Минулого тижня Україну не раз струшували резонансні події. Ті, до яких було прикуто найбільше нашої уваги і які анонсувалися як руйнівні, на щастя, виявилися «мильними бульбашками». Але всі вони доволі значущі, бо започатковують важливі й довготривалі тенденції. Верховна Рада, фракції й окремі депутати були активними, подарували в цей час дуже багато інформаційних приводів. Але були події й за стінами Ради.

 

Про мітинги «обманутих вкладників» під Національним банком я вже писав у минулому огляді. Ті перші акції було дискредитовано й висміяно вже з перших днів. Але їх організатори стали «соціологічним феноменом» — нам вкотре повідомили, що партія, назву й лідерів якої спроможні згадати менш як один відсоток громадян, матиме підтримку восьми відсотків виборців. Оскільки таких чудес не буває, то доводиться констатувати, що вперше після 2004 року соціологічні дослідження знову стали дешевим товаром.


Однак уже з початку минулого тижня ситуація почала видаватися доволі драматичною, до акції підключилися дві великі опозиційні партії з явною метою розхитати ситуацію в країні до рівня неминучості дострокових виборів. І це багатьох стривожило. СБУ зробила жорстку заяву, пов’язуючи анонсовані події з розробленим у спецслужбах держави-агресора планом дестабілізації «Шатун» (а достовірність «файлів Суркова» вже поза сумнівами). Журналісти зафіксували активну роботу рекрутингових груп раніше діаметрально протилежних політичних сил, які цього разу спільно збирали людей на проплачені мітинги. Але весь драматизм вичерпався ще в перший день анонсованого «загальнонаціонального протесту». Самостійно люди не підтягнулися, а ті, кого вдалося підкупити, переважно представляли соціальне дно або надто добре відому киянам масовку антимайдану (те, що замість колорадських стрічок вони цього разу начепили синьо-жовті, тільки посилювало цинізм ситуації). Тож потужніші лідери вже до обіду поспішили відхреститися від привезених ними людей.


Можливо, наші спецслужби переоцінили загрозу, хоча вчасна реакція теж могла стримати замовників від інших провокацій. А сама акція так званих «обманутих вкладників», як і анонсований раніше «тарифний майдан», були приречені ще до їх початку, оскільки не мали реального соціального ґрунту. Ті чинники, які могли б бути реальними подразниками, влада своєчасно нейтралізувала, як, до прикладу, стосовно учасників фінансової піраміди навколо банку Михайлівський та спроб окремих енергопостачальників кількаразово завищити суми в платіжках саме напередодні проведення масових заходів. Схоже, що це вже стало трендом сезону: влада завчасу реагує на майбутні дії та звинувачення опозиції, руйнуючи соціальну базу протестів ще задовго до їх початку. Лідерам опозиційних сил залишається лише робити заяви, що, мовляв, це «ми їх змусили». Ризикну припустити, що


цієї осені започаткувався процес «електорального перелому», який до наступних чергових виборів повинен відновити довіру до влади й частково повторити результати виборів 2014 року.


І саме з огляду на це варто оцінити певні події та тенденції у владному та опозиційному секторах нашого політикуму. Підтримка провладних і опозиційних партій може доволі сильно змінюватися в міжвиборчий період, але на день виборів вона ділитиметься в кожному з цих секторів на всіх його учасників. Покинувши владну коаліцію три політичні сили завдали певного клопоту владі, але й зробили їй нечуваний подарунок. У 2019 році електоральний урожай відповідальності за свої досягнення й програші (а я прогнозую, що він виявиться незрівнянно більший, ніж сьогодні) будуть ділити лише дві політичні сили, а не п’ять. Можна припустити, що буде ще декілька дрібних провладних проектів, але вони істотно на підсумки не вплинуть. Для такого результату обом владним політичним силам необхідно продовжити ті тенденції, які нині почалися в економіці, довести їх до рівня зримих соціальних наслідків, підвищити дисципліну у власних фракціях та менше втягуватися у дріб’язкові політичні перепалки, особливо між собою. Адже час почав працювати на них так само, як і наші зовнішні партнери.

