Олександр Миколайович Ткаченко (на знімку) — авторитетний і шанований державний і політичний діяч України. Його трудове життя — це дуже складний шлях від простого колгоспника до масштабного організатора сільськогосподарського виробництва, від сільського комсомольського ватажка до глави парламенту.
Якось Олександр Миколайович зізнався мені, що замолоду він прочитав понад 200 книжок популярної серії «Життя видатних людей». Особливо добре знайомі йому біографії великих учених і практиків земельної справи В. В. Докучаєва, В. Р. Вільямса, Д. М. Прянишникова, М. І. Вавилова, І. В. Мічуріна, М. О. Посмітного, П. М. Ангеліної й інших уславлених героїв цієї серії, які своєю безмежною відданістю улюбленій справі, невтомним творчим пошуком, фанатичною завзятістю й титанічною працьовитістю, наполегливістю й цілеспрямованістю допомогли йому глибоко відчути нерозривний зв’язок з долями землі-годувальниці, з історією рідного народу й рідної країни.
Трудове життя Олександра Миколайовича почалося дуже рано, коли він допомагав матері на колгоспному полі. Потім працював на Шполянській машинно-тракторній станції, закінчив Білоцерківський сільськогосподарський інститут, успішно трудився старшим агрономом Таращанського райвідділу «Сільгосптехніка». Уже тоді товариші по роботі заслужено називали його справжнім законодавцем поля. А він назавжди вирішив, що сільський трудівник, який годує нас, також повинен жити гідно й багато.
Результативна робота в землеробстві визначила його подальшу суспільно-політичну біографію — багато років він пропрацював на комсомольській і партійній ниві на Київщині. Закінчив Вищу партійну школу при ЦК Компартії України. В 1982-му його обирають головою Тернопільського обласного виконавчого комітету. Чотири роки його роботи на цій посаді — і область стає одним із кращих аграрних регіонів України, її економіка енергійно розвивається. І мені, вихідцеві з Тернопільського краю, приємно сказати, що мої земляки досі пам’ятають про його внесок у розвиток області. Адже добра справа людьми не забувається.
У 1985 році Олександр Ткаченко висувається на посаду міністра сільського господарства, потім — голови Державного агропромислового комплексу, першого заступника Голови Ради Міністрів УРСР. Сільське господарство України в цей період стало одним із найрозвиненіших у світі, давало змогу впевнено забезпечувати продовольчу безпеку населення країни. Як у пріоритетну галузь економіки в нього щорічно спрямовувалося в середньому 4,5—5,0 мільярда повновагих радянських рублів, сучасна техніка, мінеральні добрива.
Значну частину свого багатого на події життя Олександр Миколайович віддав парламентській діяльності, він був народним депутатом Верховної Ради УРСР одинадцятого, а потім Верховної Ради України другого, третього, четвертого, п’ятого та шостого скликань. Маючи гарну електоральну підтримку, йому довелося витримати вир парламентських інтриг і обструкцій, чорний піар, але він не занепадав духом від тимчасових невдач. Щоправда, у певних ситуаціях він змушений був іти на деякі компроміси, вибудовувати політику залежно від мінливих обставин.
Визнанням високої державної і політичної ваги й багаторічного досвіду Олександра Ткаченка стало обрання його в 1994-му першим заступником Голови, а через чотири роки — Головою Верховної Ради України. Потім йому доручали очолювати профільний Комітет з питань економічної реформи. У 1991-му і 1999 роках Олександр Миколайович висував свою кандидатуру на президентських виборах, входив до складу так званої канівської четвірки, але під час виборчих кампаній знімався з перегонів. І на запитання допитливих журналістів з хитринкою відповідав, що він як глава парламенту і так у посадовій ієрархії держави — «не перший, але і не другий».
У своїй виробничій діяльності Олександр Миколайович займався численними науковими розробками, в 1992 році закінчив аспірантуру Уманського сільськогосподарського інституту. Нині він доктор економічних наук, професор, академік. У своїй домашній бібліотеці я дбайливо зберігаю унікальну книжку «Феномен України: реформи 1991—2004 рр.» з його дарчим написом як керівника авторського колективу. У цій об’ємній науковій праці дається докладний аналіз стану різних галузей промисловості й сільського господарства, викладається науково вивірена Концепція національної програми відродження України й реальні шляхи її реалізації.
У передмові до видання Олександр Миколайович пише, що «для нашого народу незалежність і суверенітет України — це не тільки й не стільки його символіка: Герб, Прапор, Гімн і Конституція, а насамперед здорова, ефективна економіка як головна умова для гідного життя людини, для її всебічного розвитку, гарантування прав і свобод громадян, упевненість у завтрашньому дні для себе, своїх дітей і онуків». Ці слова особливо актуальні нині, у складній і напруженій політичній і економічній ситуації, яку переживає наше суспільство, коли знову й знову у всій гостроті постає дуже важливе запитання: «Що робити?»
Перебуваючи на заслуженій пенсії, Олександр Миколайович вважає, що 75 років — це не просто почесна дата. Навчений багатим життєвим досвідом, він із хвилюванням згадує віщі слова своєї матері: «У будь-якій ситуації, синку, якщо не знаєш, що казати, то кажи правду. А якщо не знаєш, як діяти, то чини так, як підказує твоя совість». Цей материнський заповіт, ця священна віра в правду, добро й справедливість протягом життя в ньому тільки зміцнювалися. Протягом життєвого шляху він ніколи не зраджував своїм глибоким переконанням і може чесно дивитися людям в очі, дивитися зі спокійною совістю й усвідомленням виконаного обов’язку.
Люди добре знають цього видатного політичного діяча нашого часу, ставляться до нього із глибокою повагою і щирістю. За заслуги перед Батьківщиною й народом йому присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці, він нагороджений двома орденами Леніна, орденами Жовтневої революції, Трудового Червоного Прапора, «Знак Пошани», Ярослава Мудрого, іншими державними нагородами та медалями.
У ювілейні дні свого 75-ліття вельмишановний Олександр Миколайович Ткаченко з радістю приймає гарячі привітання від своїх колег і соратників, від рідних і друзів. Люди щиро, від усієї душі бажають йому міцного здоров’я, сімейного щастя і благополуччя, довгих років життя.
Іван ГАВРИЛИШИН, член Національної спілки журналістів України.
