Україна, напевне, вже встановила світовий рекорд за тривалістю земельної реформи. Двадцять п’ять років можновладці не можуть визначити правила, за якими має відбуватися обіг гектарів для ведення товарного сільгоспвиробництва. Тим часом пристрасті навколо цієї непростої та болючої теми лише загострюються.
Чи реально запустити ринок землі вже через рік? Як держава має захистити власників паїв і аграріїв? На ці та інші запитання відповів Леонід Козаченко (на знімку), народний депутат, президент Української аграрної конфедерації.
— Леоніде Петровичу, чому насправді ринок землі в Україні досі не відкритий?
— Більше десяти років ми намагаємося завершити цю земельну реформу. Чому так довго? Тому що всі попередні спроби містили якісь корупційні «схеми». І насправді величезна кількість часу і сил пішли на те, щоб запобігти цим «схемам».
Сьогодні маємо парадоксальну ситуацію — саме фермери бояться відкриття земельного ринку. Вони бояться того, що їх знову ошукають.
Наприклад, ось головні питання, які їх хвилюють: хто матиме право купувати землю першим — українець чи іноземець? Державний земельний банк з метою наступної передачі її в оренду «кращим» підприємцям чи хтось інший? Місцевий житель чи житель будь-якого регіону? Великий агрохолдинг чи мале підприємство? Фізична чи юридична особа? Адже звичайний фермер не може конкурувати з багатим агрохолдингом. І якщо не прописати у законі ці важливі обставини, то не тільки малі виробники можуть залишитися без землі, але і великі підприємства.
Другий вагомий момент: чи будуть встановлені обмеження на розмір земельної ділянки за умови її викупу?
Третє питання: хто проводитиме аукціони з продажу землі? Державні органи, чи під їх наглядом саморегулівні громадські об’єднання — Земельні спілки, як це роблять деякі наші сусіди в Євросоюзі?
Четверте: має бути врегульоване питання концентрації земель, адже виникає чимало проблем, коли в одного поля десять чи більше господарів. І таких «темних плям» у земельній реформі дуже багато.
— Чи реально їх «висвітлити»?
— Звичайно. Ми знаємо всі проблемні моменти і всі приховані «схеми». І нині потрібно сісти за стіл, розкласти пропозиції й викинути у смітник те, що містить корупційну складову.
Головне — показати потенційним учасникам земельного ринку, що влада їх не ошукає. Для цього спочатку реформу варто запустити в одному чи декількох пілотних регіонах. Це дасть можливість виявити і виправити її слабкі місця. Думаю, одного року для цього вистачить. А вже згодом можна відкривати ринок землі по всій країні.
Влада повинна проводити реформу заради селян, аграріїв і заради України. А не заради окремих людей, які приховані за «схемами».
— Скільки часу потрібно на підготовку законів для земельної реформи?
— За бажання можемо все це зробити у першому кварталі 2017 року з тим, щоб з другого півріччя розпочати випробовувати її у двох регіонах, а потім з липня 2018-го поширити на всю територію. Я думаю, це реально. І багато що вже зроблено. У другому півріччі 2018 року земельна реформа може бути запроваджена по всій Україні.
— Продовження мораторію якось вплинуло на ціну землі?
— Ціна не залежить від мораторію. Вона залежить від того, наскільки ринок землі прозорий, не корумпований та спроможний приносити прибуток. Дуже важливо, щоб капіталізація аграрного бізнесу суттєво зросла. На жаль, вона є найнижчою за останні десять років.
— І яка ж вартість української землі?
— Уявімо, що ринок землі відкривається завтра. Тобто всі корупційні складові ліквідовано, експеримент на рівні регіону — вдалий. І ще уявімо, що подолані проблеми, які створюють негативний рейтинг України в цілому — війна, корупція, незавершені економічні реформи. Також важливо мати невисокий відсоток збиткових фермерських господарств та бути впевненим, що окупність інвестицій в аграрну сферу становить три—п’ять років. Так от, якщо ринок відкрити за таких умов, то земля в Україні буде дорожча, ніж у середньому в Європейському Союзі.