Ми так звикли до самобичування й переконування, як у нас усе погано, що заява послів країн «великої сімки» зі схвалення дій і планів нашої влади прозвучала для багатьох як щось неймовірне. Але, схоже, це може стати буденним явищем.


Зате більш критична ситуація склалася в опозиції: учасників, і то доволі яскравих, там багато, а опозиційний електоральний пиріг має стійку тенденцію до звуження. Тому минулого тижня ми стали свідками неймовірно жорстких перепалок і взаємних звинувачень саме в опозиційному таборі. До частини лідерів опозиційних сил приходить розуміння, що навесні вони зробили фатальну помилку, перейшовши на той час з дуже некомфортної вищої ліги в першу, якщо висловлюватися футбольною термінологією. Тож можу прогнозувати, що трендом наступного політичного сезону стане зростання протистояння саме між опозиційними силами. Вони й далі вправлятимуться у критиці влади, але це вже буде частиною не антивладних акцій, а конкуренції у власному середовищі — хто з них більший опозиціонер. Саме цим я схильний пояснювати гучні звинувачення, провокації і навіть руко-прикладство, свідками чого ми були минулого тижня. Розбирати й смакувати кожен епізод не хочеться, бо це було не вельми привабливим дійством.


Тепер трішки зупинюся на підсумках законодавчої роботи Верховної Ради. Минулий тиждень переконливо довів, що коли в парламент приходить політиканство, продуктивність праці різко падає. Було традиційно розглянуто тематичні блоки законопроектів у фінансово-банківській, правоохоронній, гуманітарній сферах та щодо розвитку інфраструктури держави. На відміну від попередніх тижнів, кількість проектів, які не встигли розглянути, перевищила число проголосованих. Надто багато часу й емоцій було витрачено на непродуктивні конфлікти.


Серед найпомітніших рішень парламенту можна назвати успішне голосування за президентський законопроект про розв’язання проблем ошуканих вкладників, Дисциплінарний статут Національної поліції і створення нової системи фінансування будівництва й ремонту доріг.


Не вдалося знайти підтримку для проекту закону про оперативно-розшукову діяльність. Ще викликає розчарування чергова перемога так званого аграрного лобі стосовно проекту про дотримання габаритних норм. Усім зрозуміло, що без таких обмежень відновлення доріг просто не матиме сенсу. Але іноді інтереси кількох корпорацій можуть перемагати державний інтерес.


Багато дискусій точилося довкола блоку питань щодо боротьби з насильством у сім’ї. На жаль, обговорення вийшло за рамки фахової полеміки. Одні заявляли, що це «не наші принципи й цінності», інші розкидалися звинуваченнями у «скрєпах» та нецивілізованості. Але проблема насправді була виключно в неконституційності лише двох термінів, які уряд та комітет одразу погодилися виправити. Наша Конституція жорстко встановлює, що сім’ю створюють саме чоловік і жінка. Оскільки ця позиція має виключний характер, то згадки про «гендерні групи» чи «статеву орієнтацію» можуть застосовуватися в антидискримінаційному, трудовому законодавстві тощо, але в жодному разі не в сімейному. І хоча розв’язання проблеми було віднайдено майже одразу, словесні вправи забрали неприпустимо багато часу. До явних провалів минулого тижня можна зарахувати хронічну інфантильність під час голосування постанов про призначення депутатів членами комітетів. Культивування старих образ і дріб’язкової помсти нагадувало б старий жарт: «На зло кондуктору піду пішки», якби це явно не шкодило роботі Ради й комітетів.


До відвертих негативів минулого тижня мусимо віднести відтермінування Регламентним комітетом рішення про зняття депутатської недоторканності з одного із депутатів. Суспільство вибухнуло звинуваченнями в корупції.

Але якщо це навіть і було скоєно через незнання членами комітету правових норм, які забороняють прокуратурі розголошувати реальні матеріали слідства, то відповідні висновки з цього неприємного факту (а це вже повторний рецидив) мають бути зроблені. Сподіваюся, що найближчим часом у Верховній Раді буде зареєстровано проект змін до Регламенту, який передасть цю функцію до Комітету з питань правової політики та правосуддя.


