У селі Сенча Лохвицького району, що на Полтавщині, нарешті з’явилась якісна питна вода. Добувають її з глибини майже 200 метрів. Задля цього тут пробурили свердловину та спорудили першу чергу нового водогону. До кінця року фахівці обіцяють увести в експлуатацію й другу чергу, забезпечивши живлющою рідиною мешканців мікрорайону Кононівка. Згаданий проект реалізується за кошти регіонального підрозділу найбільшого державного газодобувного підприємства — ПАТ «Укргазвидобування». Ним на оновлення системи водопостачання Сенчі виділено три мільйони гривень. Проте жителі багатостраждального села таке грошове «вливання» великим благодіянням не вважають. Бо надто ще багато боргів газодобувачі їм не повернули. Водночас спричинені їхньою діяльністю екологічні проблеми залягають набагато глибше за ту «двохсотметрівку» як у прямому, так і в переносному значенні слова...
Було село — стала «бензоколонка»
Для непосвячених нагадаємо: конче потрібні країні вуглеводні у полтавському краї «качають» із-під родючих чорноземів уже понад півстоліття. Прискорили їх видобуток за останні майже два десятки років, коли почали інтенсивно розробляти Яблунівське родовище газу й конденсату. Тож сьогодні лише на території Сенчанської сільради вгніздилися 98 діючих свердловин. Тобто понад 10 відсотків від усіх, які функціонують на Полтавщині! Останню, як відомо, за питомою вагою видобутку згаданих енергоносіїв називають «українським Кувейтом». Якщо це так, то Сенчу й довколишні села, певно, варто іменувати велетенським резервуаром чи такою собі «бензоколонкою».
Та біля місткостей із паливо-мастильними матеріалами більшість із нас воліють перебувати лічені хвилини. А якщо такий «рай» — на все життя? Та ще й за умов, коли спочатку обставили бурильними вежами, а потім — свердловинами заплаву річки Сули, що перетинає Сенчу. Бо майже половина з тієї сотні діючих свердловин стоять буквально під боком у цього села, на намивних майданчиках, що з’явилися на місці колишніх боліт довкола Самсонового острова. Коли їх намивали, то, зрозуміло, намагалися «пропустити» річкову воду, щоб вона не змила штучні споруди.
Та поглиблення дна і, власне, непродумане усунення природних перепон призвело до того, що вода тепер просто «втікає» з річки, подекуди перетворюючи її на струмок. Такі «поправки» до природних процесів разом із «витівками» клімату, що спричинюють зневоднення, загрожують водоймі катастрофою. Адже рівень води в ній останніми роками, за свідченнями фахівців, знизився майже на два метри, «оголюючи» довколишні торфовища. Останні влітку й восени минулого року, коли панувала засуха, спалахували, мов сухі сірники. Пелена диму в згаданих селах була такою, що люди не бачили один одного за 2—3 метри...
Терпець у людей увірвався
При цьому «торф’яна» завіса доповнювала інші, звичніші для цієї місцини «барви» та аромати. Зокрема, густий чорний або забарвлений кислотами дим від спалювання працівниками газодобувної компанії відходів виробництва, смердючі сліди від загорнутого просто в землю шламу та інші подібні «принади». За таких обставин терпець у мешканців Сенчі увірвався. Ось уже більше року найактивніші серед них, як то кажуть, б’ють на сполох. На сходках і зборах, зустрічах із посадовцями, у зверненнях до всіх можливих інстанцій вони нагадують і про непридатну для пиття воду зі старого водогону (не кажучи вже про колодязну), і про збільшення кількості захворювань, зокрема й онкологічних, і про катастрофічне обміління річки та інші екологічні «бомби».
Громадські активісти з Сенчі стали «завсідниками» сесійних засідань обласної ради. Їхні емоційні виступи та світлини й уже майже легендарна пластикова пляшка з чорною рідиною замість питної води приголомшували багатьох. Тож на одній із сесій депутати навіть підтримали звернення громади до керівників держави з закликом оголосити територію Сенчанської сільради зоною надзвичайної екологічної ситуації. Цьогоріч двічі -навесні й улітку — там відбувалися виїзні засідання постійної комісії облради з питань екології. Щоправда, перше з них запам’яталося переважно вихлюпуванням емоцій у переповненій залі. На другому більше говорили про конкретику задля того, щоб зрушити «віз проблем» з місця.
Щоб не клянчити гроші у нафтогазових «королів»...
