Тільки 15% українців, які працюють у Польщі, мають такі самі соціальні гарантії, що й місцеві жителі. Про це нещодавно в Києві під час круглого столу заявив голова Польсько-української господарчої палати Яцек Пєхота. 


При цьому він зазначив, що в 2015 році в Польщі було видано понад 780 тисяч дозволів на роботу і 98% із них — для українців. Пєхота пояснив, що в Україні є багато компаній, які допомагають з пошуком роботи за кордоном, але не сприяють офіційному працевлаштуванню і, відповідно, не гарантують гідних умов роботи та соціального захисту. Така ситуація, за його словами, на жаль, часто трапляється і в їхній державі.


«Ми виступаємо за легалізацію роботи в Польщі для мільйона, за нашими підрахунками, працівників з України, щоб вони могли мати ті ж самі права, що й громадяни Польщі», — зауважив під час дискусії президент Спілки підприємців і роботодавців Польщі Цезарій Казмерчак. Він розповів, що їхня держава найближчими роками планує залучити додатково один мільйон трудових мігрантів з Білорусі, В’єтнаму та України. За його словами, наші співвітчизники їх цікавлять, оскільки встигли добре себе зарекомендувати: «Нам не потрібно займатися їх інтеграцією, вчити мови, вирішувати питання житла, оскільки вони добре з цим справляються самі. І польський уряд це прекрасно розуміє».


Серйозність проблеми нелегального працевлаштування в обох країнах під час круглого столу підтвердив і заступник голови Державної служби зайнятості України Сергій Кравченко. За його словами, сьогодні українець, який шукає роботу за кордоном, через необізнаність щодо правил та процедур роботи за межами держави сплачує за непотрібні послуги. «В першу чергу в нас із безробітного беруть гроші за якісь додаткові медогляди, які роботодавцю у Польщі взагалі не потрібні. Шахраї беруть гроші за оформлення візи і потім зникають... Обіцяють знайти одну роботу, а в результаті працівник отримує щось зовсім інше. Обіцяють соцпакет, але його не надають. Деякі такі «фірми» навіть пропонують, щоб гроші, які заробляє працівник, він клав на певний «спецрахунок», і йому їх видадуть через рік, якщо той буде «гарно себе поводити», — розповів заступник голови Державної служби зайнятості України. Виходом з такої ситуації, як зауважив С. Кравченко, може стати тісніша співпраця органів обох країн, відповідальних за охорону праці. А також прямі контакти з польськими роботодавцями, які точно можуть визначити, скільки і яких працівників потрібно польському бізнесу. Він наголосив, що Державна служба зайнятості готова навчати потрібні кадри, якщо польська сторона надасть інформацію стосовно потреби у фахівцях різних спеціальностей.