На теренах ДП "Млинівське лісове господарство", що на Рівненщині, є місця останнього спочинку лісівників за їхнім особистим заповітом -- бути похованими у лісі, в якому вони відпрацювали все життя. Працівники Дублянського лісництва показали на його теренах два людські поховання. Вони -- у так званому панському урочищі (на знімку).
-- Це свого роду наші лісівничі обереги, -- каже лісничий Дублянського лісництва Василь Януш, -- столітні, але й по сьогодні недремні. Річ у тім, що вони з'явилися тут не випадково, за конкретним заповітом, попросившись подалі від людської суєти.
-- Прізвище одного із цих похованців відоме -- Гук, -- розкриває секрет Леонід Калінобродський (на знімку), помічник Дублянського лісничого, який, окрім безпосередньої лісівничої справи, займається ще й справою літописною. -- Ім'я другого, на жаль, залишається таємницею. Зате його доля не викликає сумнівів, передається з покоління в покоління. Бо цей чоловік, який проживав на тутешніх теренах на початку минулого століття, неабияк був закоханий у ліс. Він його садив, він його плекав, він його використовував на благодійні цілі. А коли відчув неміч і близьку кончину, то склав заповіт -- аби люди поховали його прямісінько в лісі, посеред ялин та сосен, які він заклав на майбутнє. З часом так і сталося. А затим поруч з'явилася могила ще одного працівника лісу. Вірніше, його власника. Це було в двадцятих роках минулого століття. Тоді часто мінялися влади, і заручником однієї з них став отой лісничий. Від нових пришельців він втікав аж до Боремеля. Спочатку врятувався. А потім по-справжньому попав під опалу. Відтак, відчувши, що загибель неминуча, прорік заповітне: "Якщо загину, то поховайте мене в моєму ж лісі".
Нинішні працівники лісу доглядають за могилами -- недавно поміняли ветхі дерев'яні хрести на більш надійні, металічні...
Євген ЦИМБАЛЮК,
краєзнавець.
Фото автора.
Млинів Рівненської області.
