Експрес-інтерв’ю з провідними науковцями та фахівцями-практиками «Голосу України» та журналу «Право України» щодо реформування державної системи правової охорони інтелектуальної власності в Україні
Всебічне обговорення Концепції реформування державної системи правової охорони інтелектуальної власності в Україні (Концепція) сприяє створенню оптимальної, якісної та ефективної державної системи правової охорони інтелектуальної власності й дає змогу пропонувати дієві інструменти для вдосконалення функціонування сфери інтелектуальної власності. Які основні тенденції реформування сфери інтелектуальної власності ви б виокремили?
Василь Тацій — доктор юридичних наук, професор, академік НАН України, академік НАПрН України, ректор Національного юридичного університету імені Ярослава Мудрого, Почесний президент НАПрН України:
— В умовах інформаційних технологій та глобалізації одним із ключових питань ефективного функціонування будь-якої цивілізованої держави є забезпечення належного рівня охорони прав інтелектуальної власності.
Стрімкий розвиток науки і техніки потребує гнучких підходів у цій сфері. Необхідно здійснити низку заходів щодо створення умов для виконання інтелектуальною власністю основного її призначення — бути інструментом підвищення конкурентоспроможності економіки. На вдале поєднання теорії та практики у цій сфері акцентували увагу 28 жовтня 2016 р. учасники Східноукраїнської панелі Національного форуму «Всеукраїнське громадське обговорення реформи державної системи правової охорони інтелектуальної власності в Україні».
Знаковою подією в межах цієї дискусії було підписання меморандуму про співпрацю між Міністерством економічного розвитку і торгівлі України (Мінекономрозвитку), Харківською обласною державною адміністрацією та Харківською обласною радою за участю Першого віце-прем’єр-міністра України — міністра економічного розвитку і торгівлі України С. Кубіва, голови Харківської обласної державної адміністрації Ю. Світличної, голови Харківської обласної ради С. Чернова. Харківщина завжди славилася потужним інтелектуальним та науковим потенціалом, а тому плідна співпраця сприятиме розвитку регіону і всієї України.
Тому на сьогодні існує нагальна потреба створення прозорої та ефективної структури державного управління сферою інтелектуальної власності. З цією метою доцільно скористатися досвідом зарубіжних держав із передовою економікою. Одним з актуальних завдань у цьому напрямі є вдосконалення національного законодавства та його гармонізація із законодавством Європейського Союзу (ЄС). Зокрема, необхідна імплементація в національне законодавство положень Угоди про асоціацію між Україною, з однієї Сторони, та Європейським Союзом, Європейським співтовариством з атомної енергії та їхніми державами-членами, з іншої Сторони (далі — Угода про асоціацію між Україною та ЄС), щодо правової охорони інтелектуальної власності.
Завдання полягає у створенні такої правової системи, яка б ефективно функціонувала саме в наших умовах.
Особливу увагу слід приділити усуненню можливостей зловживання правами інтелектуальної власності. Недопустимо, щоб недобросовісні підприємці за допомогою механізмів інтелектуальної власності безпідставно користувалися конкурентними перевагами на ринку. Так, широкої популярності набуває в Україні так званий «патентний тролінг». Як відомо, правовій охороні підлягають лише нові результати творчої діяльності. Однак деякі особи, користуючись відсутністю експертизи при реєстрації промислових зразків та корисних моделей, отримують патенти на вже відомі об’єкти. Після цього вони забороняють іншим особам їхнє використання на підставі наявності у них охоронного документа. Звичайно, така практика заважає чесній конкуренції, що недопустимо в умовах ринкової економіки.