Найпекучішою серед них визнали саме відсутність «нормальної» питної води. І хоча зі згаданим введенням в експлуатацію артезіанської свердловини та першої черги нового водогону проблема та розв’язана тільки десь для третини мешканців Сенчі, реальні кроки в цьому напрямі, звісно, не можуть не тішити. Щоб підняти рівень води у Сулі, фахівці порадили облаштувати на її протоках два перекати, а найголовніше — трохи нижче за течією, біля села Лучка, збудувати шлюз-регулятор. Утім на все те, за підрахунками спеціалістів, потрібно майже 20 мільйонів гривень. Левову частку цієї суми (17,5 млн. грн.) обласні посадовці збираються «вибивати» з державного бюджету.
До речі, майже таку суму (19 млн. грн.) газопромислове управління «Полтавагазвидобування» зобов’язалося надати громадам Полтавщини, на територіях яких воно «хазяйнує», згідно з підписаною літом угодою про співробітництво з ОДА. Посадовці не приховували, що спонукали їх до такої угоди саме громадські активісти з Сенчі, а також демарш депутатів облради. Останні разом із колегами з інших «нафтогазоносних» областей відмовилися надавати дозволи на розвідку й розробку нових площ доти, доки не буде ухвалений закон, який залишатиме частку рентної плати — не менше п’яти відсотків — за видобуті вуглеводні у скарбницях місцевих громад (на сьогодні його вже ухвалили у першому читанні).
Тоді, мовляв, не треба буде виклянчувати у нафтогазових «королів» гроші на ремонт розбитих ними доріг чи поліпшення стану довкілля. За умов, коли, скажімо, громадам Полтавщини, «капатиме» сума, що дорівнює нинішньому обласному бюджету (!), коштів має вистачити на все... До речі, топ-менеджери і власники добувних компаній в один голос твердять, що вони підтримують згаданий законопроект, як то кажуть, обома руками.
Порушення, котрих «бути не може»
Хоча їхню позицію в багатьох питаннях збагнути непросто. Скажімо, повпреди «Укргазвидобування» неодноразово публічно вибачалися перед мешканцями Сенчі за завдані їм «прикрощі». Мовляв, роками й десятиліттями державне підприємство справді дбало насамперед про виробництво, забуваючи про екологію. А от сьогодні, за нового керівництва ПАТ і його підрозділів, а також наближення до ринкових цін на добуті вуглеводні, такого вже не буде. Та коли мова заходить про конкретику, посадовці запевняють, що їхнє підприємство й раніше ні воду в трубах та колодязях Сенчі не забруднювало (мовляв, усі проблеми з нею створював лише старезний водогін), ні на стан річки не впливало (тут нібито завинили зміни клімату), ні відходи виробництва не утилізувало з порушеннями екологічних норм...
Тож коли 26 червня цього року в Сенчі власкор «Голосу України» нагадав директору ГПУ «Полтавагазвидобування» Олександру Кобезі про закиди сільських активістів стосовно забруднення довкілля шламом, той зазначив, що жодного порушення технології з боку його підлеглих «бути не може». Оскільки, мовляв, перед початком робіт по захороненню відходів буріння обов’язково виготовляється проект, який погоджують із державними екологами. Останні потім контролюють цей процес аж до рекультивації шламовідстійників. Один із них, про існування якого тепер нагадує лише засипаний чорноземом майданчик, пан Олександр запропонував оглянути депутатам, журналістам і громадським активістам.
Інший, на той час іще діючий, нам показали місцеві мешканці. Там, біля старої свердловини, картина була вражаючою... Потужним екскаватором продовжували рити довгі траншеї глибиною 6—8 метрів. Деякі з них уже наповнили маслянистою рідиною, інші були порожніми. Поруч на рівному місці, просто на чорноземі, блищала така сама масляниста рідина, яку посипали білим порошком — нібито реагентом для її нейтралізації. Як називається той порошок, присутні керівники «Полтавагазвидобування» не знали: мовляв, треба запитати у бурильників. Ще важче було їм пояснити, чому купи того порошку їхні підлеглі «насіяли» ще й із розірваних паперових мішків, які валялися просто неба...
«Фейковий» завод працював аж... один день
— Я була біля подібних ям раніше, та жодного разу не бачила там ніякого порошку, — зауважила голова територіальної громади Сенчі Валентина Мурашко. — Тож враження таке, що його привезли сюди вже після того, як ми виявили це неподобство й забили на сполох. Зрештою, від того, що траншеї з тією гидотою позасипають землею, нічого не зміниться. Адже рідка фракція шламу просочуватиметься до водоносних горизонтів і з оцього узвишшя стікатиме в річку й наші колодязі.
