Тривожним було очікування третьої річниці початку Майдану — пригадуємо протистояння минулих років. Цього року СБУ вже мала попередню інформацію й змогла діяти на упередження. Силові акції таки відбулися, але те, що спершу видавалося як велика небезпека, з кожним роком дедалі більше перетворюється на фарс. Невелика група радикалів, розгромлене другорядне відділення російського банку та, чомусь, косметичний салон — лише підтвердили маргіналізацію таких дій. Декому слід пригадати, що на справжньому Майдані шини палили не задля протесту, а щоб прикритися від прицільного обстрілу та наступу спецназу. Робити це, щоб продемонструвати свій виклик суспільству, — швидше, шлях до «цінностей і методів» антимайдану. Виявом блюзнірства і зневаги до загиблих стало проходження вздовж Алеї Небесної Сотні учасників акцій під Національним Банком. Те, як це все відбулося, найкраще відобразилося в чиємусь вислові: «Антимайдан пройшов і голови не схилив...». Однак це вже був останній поштовх імітації землетрусу, який нічого так і не зруйнував та не сколихнув. Символічно, що ті політичні акції, які переступають через межу моралі, в нас не можуть перемогти.
А ще цього дня в містах України відкривали меморіали пам’яті Небесної Сотні, прозвучали два доволі резонансні виступи Президента, який за-кликав не займатися самоїдством і нагадав, що, крім втрат, ми маємо й чим пишатися, та, чи не вперше на такому рівні, визнав свої помилки. Символічно, що цього дня державні нагороди отримали бійці добровольчих батальйонів, чим було поставлено крапку в непорозуміннях між владою та добровольцями і остаточно відділено справжніх героїв від тилових провокаторів.
Тиждень відзначився десятками значних міжнародних подій, більшість з яких матиме вплив на Україну. Активно використав можливості парламентської дипломатії Голова Верховної Ради Андрій Парубій під час візиту до Туреччини. Його переговори з президентом країни Реджепом Ердоганом були дуже вчасні, оскільки турецька влада «побила горщики» з ЄС і може підпасти під маніпуляції Москви. Дуже важлива для нас чітка визначеність керівних органів НАТО щодо російської агресії в Україні. Окремо слід відзначити розмову спікера із Вселенського Патріархом Варфоломієм. Підсумки цього візиту мусять бути вельми значні, якщо реакцією на нього стала далека від церковного благочестя заява патріарха РПЦ Кирила Гундяєва, мовляв, руська церква ніколи не відпустить українську. Насправді процес, який повинен привести до звільнення українського православ’я від московського впливу та формування єдиної Помісної Церкви, вже розпочався. Як і все в церковному житті, він не може бути швидкий. Шкода тільки, що юридичний крок нашої прокуратури, який міг його прискорити, опинився під загрозою через варте жалю рішення Регламентного комітету. Справа Новинського могла б показати православному світу, до яких ганебних методів може вдаватися Московська патріархія. На жаль, місячне відтермінування може завадити слідству.
Потішив епатажний Міхеіл Саакашвілі. Попри серйозні сподівання, він дедалі частіше робить неприйнятні з огляду на моральність вчинки і грубі помилки. За тиждень він устиг образити більшість журналістів та продемонстрував зневагу до таких символів, якими є історія Руху та пам’ять про В’ячеслава Чорновола. У нашому не позбавленому моралі суспільстві такі дії повинні ознаменувати «початок кінця», тож до наступних виборів він і його партія навряд чи збережуться, від чого іншим опозиціонерам стане трохи вільніше.
Слід згадати про візит Генерального прокурора України Юрія Луценка до Міжнародного кримінального суду в Гаазі, де вже почав набирати обертів підготовчий етап розслідування злочинів агресії, воєнних злочинів та злочинів проти людяності, які вчиняє Росія на нашій землі. Те, що ці старання немарні, може свідчити істеричний демарш російського керівництва та заяви низки проросійських експертів. Ще два тижні тому вони твердили, що МКС ніколи такі справи не прийме до розгляду. Сьогодні всі як один повторюють: хай і прийме, але це не принесе жодних результатів. Так от, сам факт початку розгляду справи в Гаазі вже є політичним вироком режиму. Справи в МКС ніколи не розглядають швидко, але для них характерна невідворотність покарання.
Чіткою була резолюція Європейського Парламенту стосовно протидії російській та ісламістській пропаганді. І хоча назва резолюції вельми дипломатична, зате зміст більш ніж зрозумілий, а діяльність Росії оцінюється в єдиному контексті зі світовим тероризмом. Зробив приємний подарунок українській владі й президент Європейської Комісії Жан-Клод Юнкер, коли заявив, що задоволений темпом і якістю реформ в Україні. Навіть допустити, що це лише комплімент, не можу. У 2012 році в Люксембурзі мені довелося бути свідком жорсткої дискусії з паном Юнкером, який продемонстрував свої характерні риси: він дуже добре обізнаний у справах, про які каже, і не роздає політичних авансів. Тоді, попри певний прогрес у деяких реформах, його критика була просто вбивча.
За підсумками Саміту Україна—ЄС, на жаль, безвізовий режим для українців поки що не введено, і чітка дата його проголошення не названа. Те, як демонстративно пробували загладити свою вину лідери ЄС, свідчило: це була внутрішня інтрига в Союзі. Уперше ніхто не виставляв претензій до України, зате ми мали всі підстави висловлювати невдоволення. Ситуація, безумовно, прикра, але «посипати голову попелом» навряд чи варто, а тим паче відвертатися від Європи та її неминущих цінностей. Питання лібералізації візового режиму — це вже не проблема України, а наслідок неузгодженостей усередині самого ЄС. Тим паче це не програш саме нашої країни, оскільки та само ситуація склалася і щодо Грузії. Результату ми все одно доб’ємося. Але водночас слід згадати, що за більшістю інших питань Саміт виявився успішним для України, особливо щодо енергетичної співпраці.
Більшою проблемою є те, як зреагували на підсумки Саміту деякі наші політичні й суспільні середовища. У повітрі буквально витали радість і захоплення: «Ура! У Порошенка виникла проблема, йому не вдалося, він зазнав поразки!». Я далекий від того, щоб вважати поразкою ще одне відтермінування, яке лише свідчить про складність дипломатичних переговорів. Але мова навіть не про це. Панове, коли ви починаєте радіти програшу власної держави тільки через те, що це може ілюзорно послабити позиції свого Президента та зробити його вразливішим, то це вже за межею добра і зла. Колись виводив формулу: якщо політик, активіст, просто громадянин не любить чи критикує свою владу — це не лише нормально, але навіть добре. Але коли ти радієш програшу своєї країни, то ти вже знайшов своє місце в окопах. І ці окопи з протилежного боку.
І щоб не завершувати на такій неприємній темі, традиційно ще й добра новина: уряд нарешті скасував понад 360 застарілих регуляторних актів. Більшість із них були значним гальмом у розвитку підприємницької ініціативи.
Анонсують, що це лише початок хорошого шляху.
Тарас ЧОРНОВІЛ, політолог і незалежний експерт.
