До Дня Гідності та Свободи
Революція Гідності — це час пробудження людей, здатність піднятися над власними інтересами заради кращого майбутнього. Ця велика віра вела вперед попри кулі снайперів, кийки «беркутівців» та тисячі кримінальних справ, які порушували проти майданівців. «Серце Європи б’ється в Києві», — сказав французький філософ зі сцени Майдану. Нині воно б’ється в кожному з нас, хто вірить в Україну, захищає її на всіх фронтах від зазіхань агресора. Своїми спогадами про події 2013—2014 років із «Голосом України» поділилися народні депутати, безпосередні учасники подій на Євромайдані. Боротьба ще не завершена, переконані вони. Але внутрішнього настрою та рішучості їм не позичати.
27 листопада 2013 року. Київ, Майдан Незалежності.
Ірина ГЕРАЩЕНКО, Перший заступник Голови Верховної Ради (із Фейсбуку):
— До 21 листопада і після... до 19 січня і після... до 18 лютого і після... Все до хвилини пам’ятаю. Не думаю, що сьогодні маємо право писати пафосні слова. Сьогодні — день молитви. Квітів ТАМ... Вибачте, що ще так мало зробили. Вибачте...
Ми мусимо змінити країну. Відірватися від мордору, змінити, нарешті, систему, стати для ЄС очікуваним партнером, без якого Європа буде слабша. Нам потрібно дуже багато працювати. Всім.
Із Днем Гідності і Свободи всіх!».
Оксана СИРОЇД, заступник Голови Верховної Ради:
— Євромайдан — це було питання боротьби. У той момент потрібно було обстоювати своє право, свою гідність. Щодня з’являлися нові страхи, нові надії. Не можна сказати, що було якесь одне сподівання або страх. Щодня люди розсували межі можливого своїми протестами. З іншого боку, розсувала межі можливого і влада, яка проявляла нові елементи терору проти своїх людей. Щодня ми прокидалися з новими сподіваннями. Напевно, головним було сподівання, і воно справдилося, — це віра в людей. Їхній прихований потенціал гідності, ідентичності. Це сталося. Але були й сподівання, які не справдилися. Я не думала, що люди, які прийдуть до влади на крові, і не лише майданівців, а й бійців АТО, за своєю риторикою будуть приховувати такий глибокий цинізм та банальні прагматичні інтереси і частково, на жаль, інтереси іншої держави-агресора. Це те, що маємо на сьогодні. Але це також битва, яка розпочалась на Майдані. Скільки вона триватиме — не знаю. Але треба боротися щодня.
Вікторія СЮМАР, фракція «Народного фронту»:
— Я одною з перших була на Майдані. Надії і сподівання тоді були більші, ніж виявилася нинішня реальність. Вона частково пояснюється війною, а частково тим, що, на жаль, дуже багато людей, які сьогодні є у владі, так і не зрозуміли, про що була Революція Гідності.
Олег ПЕТРЕНКО, фракція Блоку Петра Порошенка:
— Революція Гідності відбулась не лише в країні. Вона відбулась у наших душах, принаймні в моїй. Я не був «святошею» все життя, але після Майдану сталася переоцінка цінностей. Зворотного процесу я собі не дозволяю, власне, внутрішньої контрреволюції, яка, на жаль, відбулась у суспільстві. Люди на Майдані отримували поранення, віддавали життя точно не за таку країну, яка є сьогодні. Справді, багато чого змінилося в державі, якщо порівнювати з правлінням Януковича, але занадто велику ціну було заплачено. Відносно цієї ціни ми маємо вже жити у прекрасній країні.
Але розчаровуватися зарано. Є надія, є внутрішній настрій, рішучість. Власне, в усіх, хто був на Євромайдані, є внутрішнє відчуття, що в нас є незавершена робота. І ми її в будь-якому разі завершимо.
Прикро, що так повільно просувається розслідування злочинів на Майдані. Причин того багато, насамперед відсутність справжньої доброї волі всіх керівників прокуратури, які змінилися за ці три роки. На жаль, система не трансформувалася, вона не може карати собі подібних. І це прикро.