Однак слід враховувати, що сама собою досконала система правової охорони інтелектуальної власності не може бути самоціллю. Необхідно створити умови для впровадження об’єктів права інтелектуальної власності у бізнес та виробництво. Тому одночасно доцільно стимулювати мотивування суб’єктів підприємницької діяльності до впровадження об’єктів права інтелектуальної власності у виробництво і бізнес, створювати умови для комерціалізації об’єктів інтелектуальної власності, розвитку інноваційної діяльності та трансферу технологій, підвищувати обізнаність суспільства про правову охорону інтелектуальної власності, готувати фахівців у сфері інтелектуальної власності та підвищувати їх кваліфікацію. Тільки різносторонні дії дадуть змогу скористатися інтелектуальною власністю як рушійною силою економіки України.
— Яку роль, на вашу думку, повинна відігравати правова наука у реформі інтелектуальної власності та розбудові інноваційної економіки?
Олександр Петришин — доктор юридичних наук, професор, академік НАПрН України, президент НАПрН України:
— Будь-яка реформа, яка відбувається в Україні, так чи інакше підпадає під дію права і потребує розробки якісного правового інструментарію. Відповідно, Академія активно долучається до базових реформ, що проводяться, й забезпечує їх правовими актами за зверненням державних органів, органів регіональної та місцевої влади, за власною ініціативою. Зокрема, науковці Академії активно долучалися до розробки змін до Конституції України, до забезпечення децентралізації місцевого самоврядування, до законодавства у сфері правосуддя тощо.
Черговим свідченням фахової роботи, заснованої на досягненнях правової науки, стала розробка проекту закону України «Про національну систему охорони інтелектуальної власності», що здійснювалася під егідою НАПрН України її профільним інститутом інтелектуальної власності із залученням широкої групи фахівців цього напряму. І під час проведення 28 жовтня 2016 р. у м. Харкові на базі Національної академії правових наук України Східноєвропейської панелі Національного форуму «Всеукраїнське громадське обговорення реформи державної системи правової охорони інтелектуальної власності в Україні» зазначений законопроект був офіційно вручений Першому віце-прем’єр-міністру — міністру економічного розвитку і торгівлі України С. Кубіву, у процесі підписання договору про співробітництво з харківською регіональною владою. У процесі проведення форуму Академія також презентувала проект Інноваційного кодексу, розробленого її фахівцями, який проходив неодноразове обговорення у наукових та професійних колах. Розроблений законопроект «Про національну систему правової охорони інтелектуальної власності» планується нині до публічного обговорення Мінекономрозвитку як профільним міністерством, що опікується сферою інтелектуальної власності. Позитивним для України є те, що органи влади почали нарешті орієнтуватися у своїх діях на визнанні факту, що інноваційна економіка має будуватися на комерціалізації інтелектуальної власності, на повазі до прав творців, на виробленні належного рівня правової охорони й захисту прав інтелектуальної власності, що в цілому суттєво сприяє не лише підвищенню міжнародного іміджу України, а й підвищенню рівня життя нашого населення.
— Які перспективи законодавчого забезпечення проведення реформи у сфері інтелектуальної власності?
Руслан Стефанчук — доктор юридичних наук, професор, член-кореспондент НАПрН України:
— Проект закону України «Про Національну систему охорони інтелектуальної власності в Україні» спрямований на забезпечення формування та реалізації державної політики в сфері інтелектуальної власності, а також створення сприятливих умов для розвитку інтелектуального, творчого, науково-технічного потенціалу нації, стимулювання використання об’єктів права інтелектуальної власності в інноваційній діяльності, підвищення поваги до інтелектуальної власності та задоволення потреб суспільства й держави у розвиткові інноваційної економіки. Проект цього законодавчого акту на сьогодні розміщений на сайті Міністерства економічного розвитку і торгівлі України і тому всі охочі мають змогу висловити свої побажання та зауваження до нього. Крім цього, ми сьогодні проводимо Національний форум «Всеукраїнське громадське обговорення реформи державної системи правової охорони інтелектуальної власності в Україні», де збираємо представників громадськості, фахівців у сфері інтелектуальної власності, провідних науковців, практиків, інших зацікавлених осіб. Такі форуми вже проведено у Львові та Харкові. У п’ятницю, 23 грудня, ми проводимо його в Одесі й на початку наступного року — великий форум у Києві. Мета таких зібрань — глибоке фахове громадське обговорення Концепції та висловлення конструктивних зауважень щодо її подальшого вдосконалення. Нам не потрібен «одобрямс». Ми відкриті для критики, але вона повинна бути конструктивною та базуватись на стародавньому принципу: «Якщо заперечуєш — пропонуй!».
