За довгу, майже півтисячолітню історію, давньому Старокостянтинову доводилось бачити усяке. Збудований ще у 1571-му Старокостянтинівський замок та укріплення навколо міста мали боронити його від лютого ворога. Але вберегтись від фашистської навали все-таки не вдалось. Майже чотири роки окупації стали для міста та його мешканців чи не найжорстокішим випробуванням. Тут була сконцентрована чимала кількість гестапівських військ, котрі мали продемонструвати всьому регіону правила нового окупаційного режиму. А вони були такими: окупанти розстріляли і знищили у гетто двадцять одну тисячу мирних жителів. Ще шість тисяч краян було вивезено до Німеччини. Невелике містечко знекровлювалось і винищувалось у буквальному розумінні слова.
Така жорстокість викликала народний спротив, почали діяти підпільні групи. Але й гестапо не дрімало — партизанські угрупування були розгромлені, у місті і довкола пройшли зачистки місцевого населення. До Проскурівсько-Чернівецької операції, котра розпочалась наприкінці лютого 1944 року і під час якої визволили стародавнє місто, дожити пощастило небагатьом.
Бої за Старокостянтинів були не надто затяжними, але запеклими. Розпочалися вони 4 березня, а 9 березня райцентр уже визволили від фашистів. Утім, ця перемога далася нелегко. За жорстокістю боїв дехто навіть порівнював Старокостянтинів зі Сталінградом. Звичайно, масштаби військових операцій були різними. Але німецькі війська вперто тримались за місто. Не випадково вже у повоєнні роки руїни українського міста були використані як природна декорація для зйомок фільму про бої під Сталінградом.
В обласному архіві зберігаються оперативні зведення, направлені з місць боїв до штабу армії: «Противник намагався не допустити просування наших частин, маючи основне угрупування танків та мотопіхоти у районі Старокостянтинова. Одночасно в кількох напрямках було задіяно до ста танків противника».
Як свідчать документи, наступні кілька днів ситуація змінювалась буквально по годинах. Ще зранку сорок фашистських танків контратакували наші бойові частини і відкинули їх на попередні рубежі. А вже опівдні радянські війська провели успішну контратаку. До вечора вони визволили майже два десятки населених пунктів, що розташовувались по лінії фронту. Однак в самому Старокостянтинові ворог продовжував чинити опір, використовуючи танки та авіацію. І все одно радянські війська, як сказано у зведеннях, долаючи впертий вогневий опір противника і відбиваючи контратаки, до 9 березня оволоділи понад чотирма десятками населених пунктів, включаючи і залізничну станцію «Старокостянтинів». Після цих боїв дванадцять військових частин і з’єднань, що брали у них участь, були названі старокостянтинівськими. У боях за місто загинуло 1613 радянських солдатів та офіцерів. Відтоді старокостянтинівці щороку відзначають день визволення свого міста. І досі на зустрічі у навчальні заклади та різні колективи намагаються запросити тих, хто був свідками далеких подій. І цього разу у Воронковецьку ЗОШ І—ІІІ ступенів запросили ветерана Великої Вітчизняної війни Нуруша Захрабова. Діти читали фронтові листи, показували сцени із солдатських буднів, співали воєнні пісні. А ветеран розповідав про те, що довелось пережити його поколінню.
Сьогодні в районі мешкає 2025 ветеранів війни. Нещодавно для них розпочали проект зі створення соціальних паспортів ветеранів. Це для того, щоб більше дізнатися про їхні проблеми і допомогти. Місто пам’ятає і цінує своїх героїв.
Хмельницький.
