Енергетики і міністерство по-різному дивляться на проблему
Нинішнє літо, що стало своєрідною «перевіркою лав» вітчизняної енергосистеми, ще раз підтвердило величезну роль теплових станцій у «виробництві світла» — роль, яку останнім часом начебто почали ставити під сумнів і навіть применшувати. Однак саме ТЕС не просто «підставили плече» енергосистемі України, що дала збій (причина — вихід в аварійний ремонт атомних блоків, екстремально високі температури й, відповідно, споживання електроенергії, що зросло, а також падіння рівня води на гідроелектростанціях), а буквально запобігли загрозі віялових відключень. А що це таке, наші співвітчизники пам’ятають по 2014—2015 роках. «Ми за чотири місяці — з червня по вересень — виробили електроенергії на 18 відсотків більше, ніж в осінньо-зимовий період 2015—2016 років», — каже директор із генерації електроенергії ДТЕК Енерго Сергій Куриленко.
Поважний вік породжує проблеми
Попереднє керівництво галузі пов’язувало майбутнє енергетики з атомом і відновлюваними джерелами енергії. Станції, що працюють на вугіллячку, і особливо антрацитовому, головне родовище якого «пішло» з України через окупацію частини Донбасу, розглядалися навіть як анахронізм. Побудовані в глибоко радянський час, вони, справді, морально й фізично зносилися.
Останній факт незаперечний... «Більш як на 80 відсотків наші генеруючи потужності вже вичерпали свій парковий ресурс. Практично всі наші енергоблоки перейшли поріг можливої експлуатації — встановлені заводами-виробниками 200 тисяч годин. А на Придніпровській і Добротвірській ТЕС на-працювання вже перевищило 300 тисяч годин. Так, безумовно, є базовані на нормативних документах методики, які дають змогу з’ясовувати технічну можливість подальшої експлу-атації обладнання й отримувати дозвіл на продовження роботи енергоблоків. Але такі дозволи не безстрокові, вони даються на нетривалий строк — скажімо, 30—50 тисяч годин. Далі йде зупинка на плановий ремонт і діагностика, внаслідок якої ухвалюється рішення, можлива подальша експлуатація чи ні», — розповідає Сергій Куриленко.
Багато станцій уже «поставили на прикіл» свої енергоблоки, що зносилися, — як, наприклад, Криворізька ТЕС 7-й і 8-й. Годувальниця жителів Апостолівського, Криворізького та інших районів (на станції трудяться 1532 особи), улітку минулого року ТЕС відзначила свій піввіковий ювілей. Відзначила, розбудивши суперечливі почуття: і глибоку повагу до ветерана вітчизняної енергетики, який піввіку дає світло країні й наповнює чималими коштами державний і місцевий бюджети; і глибоке розмірковування із приводу поважного віку «світоча» Криворіжжя — віку, що породжує певні проблеми й висуває певні завдання. Законсервовані два енергоблоки — того підтвердження.
До 2013 року держава інвестувала в реконструкцію Криворізької ТЕС чималі суми. Останні події в країні зупинили інвестиції й роботи з модернізації. Однак необхідність реанімації обладнання — а мова йде про 1-й енергоблок — спонукали керівництво ДТЕК відновити реконструкцію, але вже власним коштом. Ціна питання — 820 мільйонів гривень.
Директор Криворізької ТЕС Віталій Питько порівнює реконструкцію, що нині активно триває, з яблуками, що низько висять, які неважко дістати й швидко задовольнити потребу. У цьому образному зіставленні є резон.
Будівництво нового енергоблока коштувало б щонайменше два мільярди гривень і забрало величезну кількість часу. А повернення відроджуваного енергоблока намічено на 1 червня наступного року, і, зважаючи на все, воно матиме той економічний і екологічний ефект, який припускає проект.
Завдання серйозніше й відповідальніше, ніж просто заміна старого металу.
Реконструкція збільшить потужність енергоблока до 315 МВт; зменшить питомі витрати на виробництво електроенергії не менш як на 10 відсотків; знизить викиди вугільної золи в атмосферу в 10 разів (до 50 мг/кубометр) відповідно до європейських норм; забезпечить роботу блока відповідно до вимог ENTSO-E для інтеграції енергосистеми України з європейськими енергосистемами. І, що найголовніше, дасть можливість енергоблоку працювати й далі не менш як 15 років, випускаючи в небо Криворіжжя якщо й не стерильний, то очищений дим, і заощаджуючи країні вугілля.