Того дня під час відвідин намивного майданчика з багатьма газоносними свердловинами усі побачили великий корпус шламопереробного заводу, який не працював. Чому? Олександр Кобеза вважає, що його роботі завадила недосконалість технологій. Але, даруйте, хіба за десятиліття їх не можна було «вдосконалити»? «Я був на відкритті цього заводу понад 10 років тому, — пригадав мешканець Сенчі, громадський активіст Іван Чумарний. — Тоді стрічку перерізали, показали нам, як він працює, й фактично відразу закрили. Хоча обіцяли переробляти там шлам на тротуарну плитку. Потім «не для преси» повідомили: хімреагенти для нейтралізації певних речовин коштують надто дорого, тож відходи буріння дешевше вивозити у поле й «утилізувати» так, як ви оце побачили».
За таких обставин місцеві селяни називають той завод «фейковим», спорудженим тільки для окозамилювання. І вкотре нагадують про те, що за цей час тут пробурили десятки свердловин глибиною до 5000 метрів. Які обсяги шламу з них «вродили» на їхній «золотій» земельці, важко навіть уявити. Фермер і депутат обласної ради Віктор Щуров уже майже чверть століття обробляє землю біля села Веселе, що також у Лохвицькому районі. За його словами, там свого часу пробурили «невдалу свердловину», яку потім закрили, а шлам закопали в землю біля неї. «Раніше було більше, а зараз десь півгектара чорнозему залишається фактично «мертвою зоною», — наголошує пан Віктор. — Там зерно посієш, а воно тільки сходить — одразу сохне і майже не родить».
«Відкупитися» від людей подачками уже не вдасться
Якщо захоронення відходів із такими наслідками вважати «дотриманням екологічних норм», то що тоді треба зробити, аби оті «державні екологи» зафіксували бодай якесь порушення? Зрештою, за словами керівників ГПУ «Полтавагазвидобування», буріння свердловин біля Сенчі на сьогодні вже припинено. Хоча, як повідомила власкору «Голосу України» Валентина Мурашко, днями її разом із кількома іншими активістами запрошували до офісу цього підприємства в обласному центрі й пропонували підтримати прохання до депутатів облради стосовно дозволу на буріння ще сімох свердловин. Їх, за словами пані Валентини, збираються облаштовувати трохи далі від земель Сенчанської сільради, та після того вона опиниться у своєрідному «кільці» об’єктів нафтогазового комплексу.
— Ми добре розуміємо важливість цієї галузі для нашої держави, — продовжує Валентина Мурашко. — Тому, як і раніше, не вимагаємо щось зупиняти чи закривати. Тим більше, що на тих об’єктах працюють наші люди. Хочемо тільки набагато вагомішої фінансової співучасті газодобувачів у оновленні «добитої» соціальної сфери села, поліпшення стану річки тощо. Водночас наполягаємо на проведенні ґрунтовної екологічної експертизи і вмісту отих шламовідстійників та інших подібних «бомб», закладених на території сільради раніше. Не довіряємо також заспокійливим реляціям медиків, які поспішили запевнити, нібито рівень захворюваності у нас не відрізняється від показників інших сіл. А «відкупитися» від людей подібними запевненнями чи «крихтами»-подачками з панського столу вже не вдасться. Наша громада цього нікому не дозволить. До речі, після того як першу чергу водогону в Сенчі ввели в експлуатацію, посадовці й політики почали привселюдно з’ясовувати, хто з них доклав для цього найбільше зусиль. Хоча більшість земляків добре розуміють: якби не виступи небайдужих активістів громади, то та вода під лежачий камінь не потекла б іще роками чи навіть десятиліттями... Адже для всіляких піклувальників і «благодійників» ця воістину «золота» земля залишається лише засобом заробляння чималих капіталів. А селянам на ній жити, ростити своїх дітей і внуків, яким вони хочуть передати у спадок і річку, й цю мальовничу місцину, а не випалену різношерстими «старателями» пустелю...
Полтавська область.
У такі траншеї серед полів поблизу Сенчі газодобувачі зливали рідку фракцію шламу влітку цього року.
Про пекучі проблеми свого села Валентина Мурашко не втомлюється нагадувати посадовцям і чиновникам.
Фото автора.