Два наступні тижні будуть непленарні, тому політичні пристрасті перемістяться в регіони та в кабінети політтехнологів, а Рада на певний час перестане бути центром суспільного життя країни. Уже в першій декаді грудня очікується надважливе рішення — голосування за Державний бюджет. Подія ця буде особливою, оскільки має не лише подвоїти рівень мінімальної зарплати, а й започаткувати кардинальну зміну системи оплати праці, зменшивши розрив між мінімальними й максимальними заробітками.


Ще двома великими блоками подій, які не дали нам розслабитися минулого тижня, були активізація правоохоронних органів та серйозні зміни в міжнародному житті. На жаль, цього тижня знову не стало основним героєм новин НАБУ. Після оприлюднення електронних декларацій ми очікували спалаху розслідувань та звинувачень, але дедалі частіше з’являється усвідомлення, що, можливо, «гора народила мишу». Зате головними ньюсмейкерами стали СБУ та ГПУ. Це і початок дослідження декларацій чиновників, і справа Новинського, і застереження щодо загроз від російського плану дестабілізації та тісно пов’язане з ним викрадення колишнього офіцера ФСБ Росії Іллі Богданова. Нагадаю, що згаданий план передбачав два етапи: масові соціальні виступи проти влади та силові зіткнення під час відзначення річниці початку Революції Гідності. Ризикну припустити, що плановане вбивство Богданова мало стати каталізатором для антивладних виступів добровольчих підрозділів, адже Богданов воював у батальйоні «Донбас», а пізніше в «Правому секторі». Вмілі дії СБУ не лише врятували людське життя, а й упередили звинувачення української влади в «розправі над патріотами», яке вже нав’язувалося нам минулими тижнями.


Міжнародні новини останнім часом стали більш обнадійливі. Результати виборів у США навіть найзапекліші песимісти вже трактують не так однозначно. Формування нової команди президента Трампа свідчить, що він, попри спроби знайти спільну мову з керівництвом Росії, приречений на протистояння з нею. А ще з’явилися надії на вибудовування партнерських відносин між Президентом Порошенком і лідером США. В Європі маємо одну добру новину й одну тривожну. Ангела Меркель, яка продемонструвала послідовну позицію щодо російської агресії та підтримки України, має високий шанс залишитися на посаді канцлера Німеччини. Ті наші аналітики, які черпають фактаж виключно з російських джерел, досі не можуть отямитися: як «непрохідна» Меркель знову стала лідером, а «друг Росії» Штайнмайєр вирішив задовольнитися почесною, але чисто ритуальною посадою президента ФРН. Складніша ситуація у Франції: реальний друг Путіна Ніколя Саркозі зазнав краху у праймеріз своєї партії, і це дуже добре. Зате в лідери виходить екс-прем’єр Франсуа Фійон, якого знову з подачі російського агітпропу, називають особистим приятелем кремлівського карлика. Не поспішатиму з висновками, але бачу підстави припустити, що ця «дружба» може виявитися ще меншою, ніж у Дональда Трампа.


І, безумовно, приємні для нас новини прийшли з Нью-Йорка та Гааги. Маємо попереднє рішення ООН про визнання Росії агресором, особливо промовистий список країн, які голосували «за» і «проти». А Міжнародний кримінальний суд у Гаазі, за висновком прокурора, може (і вже безумовно), прийме до розгляду справу про російську військову агресію проти України. Те, що лише підтвердження підсудності цього питання викликало такий демарш Росії, теж стало промовистим підтвердженням її вини в очах цивілізованого світу.


А наостанок хочу згадати про одну абсолютно нейтральну політично, але дуже позитивну новину. На Чорнобильській АЕС закінчено спорудження й розпочато переміщення найбільшого у світі рухомого технічного об’єкта — нової арки перекриття, яка захищатиме Україну й світ наступні сто років. Таки можемо, якщо хочемо, а хочемо щоразу частіше й переконливіше.

 


Тарас ЧОРНОВІЛ, політолог і незалежний експерт.