Водночас, слід розуміти, що це перший крок, який повинен забезпечити запуск інституційної та функціональної складової реформи. Але, вочевидь, сьогодні ми вже стоїмо на порозі подальшого розвитку законодавства в цій сфері та впритул підходимо до ідеї доцільності кодифікації законодавства в сфері інтелектуальної власності та створення Кодексу законів про інтелектуальну власність. Приклад таких кодифікацій знає світова спільнота.
— У межах першого заходу з реалізації Концепції реформування державної системи правової охорони інтелектуальної власності в Україні передбачається створення Національного органу інтелектуальної власності (НОІВ).
Його функції виконуватиме державна організація, що буде створена на базі Укрпатенту (шляхом його реорганізації) та Державної служби інтелектуальної власності (ДСІВ), що ліквідується. Які перспективи створення Національного органу інтелектуальної власності?
Олена Мініч — директор департаменту розвитку інновацій та інтелектуальної власності Міністерства економічного розвитку і торгівлі України:
— В Україні діятиме єдине відомство — Національний офіс інтелектуальної власності, яке відповідно до закону реалізовуватиме державну політику у цій сфері. НОІВ проводитиме експертизу відповідних об’єктів, видаватиме охоронні документи, розглядатиме заяви про визнання недійсними прав інтелектуальної власності в адміністративному (досудовому) порядку, реєструватиме факти розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності, вестиме відповідні реєстри прав. До речі, контролюючі функції дотримання законодавства планується передати правоохоронним органам, що відповідає кращій європейській практиці.
При цьому Мінекономрозвитку забезпечуватиме функції щодо формування політики у сфері інтелектуальної власності, зокрема, буде: напрацьовувати та узгоджувати стратегічні напрями розвитку сфери правової охорони інтелектуальної власності; розробляти пропозиції з вдосконалення та внесення в установленому порядку проектів законодавчих та підзаконних актів; забезпечувати постійний соціальний діалог на галузевому рівні.
Мінекономрозвитку не просто відповідатиме за формування політики, а й саме отримує здатність її ефективно реалізовувати за допомогою НОІВ і напряму забезпечувати контроль та зворотній зв’язок між урядом та НОІВ.
НОІВ розпочне функціонування після ухвалення Верховною Радою України окремого закону, яким буде визначено його статус, компетенція та функції. Нині проект вже розроблений і найближчим часом його буде презентовано громадськості.
Одразу після набуття чинності вказаного закону буде оголошено відкритий конкурс на керівника НОІВ.
Технічних проблем із затримкою видачі охоронних документів, процедурами проведення експертизи та апеляцій не виникне. А в перспективі ринок очікує зникнення з обігу «тролінгових» охоронних документів, підвищення ролі апеляційної палати, відкритості баз даних, перехід на онлайн-діловодство, удосконалення нормативної бази (правил та методик), відкритого і систематичного спілкування професійного середовища з установою, особливо щодо правозастосування та підходів до вирішення складних питань експертизи.
— Як відомо, належна правова охорона інтелектуальної власності, злагоджене функціонування усіх складових її інфраструктури є запорукою успішності розвитку економіки нашої держави. Наявна нині державна система інтелектуальної власності засвідчила низьку ефективність у вирішенні ключових завдань і нездатність забезпечити розвиток сфери інтелектуальної власності. Які кроки у реформуванні сфери інтелектуальної власності пропонує Міністерство економічного розвитку і торгівлі України?
