— Ось бачите посадку, — показує у вікно машини Віталій Великонда. — За нею — Донець, а за ним уже починається окупована територія. Тож до фронту від цього місця десь метрів 300—400. Власне, всі п’ять сіл, що входять у структуру Трьохізбенської військово-цивільної адміністрації, розташовані уздовж ріки, яка вважається лінією розмежування. Кожному з цих сіл перепадало й перепадає сьогодні від обстрілів бойовиків. Щоправда, вони вже не такі сильні, як раніше, але людям набридло жити, боячись за своє життя й майно. У нас дванадцять будинків зруйновані дощенту. Чотири з них вдалося відновити, а решта так і стоять німим докором цій неоголошеній безглуздій війні.


Керівник військово-цивільної адміністрації Трьохізбенки Віталій Великонда не місцевий, раніше працював на залізниці в Попасній і на цю посаду призначений тільки в липні поточного року. Але те, з яким почуттям Віталій каже «ми», «у нас», дає підстави вважати, що він уже міцно зрісся із цим краєм і його людьми. До речі, ніхто з його попередників у кріслі керівника цієї прифронтової території довго не затримувався. Але Великонда, схоже, налаштований на довгострокову діяльність, оскільки планів намітив багато.


Ми не були в Трьохізбенці цілий рік, і те, як змінилося селище за цей час, впадає в око одразу. Побільшало людей на вулицях і доглянутих будинків. У деяких з них — новенькі дахи й вікна, яскраво пофарбовані паркани.

Один хазяїн постарався й пофарбував свій у кольори українського прапора. Того напруження, яка довелося спостерігати ще рік тому, уже не було.


...Машина під’їхала до будівлі ВЦА, де вже зібралася група людей.


— Коли щось знадобиться — телефонуйте, — кинув нам Великонда й поспішив у приміщення.


Сьогодні в нього прийом громадян, потрібно встигнути всіх вислухати, тому вже не до журналістів. Поки їхали в Трьохізбенку, Віталій розповів і про проблеми селища, і про те, що вдалося зробити. Ми мали на власні очі побачити, як змінилося життя прифронтового населеного пункту.


Кардинальних змін тут, звичайно, не відбулося. Скажімо, досі немає газу. Відколи в 2014 році перебили, відтоді й не ремонтують. Причина — не у відсутності коштів або в небажанні вирішувати проблему. Річ у тім, що трубу перебито на території бойовиків, а добратися туди з відомих причин неможливо. Переговори поки що нічого не дають. Крім того, газопровід передали Попаснянському райгазу. Сьогодні це практично приватне підприємство, і відносини з ним ніяк не будуються.


Без газу населенню не тільки холодно, а й голодно. Річ у тім, що тут дуже розвинене вирощування тепличних овочевих культур. У такому підприємництві Трьохізбенка й прилеглі до неї села змагаються з тепличниками Станиці Луганської. Сьогодні багатьом доводиться припинити виробництво через те, що нічим опалювати теплиці. Тверде паливо коштує дорого, та й привезти його в прифронтові селища не так просто.


Узагалі варто зазначити, що увагою міжнародних організацій Трьохізбенку не обділено. За час нашої присутності в селищі ми нарахували, крім ОБСЄ, ще чотири міжнародні місії, що займаються наданням допомоги людям, які потрапили в біду, — ЮНІСЕФ при ООН, NRC — Норвезька рада у справах біженців, Червоний Хрест, американський Mercy Corps. Кожна з цих організацій виконує на території військово-цивільної адміністрації свої програми. Зокрема, Міжнародний Червоний Хрест і благодійна всесвітня мережа «ADRA Україна» забезпечують селян безплатним паливом. Талони на вугілля й дрова одержали вже всі, а от із доставкою були проблеми, і тільки зараз їх вирішено.


Центр Трьохізбенки тішить порядком: газони, яких іще не торкнулися морози, підстрижені й доглянуті. Поруч із пам’ятником Булавіну з’явився дитячий майданчик і лавочки для відпочинку. Цього дня не стріляли, тому було тихо, спокійно й ніщо не говорило про те, що за кілометр від цього місця вже проходить фронт. Утім, була одна деталь: замість смітників на майданчику використовувалися патронники від артилерійських снарядів, і це нагадувало про страшну дійсність...


А взагалі населення звикло до пострілів і вміє розпізнавати, звідки стріляють і з якої зброї. Про це нам розповіли жителі, що створили чергу біля величезної броньованої машини Ощадбанку. Двічі на тиждень пересувне відділення приїжджає в Трьохізбенку й обслуговує населення. Комусь пенсію треба одержати, хтось хоче заплатити за комунальні або інші послуги. Люди кажуть, що це дуже зручно.


Сьогодні в п’яти селах території ВЦА на 1 118 дворів проживає дві тисячі триста осіб. Але статистика змінюється: щойно починаються активні обстріли, люди їдуть, але потім повертаються знову. Причому цей процес активізувався з підвищенням вартості комунальних послуг. Орендувати квартиру в місті нині дуже дорого для сімейного бюджету. На прифронтовій території хоч і страшно, але живеш у рідних стінах, та й із твердим паливом міжнародні організації допомагають. Працюють дитячий садок, школа, сільська амбулаторія. Усі вони відновлені після обстрілів 2014 року. І школа, і дитсадок — як намальовані. Тут тепло, світло, навіть краще, ніж було до війни. От тільки роботи в селі нема, тому тут залишилися переважно пенсіонери.


...Уже коли поверталися додому, Великонді зателефонували з міжнародної організації й запропонували зустрітися. Цікавилися проектом створення переробного виробництва. Співрозмовник одразу помітно повеселішав.

Луганська область.

 

ПРЯМА МОВА

Віталій Великонда, керівник Трьохізбенської військово-цивільної адміністрації:

 


— Зайнятість населення — це головне питання, яке ми сьогодні вирішуємо. У Трьохізбенці стоїть без навантаження туберкульозний диспансер, у якому до війни працювала значна частина населення. На щастя, він не постраждав від обстрілів і хоч завтра може функціонувати. Але складність полягає в тому, що люди побоюються їхати на лікування в зону АТО. Працюємо ми й в іншому напрямку: прагнемо створити підприємство з переробки овочів, вирощених у домашніх господарствах. Цього року, наприклад, кабачки й перець люди продавали за копійки, а часом і викидали, бо не знали, куди їх подіти. Створивши таке підприємство, ми б, з одного боку, допомогли сільгоспвиробникам, а з другого — створили б робочі місця. Але інвестора для такої шляхетної справи поки що знайти не можемо.

 

Під час обстрілу 2014 року цей будинок був зруйнований дощенту.


Фото автора.