Про заповітні бажання школярів із прифронтової зони
Загальноосвітня школа № 58 І—ІІІ ступенів у Талаківці — передмісті Маріуполя — сьогодні відіграє особливу роль у житті селища та навколишніх сіл. Це осередок мирного життя поруч із лінією розмежування. Тут навчаються 265 учнів, серед них — і 16 дітей із Павлополя та Орловського, «сірої зони».
— До війни в нашій школі налічувалося 316 діточок. На жаль, багато родин виїхали через бойові дії та через брак роботи. Люди працювали на землі, але тепер поля заміновані. Згодом частина сімей повернулася. Цього року навіть набрали два перші класи, обидва — з українською мовою навчання, — розповіла директор Зоя Семененко.
Від обстрілів у 2015 році школа також постраждала: було зруйновано спортзал. Нині, за словами керівника закладу, завершується ремонт: у спортзалі вставляють нові вікна. «Увечері було гучно, стріляли, але ніч минула спокійно. Зараз тихо, у школі працюють гуртки», — додає директор. Педагоги прагнуть, щоб діти могли розвивати свої здібності у стінах навчального закладу. І батькам так спокійніше.
Проблемою залишається відсутність шкільного автобуса. Раніше потреби в такому транспорті не було, але тепер у «сірій зоні» працюючих шкіл немає, а дітям простіше діставатися до школи в Талаківці, хоча вона входить до іншої територіальної громади. «У нас був заступник голови Донецької обласної державної адміністрації, пообіцяв, що після створення Сартанської об’єднаної територіальної громади виділять два шкільні автобуси — для Талаківки й Сартани, куди також їздять діти з навколишніх сіл. Поки що ми дійшли згоди із приватним перевізником, щоб зсунути графік руху, аби діти встигали до початку уроків», — сказала Зоя Семененко.
Ось так живе українська школа поруч із лінією розмежування. Пропонуємо читачам добірку віршів та малюнків учнів школи № 58, підготовлених до Дня Святого Миколая. Діти написали про свої мрії та заповітні бажання.
Маріуполь
Донецької області.
Є у мене мрія невеличка,
Щоб коли прокинусь —
не було війни.
І ота хатинка білоличка
Забуяла квітом по весні.
Щоб усі додому повернулись,
Всі, кому прийшлось під час війни
У далекім краї опинитись,
України-неньки ріднії сини!
Щоби діти більше не лякались,
Не страждало наше щоб село,
А дорослі до роботи брались,
Щоб ще краще в нас життя було!
А ще я хочу знов почути море,
Тихий шепіт трав та пісню солов’я,
Хай покине врешті Україну горе,
Всім бажаю тільки щастя я!
Я мрію про мир! Нам його так не вистачає. Дуже хочу бачити свою країну щасливою та вільною. Так хочеться кричати: «Люди! Зупиніть війну!» Дорослі, загляньте в очі дитини, яка чує гуркіт війни. Що ви побачите в них? Це страх, розпач, біль... А найстрашніше — це безвір’я, це невпевненість у завтрашньому дні. Де взяти цю впевненість? Залишається тільки сподіватися, вірити і мати надію на мир на нашій багатостраждальній українській землі.
Валерія Клименко, 6-й клас.
Тримаю світ в своїх долонях,
Благаю Бога і молю:
«Ти поверни нам Мир у душі!
Країна вся повна жалю».
Місто моє —
«Форпост останній».
Гуркіт війни і досі тут,
Турбує всіх одне питання:
«Напише хто
про Мир статут?»
Не вистачає неба й сонця,
Вони в цей час також сумні.
Хай посміхнуться нам
у віконце
І мир, і сонце навесні.
У людськості існує думка:
«Майбутнє —
в молоді в руках».
Нехай це буде
не лише в малюнках,
А й у подальших всіх роках.
Ми разом станемо
пліч-о-пліч,
Повернем в Україну Мир.
Підемо злагоді назустріч,
На Мир — в нас є орієнтир.
Катерина Любічева, 9-й клас.
Моя улюблена святине!
До тебе так звертаюсь я,
Прошу я миру для країни,
І просить вся моя сім’я.
Почуй нас, Боже, у молитвах!
Спини цей безлад і війну.
Нам поверни щасливе небо
І гарну, сонячну весну!
Тетяна Сердюк, 6-й клас.
Коли закінчиться війна,
Розжарена від бомб земля — воскресне,
Ти знімеш з себе автомат, герою,
І не секрет, для всіх тепер ти —
Великий воїн і солдат,
Все знову буде добре,
Не буде більше грати «Град».
І тільки хлопці, що у ряд...
Від куль, снарядів і гранат...
Ніколи не прийдуть назад...
Живи, живи, герой, солдат!
За всіх, хто не прийшов назад
З святих і вічних...
І та земля, що прийняла
До себе хлопців, —
тепер також свята,
Свята на всі століття і віки.
А ти живи, живи, герой і брат,
Великий воїн і солдат, за всіх,
Хто не прийшов назад з війни,
з безодні.
Живи, живи на цій землі —
святій і рідній Україні...
Хай буде мир на цій землі!!!
На нашій рідній Україні!!!
Іван Мартищенко, 6-й клас.
