Незважаючи на щільний графік, Уповноважений Верховної Ради України з прав людини Валерія Лутковська виділила час для відповідей на запитання «Голосу України». Розмова була присвячена основним проблемам внутрішньо переміщених осіб. Нагадаємо, що одним із напрямків діяльності Омбудсмена є запобігання будь-яким формам дискримінації щодо реалізації людиною своїх прав і свобод.
— З липня 2016 року перерахування соціальних виплат, в тому числі пенсій, що призначені внутрішньо переміщеним особам, здійснюється виключно через установи Ощадбанку без можливості вибору альтернатив. До того ж законодавець фактично ввів додаткові підстави для зупинення виплати пенсій внутрішньо переміщеним особам. Чи вважаєте такий контроль уряду виправданим?
— Якщо мова йде про пенсії, то коли відкриєте пенсійне законодавство, ви не знайдете там підстави для припинення пенсії ні те, що особа не знаходиться на підконтрольній території України, ні те, що в нас розпочався військових конфлікт на сході, чи те, що особа не перебуває за місцем свого проживання. Ми маємо проблему із дискримінацією переселенців. Якщо звичайний пенсіонер може переїхати на іншу територію України, то це не становитиме проблеми, він отримуватиме повністю всю пенсію на відповідній території, і його не перевірятимуть. У випадку, якщо мова йде про внутрішньо переміщених осіб, їх обов’язково перевірять, чи вони дійсно проживають за тією адресою, яку вказали, і після того ще буде періодична перевірка його перебування за цією адресою. Чи є це різний підхід? Так, є. Чи є він виправданий? Ну знову-таки, якщо мова йде про адресну допомогу переселенцям на відшкодування вартості житла та оплати комунальних послуг, то такий підхід може бути виправданий. Якщо мова йде про обмеження виплат пенсій, то в мене є величезні сумніви, що такі дії є виправданими. Що стосується монополії Ощадбанку, то будь-який пенсіонер може обрати будь-який банк, а переселенець повинен отримувати виплати лише в Ощадбанку і періодично з’являтися, щоб продовжити дію картки. Чи є це правомірним? Це питання є спірним. Я звернулась із позовом щодо дискримінації до суду, і це питання вирішуватиме суд.
— Умовою дії карток, за якими можна отримати соціальні виплати, в тому числі пенсії, є проходження фізичної ідентифікації клієнта в Ощадбанку. Тобто переселенці, в тому числі пенсіонери, повинні з’являтися перші два рази кожні шість місяців, у подальшому — кожні 12 місяців задля продовження дії таких карток. Чи вважаєте таку ситуацію спробою побороти пенсійний туризм, чи це є порушенням прав та свобод переселенців?
— Розпочнімо з того, чому з’явився пенсійний туризм? Тому що протягом двох з половиною років жодним чином не врегульовано питання, як сплачувати пенсії на непідконтрольних територіях. Зрозуміло, що з точки зору банальної логіки, досить важко розраховувати на те, що хтось ризикне перевозити готівку на непідконтрольну територію. Але, тим не менше, розробити механізм, який би врегулював питання виплат пенсій, яку вони заробили своєю працею, було б потрібно. Адже що таке пенсія? Це спосіб публічної домовленості: я працюю все своє активне життя, сплачуючи певні кошти в Пенсійний фонд, і після того, як виходжу на пенсію, відповідно Пенсійний фонд надає мені грошову допомогу. Чи вині ті люди, які сьогодні залишились на непідконтрольній території, що у нашій країні відбувається військовий конфлікт? Не думаю. Чи можемо ми говорити про те, що пенсіонери у нас є основними фінансистами тероризму? Теж не думаю. Основна проблема — відсутність цього механізму, тому склались підстави для пенсійного туризму. Адже люди можуть отримати пенсію, і відповідно якісь кошти на проживання тільки у випадку, якщо вони мають статус внутрішньо переміщених осіб. Зрозуміло, що велика кількість людей у зв’язку з цим намагалася отримати відповідний статус, продовжуючи проживати на непідконтрольній території. Тут знову виникає запитання: чому? Чому вони обирають небезпечний для себе спосіб життя на непідконтрольній території, а не переїжджають? Відповідь проста:
«держава мало що зробила для переселенців».
На сьогодні майже немає місць, де могли б жити переселенці, і держава нічого не робить для того, щоб їх створити, практично немає робочих місць, де б переселенець-пенсіонер міг працювати. Відповідно, оскільки немає такої турботи з боку держави, не має механізму, наприклад, як вивезти з непідконтрольних територій тих людей, які потребують сторонньої допомоги, ці люди залишаються на непідконтрольних територіях без турботи з боку держави. Вони вимушені шукати спосіб, як отримати хоча б якісь кошти. З другого боку, держава теж займає позицію, що не платитиме тим, хто не є переселенцями. Я можу погодитися з таким підходом, якщо мова йде про виплату адресної грошової допомоги. Зрозуміло, що тим особам, які не переїхали на підконтрольну територію, ці кошти сплачуватись не повинні. І тут я погоджуюсь із позицією держави щодо необхідності перевірок виплат виключно адресної допомоги для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг.
— Для призначення (відновлення) соціальних виплат органи соцзахисту проводять перевірки фактичного місця проживання внутрішньо переміщених осіб. Чи законні такі перевірки?
