«Две тысячи лет война, война без особых причин...», — досі співають у підворіттях підлітки, навіть не замислюючись, як точно вловив Віктор Цой вічні «духовні цінності» Росії. Утім, ось свіжий список найбільш затребуваних професій на біржі праці (читай «біржа війни») у Москві — для жителів малих і великих міст. Військовослужбовець-рядовий/сержант (кількість вакантних посад — 14880), стрілок (4585), військовослужбовець-офіцер (1993), матрос, командир бойової машини... замикає список агент із продажу нерухомості. Війна для кремля — все! Війна без особливих причин. Як підла помста за свободу! «Захід намагається підняти Росію на коліна, а вона все лежить і лежить», — писала видатна Валерія Новодворська. Росіяни, піднімайтеся, боріться за свою свободу, поважайте свободу інших і слухайте своїх пророків!

 

Поліна ЖЕРЕБЦОВА (із Грозного, письменник-документаліст, автор «Доповіді про військові злочини на території Чеченської республіки 1994—2004 рр.», фіналіст премії імені Андрія Сахарова «За журналістику як вчинок»):

— Україна — батьківщина однієї з моїх прабабць. Її звали Поліна Крамаренко, народилася вона в місті Києві. Мене назвали на її честь. Прабабця чудово малювала, співала, грала в театрі. Була дуже творчою людиною.

Зробила за життя чимало добрих справ. Вірила в Бога.

Я бувала в Києві, там живуть мої друзі. Мене тепло приймали, українці дуже гостинні. Я людина світу. Хтось вважає мене росіянкою, хтось чеченкою. Є знайомі, які щиро хочуть бачити мене єврейкою або українкою. У мене багато різної крові. Я громадянин планети Земля. Космополіт.

Народилася на Кавказі, в місті Грозному 1985 року.

Коли мені було дев’ять років почалася Перша чеченська війна.

Здавалося, що в Україні не може повторитися той жах, що пережили ми. На самому початку війни літаки скидали бомби на наше місто, і перші загинули російські літні люди... Чеченська республіка була багатонаціональною. Постраждали всі народи, які там проживали.

Розповідаючи своїм друзям-українцям про дитинство, я немов поверталася в лабіринти пекла. Друзі мене підтримували, говорили що все погане позаду. Ми й не здогадувалися, що Україна буде через кілька років втягнена у кривавий конфлікт. Ми гуляли вулицями, відвідували «Пузату хату», були в будинку-музеї Михайла Булгакова, де мешкав чорний кіт на прізвисько Бегемот. Я була на Лисій горі, де збираються віщуни й маги. Потрапила на свято Вогню.

Останніми роками почали приходити тривожні новини з України. Я телефонувала знайомим і друзям. Переживала. До глибини душі було шкода мирних людей, які опинилися на лінії вогню й гинуть разом із дітьми.

Мені хочеться, щоб в Україні був мир, щоб діти не вели щоденники під бомбами, як робила я на російсько-чеченській війні. Діти повинні вчитися в школі, подорожувати, гратися.

Українці справили на мене чудове враження під час моєї поїздки. Добрі. Інтелектуальні. Веселі.

Війна змінює свідомість людей, робить їх озлобленими. Біль, який переживають люди, не вгамувати, біль не проходить безслідно.

Я вірю, що Україна відродиться. Її охороняють прадавні святині. Усе налагодиться.

Потрібно, щоб гідні люди прийшли до влади, а не шахраї й злодії, як у суміжній державі.


Юрій ВАНДРУЗ (Виборг, працівник транспортної сфери):

— Я, на жаль, давно не був в Україні. Востаннє — в 2013-му. Наступного року не зміг поїхати з цілком зрозумілих причин.


Але до цього я з кінця 90-х відпочивав щороку пару тижнів на Херсонщині. А ще до цього я вчився в технікумі з українцями і служив з ними в армії. З одним товаришем по службі та одним однокурсником досі підтримуємо зв’язок. Тому я можу сказати, що непогано знаю українців. І знаю їх як дуже привітних людей, гостинних господарів. За всі ті рази, що я бував в Україні, жодного разу я не зіштовхнувся не те що з ненавистю, але навіть із найменшою ворожістю через те, що я мови не розумію. Хоча я її трохи й розумію, але, як собака, розмовляти не можу.


Отож мені дуже шкода. І дуже соромно, що все так вийшло. Соромно й за нашу владу, й за більшість нашого народу, яка вірить у кисельовську маячню про бІндеро-фошиздов. І хочеться сподіватися, що я доживу до закінчення агресії РФ проти України й до справедливої відплати всім, хто винуватий в окупації Криму й розв’язанні ганебної війни на Донбасі.


Ігор ЧЕЛНОКОВ (Кондопога, пенсіонер):

— Хоч як намагалася і намагається путінська пропаганда на підконтрольних їй каналах внести розбрат — не вийде. Усі й усе розуміють. Немає в російського народу й не буде ніякої ворожості одне до одного. І до українців. Біда Росії в путінізмі. Поки він є, страждають обидва народи. Але всім серцем і душею я з Українським народом. Ви — молодці, і все у вас буде добре. Я впевнений у цьому.


