Залишений колишнім урядом держбюджет, складений на нереалістичних макропоказниках, і агресивна політика Російської Федерації, по суті, ставлять новопризначене Міністерство фінансів перед фактом подвійної блокади — військової (на Півдні) і фінансово-економічної (у всіх регіонах). Разом з тим, якщо проаналізувати, що ми можемо втратити цього року, а що здобути, то баланс, може виявитися, позитивний, навіть за того, що з другого кварталу росіяни вимагатимуть з України близько 400 доларів США за тисячу кубометрів газу.
Авжеж, ціна імпортного газу неабияк ускладнює Міністерству фінансів і Міністерству економіки та торгівлі фінансування видаткової частини держбюджету. Слід виходити, як на мене, з двох базових передумов: фінансування соціально важливих статей (заробітна плата, пенсія тощо) не повинно погіршуватися; міжбюджетні відносини мають покращуватися. Видатки на економічний розвиток варто призупинити до надходження фінансової допомоги з ЄС та від МВФ, співпрацю із яким буде відновлено. Тим актуальнішим завданням стає його невідкладний перегляд. Держбюджет має ліквідувати всі невиправдані витрати, схеми трансфертного ціноутворення, популістські держпрограми, галузеві пільги (за винятком аграрного сектору). На мій погляд, невдалий російський бліц-криг у Криму перетече у латентну форму протистояння зі східним сусідом, тому варто врахувати таке.
Фінансова криза і обіцянка допомоги (11 мільярдів євро упродовж двох найближчих років) — не привід миритися з багатомільярдним прихованим дефіцитом держбюджету. Навіть за умов, якщо він виникатиме об’єктивно. (Підняття цін на природний газ для населення автоматично спричинить стрімке зростання кількості споживачів, які потребуватимуть субсидій, абощо). А тому, як на мене, слід уникати будь-яких контраверсійних рішень, як-то приватизація НАК «Нафтогаз України». Спершу варто його демонополізувати на засадах Європейського енергетичного співтовариства, бо приватизований монополіст нічим не кращий за державний. На мій погляд, той, хто таке пропонує, вочевидь недооцінює потенційні можливості України як члена цієї впливової міжнародної організації. Приміром, не сьогодні завтра ми можемо купувати спотовий газ не тільки в Німеччині або Словаччині, а і в інших західних країнах, чого так не хоче «Газпром».
Тепер про торгівлю. Торік за жорсткого однобічного торговельного пресингу (згадайте обмеження нашого експорту машинобудівної, харчової, трубної продукції та ін.) взаємна торгівля з Російською Федерацією скоротилася приблизно на 20 відсотків, Ми втратили менше одного відсотка ВВП у товарообороті. (Це при тому , що потреба в кооперації економічних суб’єктів не зменшувалася, а зростала). Якщо країни ЄС, як обіцяють, обнулять ввізні мита для продукції наших експортерів, то ми в кілька разів перекриємо гіпотетично можливі втрати через торговельні обмеження з боку росіян. Я маю на увазі не лише доходи від експорту металу, а й від експорту пшениці, який дотепер обмежували квоти. Підкреслю, однак: гіпотетично можливі, бо колосальні втрати російської економіки, передусім від падіння цін на нафту і знецінення російського рубля, дають підстави для сумнівів, що торговельне протистояння стане нормою цього року.
За будь-якого перебігу наших відносин з Росією, здоровий глузд переможе завдяки історичним економічним інтересам, а не «хотєлкам» авантюристів-політиканів.