Оксана ЮРИНЕЦЬ, фракція Блоку Петра Порошенка:
— Перші після відмови від євроінтеграції 21 листопада на вулиці вийшли студенти у Львові. У той момент я була головою фракції «УДАР» у Львівській обласній раді, мала активну позицію щодо подій у країні, євроінтеграції. Тому ми зробили заяву від фракції: те, що сталося, — неприпустимо, і ми будемо протистояти. Після цього я поїхала до Києва. Так почався Майдан. А далі було багато різних подій, дуже важких. Але ми вірили — все зміниться. На жаль, на Майдані загинув наш родич Роман Варениця. Богдан Сольчаник, який під час захоплення адміністрації подавав мені мегафон, — також у Небесній Сотні. Тому те, що відбувається сьогодні... Напевно, за три роки я б хотіла іншого результату. Я відчуваю, що ми всі співвідповідальні за те, що поки що не відбулися наші мрії. Так, ми змінили владу, але ми хотіли інших умов. Того ще не сталося. Але попереду ще багато роботи. Я завжди відчуваю тих янголів, яких нині з нами немає, вони допомагають нам вистояти у певних речах.
Зміни відбуваються так важко... Проте віра і надія, що все буде добре, є. Так, мені не раз хотілося скласти повноваження народного депутата, але я розумію: якщо не ми — то хто? Якщо в залі лунають якісь образи на чиюсь адресу, я сприймаю це як руйнацію парламентаризму. Певні речі, які тут відбуваються, неприйнятні для мене. Тоді я йду на алею Небесної Сотні, помолюся біля образів хлопців, просто, щоб набратися сил і впевненості: треба вистояти.
Просто треба зрозуміти: країна починається з тебе, і треба відповідати за свої вчинки. Ставати таким, щоб на тебе дивилися і твоє звичаєве право працювало на всіх.
Єгор СОБОЛЄВ, фракція Об’єднання «Самопоміч»
— Для нас усіх величезна честь жити в цей час. Час пробудження людей, який згодом назвали Революцією Гідності. Це величезна віра в найкраще і величезна жертовність заради найкращого. Коли не було доброго лідерства, було тупцювання на місці під кийками «беркутівців», у мороз, було відчуття безвиході, люди все одно казали: все буде добре. І виграли. Нам назавжди треба це запам’ятати. Немає жодних вершин, перешкод, які нація не може здолати, коли вона в себе вірить і працює заради цього. Для мене це одні з найтрагічніших подій, бо я втратив друзів, але водночас і найкращий період у житті. Думаю, що пам’ятатиму цей час до кінця життя.
Насправді значення Революції Гідності буде оцінено істориками набагато більше, ніж ми сьогодні відчуваємо. Це епоха, як повстання Богдана Хмельницького, як визвольні змагання Коновальця—Шухевича. Це неймовірний час.
На Майдан вийшла найактивніша, найпоінформованіша, готова до управління державою частина громадян. Суспільство євромайданівців було близьке до ідеалу. Але на Майдані були майже мільйон людей, решта кілька десятків мільйонів живуть іншим життям. Багато хто з них не вірить у зміни, думає, що хтось їм має щось дати. Багато хто готовий за гроші продавати гідність. І всі ці люди голосують. Це трагедія нашої демократії, яку я часто називаю клептократією. Ця клептократія здебільшого виникає не через Януковича, а через те, що десятки мільйонів готові з цим миритися. Вони не звикли не те що контролювати й управляти державою, а й до самої думки, що це їхня відповідальність. Вони вважають, що хтось має за них усе зробити. Мені здається, що нині ми б’ємося за душі й розум людей. Якщо люди віритимуть у себе, розумітимуть, що це їх відповідальність, що принципи не можна продавати за жодних обставин, держава дуже швидко стане успішною. Кожен справжній громадянин і є цеглинкою в побудові української держави. Ця дорога дуже довга і важка, але вона під силу українцям.