Богдан Падучак — заступник директора департаменту розвитку інновацій та інтелектуальної власності Міністерства економічного розвитку і торгівлі України:
— Реалізація Концепції дасть можливість створити прозору та ефективну структуру державного управління цією сферою; поліпшити якість та підвищити ефективність роботи органів управління; спростити та забезпечити прозорість процедур набуття прав інтелектуальної власності; підвищити якість охоронних документів у сфері інтелектуальної власності; забезпечити впровадження ефективних механізмів захисту прав інтелектуальної власності.
Окрім інституційних змін, План заходів з реалізації Концепції реформування державної системи правової охорони інтелектуальної власності в Україні (План заходів) також визначає чіткий перелік дій стосовно покрокового впровадження положень Концепції щодо реорганізації системи колективного управління майновими авторськими правами відповідно до європейських стандартів та удосконалення національного законодавства й виконання вимог Угоди про асоціацію між Україною та ЄС в частині охорони та захисту прав інтелектуальної власності.
Щодо законопроектів, які розроблені Мінекономрозвитку та спрямовані на імплементацію Угоди про асоціацію між Україною та ЄС, то вони перебувають на різних стадіях: три законопроекти подано на розгляд Верховної Ради України, решта — на погодженні в центральних органах виконавчої влади.
Зокрема, проекти законів, що спрямовані на удосконалення охорони прав на торговельні марки, географічні позначення, топографії інтегральних мікросхем та промислові зразки (у тому числі запроваджуються дієві механізми боротьби з «патентним тролінгом»), готуються для подання на розгляд Кабінету Міністрів України. На стадії погодження з органами виконавчої влади — проект закону щодо посилення відповідальності за порушення прав у сфері інтелектуальної власності та захисту цих прав. Триває експертне обговорення проект закону щодо удосконалення охорони прав на винаходи та корисні моделі, яким, зокрема, пропонується нова модель правової охорони корисних моделей з урахуванням кращих європейських практик. Прийняття цих законів забезпечить авторам, винахідникам, представникам юридичного ринку творити та працювати в новому правовому полі, що відповідає європейським стандартам у сфері охорони і захисту прав інтелектуальної власності.
— Які етапи реалізації Концепції реформування державної системи правової охорони інтелектуальної власності в Україні, на вашу думку, є визначальними?
Олександр Дорошенко — кандидат юридичних наук, судовий експерт, заступник директора Науково-дослідного інституту інтелектуальної власності НАПрН України:
— Одним із важливих факторів, що забезпечують інноваційний розвиток національної економіки, є ефективна охорона прав інтелектуальної власності. В Угоді про асоціацію між Україною та ЄС зазначено, що метою відповідної глави цього документа є:
а) спрощення створення і комерційного використання інноваційних продуктів та продуктів творчої діяльності на території Сторін;
b) досягнення належного та ефективного рівня охорони і захисту прав інтелектуальної власності.
Саме вирішення цих завдань покладено в основу реформування національної системи охорони інтелектуальної власності, започаткованого з минулого року Мінекономрозвитку.
Реформа передбачає низку інституційних заходів, призначених спростити систему управління сферою охорони інтелектуальної власності та зробити її більш прозорою. Зокрема, згідно з прийнятою урядом Концепцією реформування державної системи правової охорони інтелектуальної власності в Україні запровадження прозорої дворівневої структури державної системи правової охорони інтелектуальної власності здійснюється шляхом:
— ліквідації Державної служби інтелектуальної власності;
— створення Національного органу інтелектуальної власності. НОІВ є державною організацією, що утворюється на базі Укрпатенту, належить до сфери управління Мінекономрозвитку та провадить некомерційну господарську діяльність;
— трансформації Українського агентства з авторських та суміжних прав (УААСП) у недержавну організацію колективного управління.