— Ми є третьою стороною в судовій справі, яку було ініційовано одним із переселенців стосовно тих перевірок, які проводяться органами соціального захисту, точніше, комісіями, порядок створення яких був затверджений постановою уряду № 365. Тут цікава ситуація, тому що комісія має здійснити перевірку фактичного місця проживання внутрішньо переміщених осіб, заповнивши акт обстеження побутових умов. Взагалі-то форма такого акта передбачена законодавством, зокрема, він має бути заповнений працівником управління соцзахисту населення і для цього мають бути законні підстави. Вони є, але ці підстави не стосуються переселенців. Фактично акт має підписуватись членами комісій. Деякі переселенці нам повідомляють про те, що до них акт обстеження побутових умов приходив заповнювати прикордонник, який входить до складу комісії, і який має обов’язок заповнити цей акт.
«Проведення перевірок переселенців — це втручання в їхнє приватне життя».
Тому я прийняла рішення про те, що я виступаю третьою особою без самостійних вимог у цьому спорі на боці тих переселенців, які оскаржують цю постанову Кабінету Міністрів.
— Чи вистачить коштів у бюджеті в 2017 році на соціальні виплати переміщеним особам, адже кількість переселенців зростає? Чи очікувати від уряду змін, спрямованих на обмеження кількості осіб, які зможуть отримувати державну допомогу?
— Важко спрогнозувати дії уряду. Якщо раніше була можливість бути присутніми на засіданнях уряду і одразу там прямо говорити про потенційну загрозу правам людини, то тепер нас не запрошують. Ми позбавлені можливості відреагувати ще до прийняття акта, який несе потенційну загрозу правам внутрішньо переміщених осіб. Але у разі прийняття не правового рішення, працює механізм судового оскарження. Єдина проблема — це судовий збір, але це витрата, на яку потрібно розраховувати.
— З урахуванням останніх змін законодавства, чи існує сформована стратегія щодо внутрішньо переміщених осіб (довідки, перевірки, виплати)? Чи варто чекати переселенцям раптових змін законодавства в 2017 році?
— Стратегії немає, немає навіть проектів, які б відображали стратегічне бачення щодо внутрішньо переміщених осіб. Понад те, можна сказати, що більш активно почали розвиватись регіони, які самостійно стикнулись із проблемними питаннями переміщених осіб. Внаслідок того, що центральна влада не робить жодних зусиль, щоб допомогти регіонам у подоланні тих чи інших проблем, регіони самостійно намагаються їх вирішити. Проте є негативні та позитивні приклади.
Деякі регіони реалізували те, про що я говорила півтора року тому. Коли переміщені особи переїхали в села, які потерпали від малої кількості населення, в яких більшість будинків були покинуті та занедбані, то саме
«переселенці стали рушійною силою того, що село почало розвиватись».
Такі приклади є на Черкащині. Проте є випадки, коли велика кількість переселенців, як була, так і залишається для місцевої влади тягарем. І проблема не вирішується: не будуються нові приміщення, не ремонтуються старі. Наприклад, в місті Слов’янськ є п’ять гуртожитків, які просто треба відремонтувати і заселити туди людей, але вони не перебувають на балансі місцевої ради, і для вирішення проблеми не вистачає певних кроків. Тому це залишається проблемою регіонів, а не центральної влади, яка має відповідати за стратегію щодо внутрішньо переміщених осіб.
— На сьогодні не існує дієвого механізму компенсації за пошкоджене чи зруйноване майно в зоні бойових дій. Чи є це порушенням прав переселенців?
— Знову ж таки, оскільки відсутня загальнодержавна стратегія — ми не розуміємо, що буде завтра. Зрозуміло, що будь-який конфлікт завершується. І після завершення конфлікту виникають не тільки питання об’єднання регіонів та примирення, а й захист права власності, зокрема вирішення питання: хто має платити компенсацію за пошкодження майна?
Мова йде не тільки про будинки, які були зруйновані в зв’язку із неправомірними діями злочинних угруповань, а і майно, яке було знищене у зв’язку із законними діями сил антитерористичної операції. Але в будь-якому разі, завдана шкода має бути відшкодована. Гадаю, найближчим часом такий механізм з’явиться. У нас є також звернення з цього приводу, і ми плануємо звертатись до Прем’єр-міністра з проханням ініціювати такий механізм.
«Механізм компенсації шкоди за зруйноване майно запрацює не завтра і не післязавтра, він запрацює тоді, коли буде закінчений конфлікт».
Тоді буде з’ясовано: що, як і за чий рахунок ми компенсуватимемо, як відносити пошкоджене житло, і чи є якась частка, яка має бути компенсована Російською Федерацією.
— З якими питаннями найчастіше звертаються до вас переселенці?
— Переміщені особи звертаються з приводу неможливості отримання соціальних виплат, проблем із працевлаштуванням, обслуговування в Ощадбанку. До нас звертаються дитячі будинки сімейного типу, які переїхали на підконтрольну територію, яким необхідна допомога. У нас є величезна кількість справ, які тягнуться з лютого 2016 року, у зв’язку із так званими «списками СБУ», які мали б стати основою для перевірки, а стали підставою для припинення виплати пенсій, бо була підозра, що людина знаходиться на непідконтрольній території. А деякі з переселенців були на лікуванні, деякі поїхали в інший регіон. Іноді в «ручному режимі» вирішуємо проблеми, іноді звертаємось до суду, де виступаємо на боці осіб, права яких порушуються.
— Внутрішньо переміщеним особам допомога для покриття витрат на проживання, в тому числі на оплату житлово-комунальних послуг становить 442 гривні. Інші ж не мають такої компенсації. Чи є це дискримінаційним чинником?
— Закон передбачає, що якщо ти внутрішньо переміщена особа, то маєш право на допомогу. Зрозуміло, якби останні не змушені були переїздити, то вони б самостійно платили за проживання і комунальні послуги, і самі б вирішували, як планувати своє життя. Це не питання законодавства, це питання моралі й совісті.
Спілкувалася Наталія ТИТАРЕНКО.
