Нотатки з ІІ річного зібрання Національної лікарської ради України
Чітко визначена мета — половина успіху. Друга — у вмінні її реалізувати. У проведенні медичної реформи таких основоположних засад, попри всі заяви, бракує. Потерпає не лише суспільство загалом, але й медики зокрема. І коли в залі, де проходило ІІ річне зібрання Національної лікарської ради України (за участю представників 50 національних медичних асоціацій держави), постало запитання, чому вже багато років ніхто не чує керівників медичних закладів, відповідь була одна: нас не поважають. Чому? Мало, звучало самокритично, робимо для того, щоб із нами рахувались. Ішлося про реформування охорони здоров’я. І якщо чиновники, коли звертаються до цієї теми, здебільшого наголошують на так званій інтимізації, то медики в центр уваги поставили людський фактор. Щоб сповна задіяти його, пропонують піднести роль професійних лікарських організацій і самоврядування. Тобто мовиться про те, щоб не хтось на догоду комусь щось змінював. Справу мають вирішити професіонали. Так питання ставиться не вперше.
Говорили-балакали...
Звернімося до Заяви щодо реформування охорони здоров’я і запровадження лікарського самоврядування, прийнятої Національною лікарською радою України. У ній ідеться про те, що після комітетських слухань, які було проведено ще 1 липня 2015 року, не відбулося жодних зрушень в надзвичайно важливому питанні самоврядування лікарської та інших медичних професій, без чого неможливо побудувати сучасну європейську систему охорони здоров’я, фактично не виконано жодного пункту Рекомендацій парламентських слухань «Про реформу охорони здоров’я в Україні». Міністерство охорони здоров’я України досі не продемонструвало системного підходу до реформування охорони здоров’я, а Концепція і Стратегія реформування не затверджені Кабінетом Міністрів України.
Водночас учасники зустрічі схвалили Декларацію Великої ради Всеукраїнського лікарського товариства. Там, зокрема, зазначено:
«...галузь стрімко втрачає людський потенціал та занурюється в кризу кадрового забезпечення через вкрай низький рівень оплати праці;
суспільству нав’язується негативне ставлення до лікарів і медичних працівників загалом, а останні перебувають у принизливому становищі залежності від прямої оплати своїх послуг з боку пацієнтів;
діяльність рівнів, гілок і органів влади не скоординована, спостерігаються ознаки перебирання органами влади на себе невластивих повноважень в охороні здоров’я та нехтування законними повноваженнями інших центрів влади у цій сфері, вульгарні підходи до децентралізації управління в охороні здоров’я призводять до самоусунення держави та її лідерів від відповідальності за дотримання Конституційних гарантій у сфері охорони здоров’я;
добір керівних кадрів у галузі відбувається кулуарно, компетентність претендентів на зайняття посад на всіх рівнях практично не враховується, що спричиняє неякісний мікро- і макроменеджмент, стримує розвиток та унеможливлює ефективне використання ресурсів галузі;
вплив громадян і широкої медичної спільноти на прийняття рішень є вкрай обмеженим, відповідальні рішення приймаються в недемократичний спосіб або взагалі одноосібно...».
То який вихід пропонують медики?
Поки лікар не буде успішним, пацієнт страждатиме
Уже не один рік триває робота над законопроектом «Про лікарське самоврядування». Учасникам зустрічі було представлено нову його редакцію. Чому така увага до теми?
— Цей закон, — сказала голова профільного комітету Верховної Ради Ольга Богомолець, — має вивести лікаря в економічний простір як суб’єкта, підвищити його власну гідність і звільнити від неповаги. Як? Для мене, головне завдання наступного року — матеріальне забезпечення лікарів. Якщо вони не матимуть гідної зарплати, жодні реформи не підуть. Депутат не апелює до бюджету, а прагне створити такі умови, щоб лікарі могли заробляти. Для цього, переконана, мають стати суб’єктами підприємницької діяльності. Проблема в тому, хто має видавати ліцензію. В Європі це робить лікарська спільнота. До такої практики слід прагнути й нам. Закон про самоврядування має бути такий, щоб унеможливити непрозору управлінську вертикаль. І хоча він обговорюється вже багато років, єдиної думки щодо всіх його положень не вироблено. Тому я готова чути всіх для досягнення згоди. Нам час переходити від гасел до конкретних дій.
— У разі переходу на нові умови роботи, — зазначив екс-міністр охорони здоров’я Микола Поліщук, — не можна говорити про гонорар для медиків. Оплата лікаря повинна бути частиною затрат на надані медичні послуги.
Заробіток має стати мотивацією роботи медичного закладу. Вимірюватиметься він якістю наданих послуг. Відтак керівником медичної установи має бути економіст, а лікарня повинна мати статус неприбуткового підприємства, яке заробляє на медичне забезпечення.
Говорячи про власні проблеми, медики постійно мали на увазі й пацієнтів. За словами Ольги Богомолець, поки лікар не буде щасливим та успішним, пацієнт страждатиме.
...А пани скубуться
Звичайно, підготувати законопроект — половина справи. Його автори навіть бояться думати, що чекає їх дітище далі. І мають для цього всі підстави.
Виступ народного депутата Олега Мусія оптимізму не додав. За його словами, нинішнє керівництво МОЗ — некомпетентне і непрофесійне. В управлінні галуззю — криза. У державі немає за неї відповідального. Усе це призводить до знищення кадрів, а потім і пацієнтів.
— Тому, — заявив народний депутат, — профільний комітет узяв на себе відповідальність за реформування галузі. Ми знаємо, як побудувати нову систему охорони здоров’я, але не маємо жодної спільної позиції з МОЗ.
Тим часом у медицині хаос, бо в людей немає нічого гарантованого, крім можливості зайти в кабінет до лікаря. А його перетворили на того, хто каже: «Принесіть ліки!». Держава має створити умови для роботи медиків.
— Саме на це, — наголосив О. Мусій, — спрямований пакет законопроектів з охорони здоров’я, які підготовлені, але блокуються владою. Серед них — «Про заходи державної політики охорони здоров’я». Ним передбачена робота на сім років. Цей законопроект, зокрема, дає інвесторам прогнозованість. Це вони стверджують: мовляв, покажіть, що ви хочете. Назви законів «Про організацію медичного обслуговування», «Про лікарські засоби» кажуть самі за себе. Замість того, щоб працювати системно, нам твердять, що з наступного року буде запроваджено страхову медицину. А чи є умови для цього? Тож бажане намагаються видати за дійсність. Звичайно, профільний комітет теж вважає, що страхова медицина потрібна. Нині в комітеті є три законопроекти. Один із них копіює американську систему, яка там провалилась.
— Ми, — наголосила Ольга Богомолець, — наполягаємо на тому, щоб базовий пакет послуг обов’язково контролювала держава. Швидким перехід до страхової медицини бути не може. Усе залежатиме від розвитку економіки.
Реформування охорони здоров’я у відриві від інших галузей — утопія. Чи не перші про це на повний голос заявили професіонали. І добре, що те, про що говорили лише між собою, винесли на загальнодержавну трибуну.
Будемо сподіватися, що активна позиція медичної спільноти матиме вплив на тих, хто розказує про реформу, але нічого не робить для її здійснення. Нарешті професіонали, яких влада розглядала лише як об’єкт реформ, заявили про своє право бути суб’єктом, із голосом якого слід рахуватися.
