Як ми вже повідомляли у вчорашньому номері, в середу відбулись парламентські слухання до 200-ліття Кобзаря. Тема слухань затверджена ще в жовтні минулого року, і тоді це надто загальне визначення («постать світового значення») здавалось цілком прийнятним для офіційних урочистостей. 

Але відтоді в суспільстві багато що змінилося, і навіть очевидні формули та істини, які раніше ні в кого не викликали сумніву, тепер вимагали актуалізації. Саме через те парламентські слухання стали незвичайно гострими — навіть для нинішніх гарячих днів. Тут звучало немало правильних і розумних слів, але часто гору брали не слова, а інтонації. Через те про «світове значення» говорили менше, аніж про те, що кожен переживає тут і тепер. Часом перебіг слухань просто тонув у нервозно-надривній стихії. Навіть звичайні для подібної акції цитати з віршів Шевченка промовці намагалися використати як зброю проти опонентів. Дарма що для виступів надалося лише по п’ять хвилин — навіть за ті п’ять хвилин іноді встигало вихлюпнутися багато того, що не назвеш конструктивними пропозиціями.

Хоча й такі пропозиції звучали. Зокрема, і в доповіді міністра культури Євгена Нищука та співдоповіді голови Комітету з питань культури і духовності В’ячеслава Кириленка (приміром, про те, що Тарасова церква на Черкащині повинна бути міжконфесійна). А директор Інституту літератури Микола Жулинський запропонував у приміщенні столичного «Українського дому» створити національний науково-дослідний центр «Шевченківський дім», ця проблема справді давно назріла.

Також конструктивним, хоч при тім і вельми емоційним, був виступ голови парламентського Комітету з питань свободи слова та інформації Миколи Томенка. Він, зокрема, сказав: «Ми вже розумних рішень стільки прийняли, що сьогодні мусимо розхльобувати те, що поприймали. Бо словами боротися за Україну дуже легко. Треба навчитися справами боротися за Україну... Давайте зупинимо будувати в кожному селі і хуторі пам’ятники за бюджетні кошти. Як хтось має свої гроші, кровно зібрані, і хтось має меценатів — я за пам’ятники Шевченка (оплески). Але бюджет у країні розграбований, понищений,  немає грошей на українські мову і культуру, тож не треба бавитися у мільйонні пам’ятники, як сьогодні змагаються голови райдержадміністрацій, хто більший пам’ятник збудує. Громада зібрала — пам’ятник постає. Ні — немає пам’ятника, будемо багатші — зробимо... Дванадцятитомник Шевченка повинен з’явитись цього року. Це ганьба — не мати академічного видання Шевченка, хоча ми незалежна країна вже понад 20 років».

Під час парламентських слухань «Тарас Шевченко як постать світового значення (до 200-річчя з дня народження)»

Фото Сергія КОВАЛЬЧУКА.