Минуло 90 років від дня народження українського письменника-фантаста, художника, філософа і громадського діяча Олеся Бердника.
Народився він 27 листопада 1926 року в селі Вавилов Снігурівського району на Миколаївщині. Невдовзі сім’я Бердників переїхала до Київської області, в родове село Кийлів, де пережила голодомор 1932-1933 рр.
З дитинства Олесь захоплювався українськими казками, легендами, фантастикою. Перші проби пера були опубліковані 1939 року в піонерській газеті «На зміну». Вісімнадцятилітнім юнаком він пішов на війну з гітлерівцями, де зазнав поранень. Середню школу закінчив аж після демобілізації, а у 1947 році вступив на навчання до театральної студії при театрі імені Івана Франка в Києві. Тоді ж почав публікуватися як журналіст в українській періодичній пресі.
Після виступу в 1949 році на зборах із критикою кампанії проти «космополітів», був заарештований і засуджений на 10 років ув’язнення «за контрреволюційну пропаганду». Другий десятирічний термін отримав за спробу втечі з табору в 1953 році. А ще через два роки був звільнений — коли після смерті Сталіна в країні почалась «відлига».
Уже в 1957 році Олесь Бердник опублікував збірку фантастики «Поза часом і простором» і був прийнятий до Спілки письменників України.
До кінця 1960-х він став одним із провідних і своєрідних українських фантастів. Саме в ті роки були створені й опубліковані його найзначніші науково-фантастичні твори: романи «Шляхи титанів» (1959), «Стріла часу» (1960), «Хто ти?», «Діти Безмежжя» (обидва — 1963) , «Подвиг Вайвасвати» (1965).
У 1971 році побачив світ чи не найвідоміший твір Бердника — роман «Зоряний корсар». Через рік він включився в дисидентську діяльність. Став одним із засновників правозахисної Української Гельсінкської групи, за що через два роки був виключений зі Спілки письменників. Його перестали друкувати. Пояснювали це тим, що письменник стоїть «не на марксистських, а на ідеалістичних позиціях». Справді, його фантастика була часом до краю ірреалістична, соціально-утопічна, інколи туманно-пишномовна.
Весною 1979 року Бердника заарештували. За «антирадянську агітацію і пропаганду» він був засуджений до п’яти років позбавлення волі в таборах суворого режиму і шести років заслання. В ув’язненні він почав вести «тюремний щоденник» — з філософськими роздумами та ідеями нових творів.
Через п’ять років Олесь Бердник написав покаянну заяву про помилування до уряду УРСР і був амністований рішенням Президії Верховної Ради республіки. Згодом заява була опублікована в газеті «Літературна Україна». Прикметно, що заява написана в звичному піднесеному стилі Бердника.
Письменник потроху повернувся до творчої діяльності, а з початком горбачовської перебудови — і до громадських справ. Випустив роман-симфонію «Хто ти?» (1987). Того самого року заснував Ноосферний фронт «Зоряний Ключ» та громадську організацію «Українська Духовна Республіка». 1990 року брав участь в роботі Першого Всесвітнього Собору Духовної України. У 1994-1995 роках прочитав курс лекцій «Астероїд Свободи».
Остання публічна зустріч автора з читачами відбулася 1 грудня 1996 року. Невдовзі другий інсульт прикував письменника до ліжка і позбавив мови.
Помер Олесь Бердник 18 березня 2003 року. Похований, за заповітом, у дворі власного сільського будинку під розлогою калиною, посадженою ним самим.