Максим КАЛИНИЧЕНКО (Санкт-Петербург, політв’язень):

— Думав, а чому я не можу знайти спільної мови з більшістю росіян, але знаходжу її чомусь із більшістю українців? Та все просто: росіяни зневірилися в стихійно-життєдіяльному і прогресивному ладі, який може дати тільки Свобода! Свобода — це те, за що варто боротися, і українці за неї борються, нехай із помилками, але борються, а росіяни здебільшого не хочуть.


Війна на південному сході України — це безумство путінської реакції на Майдан, він мститься українцям за свій страх, який йому довелося відчути у зв’язку з цими подіями, він мститься українцям за прагнення й бажання бути вільними. Ще ця війна вигідна Кремлю у пропагандистських цілях, мовляв, подивіться, росіяни, до чого всі ці майдани призводять. Одними тільки словами «майдан» і «революція» так залякали росіян, що, почувши їх, ті біжать у страху, вбивши в собі будь-яке бажання опиратися тиранії й диктатурі. А я щиро вірю в перемогу українців і бажаю їм перемоги й процвітання!


Асан МУМДЖІ (Санкт-Петербург, монтажник):

— Я стежив за подіями в Україні з часів Майдану з посиленою увагою. Усі вимоги я приймав і всією душею був за Майдан.


Українську Революцію Гідності прирівнюю до подій Французької революції за масштабом, за впливом на сучасну політику, на розклад сил добра і зла. Було бажання поїхати на Майдан і підтримати. Але не вийшло. А інформацію довелося черпати з Інтернету: російським ЗМІ я практично не довіряю.


Гадаю, що оперативні плани вторгнення в Україну Генштаб російської армії розробляв завжди й постійно моніторив ситуацію в Україні. Так само спецслужби Росії постійно вели розвідку, підривну роботу, вербували агентуру й так само вели роботу з виведення частини доходів України в Росію (рекет). Одна із причин такої істерики і причин вторгнення в Україну — це те, що Київ перестав бути донором Москви. Через ціну на газ, через величезні обсяги газу, які нібито Україна купувала в росіян (я сумніваюся в цих обсягах). Думаю, Путін і його оточення за своєю ментальністю більш кримінальні, ніж державні діячі. Тим вони й небезпечні, але це їх слабке місце і це їх погубить.


Як і Крим. Із першого дня «встановлення історичної справедливості» я не раз заявляв, що наслідки для Росії будуть щонайсумніші. Росія втратить авторитет у СНД і замість Кремля центр пострадянського простору переміститься в Київ. Росія може так само втратити частину своїх територій. Ніхто у світі цю агресію не підтримає й ніколи не визнає. Більше того, Крим може стати одним із цвяхів у кришку труни російської імперії. Росія образила США й Британію, поставивши їх у дуже незручне становище (Будапештські угоди), і навряд чи вони це залишать без відповіді. Яка може бути відповідь? РОЗГРОМ! Чому росіяни так зраділи захопленню Криму? А чому їм ще радіти в житті? Плюс звичка до побутового, соціального, політичного хамства й бандитизму в крові й метальності «руського міра». Тож їм це — саме те. А ще — пропаганда. Але виправдовувати свої злочини впливом пропаганди ніяк не виправдує злочинців.


Росіян занепокоїв Майдан. Ривок до Свободи, кидок убік від «руського міра», ривок національної України, саме — абсолютне українство подій, опір «руському міру», свій шлях України, де «руському міру» немає місця. 

Весь масштаб, величезний масштаб подій приголомшив росіян, які менш харизматичні, ніж українці, більше рабським духом просочені. І це, звичайно, вивело із себе рабів у «руському мірі». Росіяни розуміли й розуміють, що Україна — це ключ до колишніх земель Російської імперії. Україна — це фактор життя і смерті «руського міра». Вільна, вестернізована Україна — це вічний докір «руському міру». І, звичайно, Україна в НАТО — це буде великим гальмом бандитським нахилам Кремля.


Моє оточення доволі стримано ставиться до цих подій. Мабуть, суворі будні вимотують. А санкції, що пішли після агресії проти України, обрушили життя росіян відчутно. Так само їм незрозуміло, чому вони досі не взяли Київ. І коли до них дійшло, що цього не відбудеться НІКОЛИ, вони зажурилися. Але я не бачу в суспільстві великого бажання обговорювати події в Україні.


А українцям я бажаю Перемоги. Треба перемогти і ворога зовнішнього, і ворога внутрішнього. Станьте переможцями, і вас полюблять усі в цьому світі. Світ любить переможців. Росіяни добре це знають і тому до кінця будуть чіплятися за свою уявну велич. А Україна вже збила корону з голови російської імперії.


Підготувала Наталія ЯРЕМЕНКО.

 

Антивоєнні пікети в Москві.


Фото з архіву Павла КУЗНЄЦОВА.