Ігор ЛАПІН, фракція «Народного фронту»:
— Майдан для мене розпочався з побиття дітей. Там я став бійцем сотні Євромайдану. Надія, яку покладав на революцію, — кардинально змінити країну. Але вона, на жаль, не досягла своєї мети в повному обсязі. Процес люстрації фактично завалено. Хороша ідея не люструвати чесних і порядних людей, які воювали, стала шпариною для негідників. Вони поїхали на три дні на екскурсію, отримали статус учасника бойових дій і тепер мають усі пільги. Законодавство, яке не дає можливості уникнули люстрації шляхом військового туризму, не ухвалюється роками. Люди виходили на Майдан не за хліб, не за гроші. Вони виходили через відчуття відсутності справедливості в державі. Нині частково це виправлено. Адже будь-яка позитивна реформа, та само реформа МВС, ламається судами, які поновлюють на роботі чиновників, котрі захищали систему. Але повного відчуття справедливості немає.
Інший момент, якого революція досягла, — це право на виступ. Хоч би там як, а відбулося й перезавантаження влади. Ми ухвалили антикорупційні закони, які потрібно виконувати. Будь-який громадянин може зайти в Інтернет і подивитися, що в того чи іншого чиновника є. До того ж відповідальність за невідповідність статків способу життя і заробіткам може мати наслідки. Усі механізми закладено в законах. Утім, будь-яка реформа покаже свої результати через років десять.
Власне, коли я йшов на Майдан, розумів: роблю це не для себе, для дітей. Можна прожити життя і наслідити, а можна залишити слід. Я намагаюся залишити після себе правильний слід.
Світлана ЗАЛІЩУК, фракція Блоку Петра Порошенка:
— Майдан зробив нас усіх кращими. У нас були одна червона лінія і одна барикада. Були величезна солідарність і об’єднання між людьми. Але так сталося, що сьогодні в нас з’явилося багато барикад і червоних ліній. Раніше було легше, ми виступали проти одного зла — скочування в авторитаризм, за європейську інтеграцію.
Тоді ми мало думали, проти чого ми, більше — за що ми. Мені здається, що запитання: «За що ми?» ділить нас сьогодні в парламенті набагато більше, бо в кожного своє бачення, як виходити з економічної кризи, вирішувати політичну ситуацію, як боротися з корупцією тощо. Але я й досі вважаю, що Євромайдан — це момент великого натхнення для нашого народу, країни, суспільства. Такий він для мене й залишиться, незважаючи на те, як далі розвиватимуться події. Я все одно вважаю, що це був історичний момент із точки зору визначення свідомого вибору курсу суспільства. Переконана, він незворотний, хоч би які були склад Верховної Ради, Президент, прем’єр. Народ визначився, куди він хоче йти. І це — головне.
Ігор ЛУЦЕНКО, фракція «Батьківщини»:
— Євромайдан — це абсолютно інша епоха в житті країни. Це момент колосальних можливостей, коли все, що було знизу, можна поставити зверху і навпаки. Момент, коли розкривається потаємна, не проявлена душа країни. Така нагода була під час помаранчевої революції і значно більше її було в 2013—2014 роках.
Це був конфлікт між двома устроями країни, який продовжується й нині. Тоді ніхто не вірив, що буде новий Майдан. Конфлікт феодального устрою, коли сатрапи у вигляді «Беркуту», найманої дружини придушували місцеве населення з тим, щоб влада могла збирати з нього данину. Але є частина громадян, які хочуть жити за іншими принципами, коли все відбувається на умовах домовленостей одне з одним. Люди здатні повстати, боротися. Очевидно, що цей конфлікт продовжуватиметься доти, поки не буде подолано феодальний спосіб життя.
Підготувала Олена ГОРБУНОВА.
Ми — разом
Я — на Майдані!
Я — на Майдані!
Це сьогодні мій фронт.
І в анфас, і у профіль
Я не натовп — народ.
Свобода і гідність! — мої українці.
Ми страху свого перейшли Рубікон!
Вогненні завіси, не чорнобривці, —
Над гулом, над дзвоном,
над виром колон...
Я мислю, я дихаю по-українськи!
Не вірите? — йдіть на Майдан!
Обігрійте намети —
революцій колиски.
Чує голос Вкраїни
вселюдський орган.
Я — на Майдані!
Це сьогодні мій фронт.
І в анфас,
І у профіль
Я — вкраїнський народ!
Андрій Демиденко.
