраждали, приміщення...». Пізніші ж (після перемоги Революції Гідності і втечі Януковича) захоплення владних і силових структур на сході України він вважає організованим процесом, адже там були диверсійні групи.
До речі, після того як приміщення СБУ в Івано-Франківську перейшло під контроль протестувальників, багато людей заходило всередину, щоб просто подивитися. «Я на столі начальника СБУ знайшов дві книжки: Кримінальний кодекс і «Практическое пособие по организации государственного переворота» одного американського автора, — розповідає активіст. — Мені здається, що частина керівників країни так і думала, що це організований і структурований державний переворот».
Експерт називає три практичні здобутки в результаті тих революційних подій. По-перше, це — громадянське суспільство, яке не тільки критикує, а й пропонує шляхи вирішення проблем у різних сферах. По-друге, контроль за політиками — це стало модно і правильно. І, по-третє, складно уявити тепер масові фальсифікації під час виборів. На його погляд, політики зараз розуміють: якщо вони перейдуть певну межу, то фаза від мирного протесту до жорсткого буде пройдена набагато швидше, ніж раніше. Власне, і ймовірність «третього Майдану», про який зараз багато говорять, залежить від перетину тієї межі: «Станом на сьогодні, я не бачу, щоб Президент чи Верховна Рада перейшли якусь межу, щоб люди зрозуміли, що треба виходити на Майдан. Але в будь-який момент все може змінитися».
Досвід Євромайдану і єврореволюції, на його думку, це стратегічно величезна перевага для країни, тому що «ми так позбавляємося патерналізму». Якщо після нездійснення завищених очікувань від помаранчевої революції все швидко повернулося на свої місця, то тепер у тій же ситуації багато людей тільки активізують свою діяльність, не надто сподіваючись на державу. Крім того, досвід людей, які були на Майдані, спостерігали за ним, є ще й «вакциною від ідей авторитаризму».
Івано-Франківськ.