Але якщо ухвалити лише досконалі закони, а решта залишиться без змін, то землю поспішати продавати не варто, бо вона коштуватиме в межах 500-1000 доларів за гектар. Це досить низька ціна.
Я не думаю, що люди кинуться масово продавати. За перший рік буде продано не більш як 10 відсотків землі. Все-таки люди чекатимуть зростання вартості гектарів. Збувати паї одразу, як тільки ринок відкриється, змусять хіба що якісь надзвичайні обставини —відсутність спадкоємців, борги, тяжка хвороба та якісь інші екстрені випадки.
— Як корупція в країні впливає на вартість землі?
— Якщо буде подолано цю проблему, капіталізація будь-якого бізнесу в Україні підвищиться в рази. І вартість землі також зросте. Тому що гроші, які йдуть на «відкати», спрямовуватимуться у розвиток компаній. Я думаю, що за ідеальних умов реформування держави та подолання корупції земля в Україні могла б коштувати не менш як 15 тисяч доларів за гектар, а то й більше.
— Як активно українською землею цікавляться іноземці?
— Надзвичайно активно! Передусім представники Індокитаю. На другому місці по активності — країни Близького Сходу. Чому так? Тому що саме в цих регіонах очікується великий дефіцит продовольства.
Якщо говорити про Китай, то у найближчі десять років їм потрібно збільшити на 50 мільйонів тонн закупівлю зерна та бобових, особливо сої та кукурудзи. До речі, у Піднебесній заборонили генно-модифіковані гібриди рослин. І в Україні ми можемо без проблем вирощувати сою та кукурудзу саме такої якості, якої потребує Китай. Сьогодні ми вже є постачальником №1 туди кукурудзи, витіснивши Сполучені Штати та інші країни.
Європейські та американські інвестори також цікавляться можливостями дістатися до українських чорноземів — чи брати в оренду, чи купувати, чи заходити в акціонерний капітал наших компаній.
— Але ж іноземці й зараз можуть ставати співвласниками українських аграрних компаній...
— Можуть. І роблять це. Але побоюючись. На думку іноземних інвесторів, надто великі ризики в Україні — економічні й політичні.
Закордонні вливання — це добре. Вони стимулюють розвиток економіки, при цьому гроші залишаються всередині країни. Однак коли ми говоримо про продаж землі іноземцям, то кажемо й про те, що частина України належатиме представникам інших держав. А це вже зовсім інша річ.
— Що станеться, якщо Україна відкриє свій ринок землі для іноземців?
— На одне поле претендуватимуть дві компанії — український виробник і великий закордонний холдинг. Як думаєте, хто переможе? Звичайно, іноземна компанія. Вона запропонує вдвічі, вдесятеро вищу ціну. Тому що у неї набагато більше грошей. Українці просто не зможуть конкурувати з іноземцями.
— Як захистити інтереси українців?
— Дуже просто — запровадити для іноземців максимальний срок оренди сільгоспземлі в десять років та встановити мораторій на продаж землі на аналогічний термін.
— Яке ще підводне каміння має земельна реформа?
— Дуже важливим є питання консолідації приватизованих земель. Можемо уявити собі поле, у центрі якого хтось продав два—три клапті землі, а решта ділянок здані в оренду агрохолдингу. І ось на тих декількох паях хтось собі картоплю посадив, а агрохолдинг кругом засіяв кукурудзу. Питання навіть не в тому, як дістатися до картоплі. Проблема — як забезпечити технологію вирощування. Тому що гербіциди, які використовують для картоплі, вбивають кукурудзу, і навпаки. Що робити у таких випадках? Як бути? Цей момент має бути прописаний у земельному законодавстві особливо ретельно.
— Чи є якісь ідеї, як вирішити проблему?
— Ідеї є. Сусідня Молдова стала на ці граблі 15 років тому, коли відкривала ринок землі. І перша проблема, з якою там стикнулися — на одне поле кинулися 20 покупців, розібрали різні шматочки землі, а потім жоден не зміг ефективно обробляти свою ділянку. Молдові знадобилося кілька років, щоб виправити ситуацію. У нас же є можливість одразу уникнути таких помилок.
Підготувала Галина КВІТКА.