«Паливна» незалежність чи техногенна небезпека?
Втрата Україною контролю над родовищами антрациту — основного палива для вітчизняних ТЕС — узимку 2014—1015 років змусила теплові станції вишкребти всі засіки й працювати «з коліс». За словами керівництва ДТЕК, така ситуація більше не повториться: нині всі ТЕС, які працюють на донбаському вугіллі, забезпечені запасами антрациту, поставки якого налагоджено з окупованої території. Але впевненості енергетиків, схоже, у міністерстві не розділяють. Там дедалі активніше звучать докази про необхідність переходу станцій на газове вугілля.
«Спроби прив’язати устаткування станцій, не призначене для спалювання не передбаченого проектами вугілля, спричиняють надзвичайні ситуації, — вважає Олександр Нагорський, керівник департаменту з виробництва ДТЕК Енерго. — На Вуглегірській станції, призначеній для спалювання саме газового вугілля марок «Г» і «Д» сталося пошкодження обладнання, була велика пожежа. Станція простояла досить тривалий час, поки блок не відновили. Основною причиною НП, за висновками державної комісії, стало спалювання непроектного вугілля».
Експерт пригадав випадок на електростанції Туров у Польщі: польські енергетики були піонерами в «переорієнтуванні» своїх станцій. І, здавалося, зробили все, щоб урахувати особливості газових марок вугілля. «Але пожежа, що сталася 2012 року і знищила весь блок, довела небезпеку використання непроектного палива. Тож уплутуватися в ці речі, хоча в нас є можливість поставки й антрациту, й пісного вугілля, якось не хотілося б», — зазначає керівник департаменту.
«Якщо йти на глибоку модернізацію, то потрібно зупиняти обладнання, паливоподачу, енергоблоки і протягом тривалого періоду — 9—12 місяців — здійснювати роботи. І ми, звісно, запитуємо себе: а як же фізично це можна зробити в містах присутності, де єдиним джерелом тепла є теплова електростанція? Якщо ми ведемо мову про Криворізьку ТЕС, то це весь Апостолівський район, майже 64 тисячі людей. Як постачати їм тепло?
Незрозуміло», — каже Сергій Куриленко.
ПРЯМА МОВА
Ігор НАСАЛИК, міністр енергетики і вугільної промисловості (під час години запитань до уряду у Верховній Раді України 4 листопада 2016 року):
— Україна споживає в теплових генераціях 24,5 мільйона тонн, із них 9,2 тонни — це антрацитова група, яка, на жаль, на сьогоднішній день на контрольованій території України не виробляється. Антрацитову групу вугілля нині Україна отримує із зони АТО — це вугілля із шахт, які зареєстровані і платять податки на території України. Але вперше уряд і міністерство розробили широку програму щодо диверсифікації поставок антрацитової групи вугілля з інших джерел.
На сьогоднішній день зафрахтовано понад 560 тисяч тонн антрацитової групи, яка поставляється з альтернативних джерел. Зокрема, нині поставляє антрацитову групу не тільки «Центренерго», на який має вплив безпосередньо Фонд державного майна і, можливо, Міністерство енергетики, але й група «ДТЕК» і група «ТехНова».
Крім того, уряд зробив усе для того, щоб зменшити споживання антрацитової групи, зокрема на Зміївській ТЕС, на другому і п’ятому блоці ми розробили програму і переробляємо систему подачі з антрацитової на газову групу. Це дасть нам можливість зробити все, щоб мінімізувати поставки антрацитової групи вугілля із зони АТО.
На станції кажуть, що після реконструкції диму буде майже не видно.
На складі ТЕС стабільно є 160 тисяч тонн вугілля: 50 тисяч — антрациту й 110 тисяч — пісного.
«Мозок» станції: тут управляють процесом виробництва енергії.
Директор станції Віталій Питько розповідає про будівництво фільтра, що значно поліпшить екологічну ситуацію в регіоні.
Фото автора.