Одночасно зі змінами інституційного характеру здійснюється удосконалення національної правової бази та її гармонізація з актами ЄС, зокрема шляхом внесення змін до законодавства щодо:
— правової охорони об’єктів авторського права та суміжних прав, винаходів, корисних моделей, промислових зразків, комерційних позначень (торговельних марок, географічних зазначень, фірмових найменувань) з урахуванням досвіду країн ЄС;
— порядку розподілу прав на об’єкти інтелектуальної власності, створені у зв’язку з виконанням трудового договору, договору за замовленням, за рахунок коштів державного бюджету;
— захисту прав інтелектуальної власності, в тому числі щодо захисту авторського права та суміжних прав у мережі Інтернет;
— відповідальності за порушення прав інтелектуальної власності (зміни до Кримінального кодексу України та Кодексу України про адміністративні правопорушення).
За дорученням Мінекономрозвитку групою вчених та фахівців розроблено законопроект «Про Національну систему охорони інтелектуальної власності в Україні». Він регулює відносини, пов’язані з формуванням та реалізацією державної політики у сфері інтелектуальної власності, з організацією та функціонуванням Національної системи охорони інтелектуальної власності та її суб’єктів і спрямований на створення умов для зростання інтелектуального, творчого, наукового й технологічного потенціалу України, стимулювання використання об’єктів інтелектуальної власності у господарській та інноваційній діяльності, підвищення поваги до інтелектуальної власності, розвитку освіти, культури і науки в цій сфері. Законопроектом, зокрема, передбачено створення Національної ради України з питань інтелектуальної власності як постійно діючого консультативно-дорадчого органу при Кабінеті Міністрів України.
— Створення Вищого спеціалізованого суду з питань інтелектуальної власності особливо важливий та необхідний крок у напрямку забезпечення ефективного судового захисту відповідних прав. Доцільність концентрації в одному суді розгляду всіх справ, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності, не лише щодо промислових об’єктів, а й інших майнових прав інтелектуальної власності, незалежно від суб’єктного складу сторін, у тому числі фізичних осіб, є очевидним. Це відповідає світовому досвіду стосовно розгляду таких справ саме спеціалізованими судами. Хотілося б почути вашу думку щодо створення та функціонування Вищого спеціалізованого суду з питань інтелектуальної власності.
Богдан Львов — Голова Вищого господарського суду України:
— Завдяки особливостям спеціалізованого суду з питань інтелектуальної власності забезпечуватиметься оперативність, економність та гнучкість процедури розгляду справ. Будь-яка спеціалізація виступає запорукою якості та ефективності роботи, а в судах — ще й додатковою гарантією професійного правосуддя. Підхід, що концентруватиме в одному суді справи з інтелектуальної власності, дасть змогу покращити якість правосуддя, підвищить ефективність захисту майнових прав суб’єктів правовідносин у цій сфері, забезпечить єдність судової практики. Скорочуватися мають і строки розгляду справ, оскільки мінімізуються випадки зупинення проваджень через розгляд іншими судами взаємопов’язаних справ.
З огляду на комплексний характер спорів у сфері інтелектуальної власності, що органічно поєднують як приватноправовий, так і публічно-правовий інтерес, такі спори на сьогодні розглядаються і господарськими, і адміністративними, і загальними судами. Відтак питання про розмежування юрисдикції судових органів з розгляду таких справ подекуди вирішуються неоднозначно.
Водночас слід зазначити, що господарські суди напрацювали значний досвід здійснення правосуддя у сфері інтелектуальної власності, захищаючи і відновлюючи порушені права суб’єктів господарювання. З 2001 р. у Вищому господарському суді України запроваджено спеціалізацію з розгляду справ у господарських спорах, пов’язаних із захистом прав на об’єкти інтелектуальної власності. Аналогічні заходи здійснено також в апеляційних та місцевих господарських судах.
Зважаючи на широку юрисдикцію майбутнього суду, у ньому варто зосередити найбільш кваліфікованих суддів з усіх юрисдикцій, які мають досвід вирішення спорів, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності.
Разом із тим освітні вимоги до помічників цих суддів можуть бути розширені й не обмежуватися лише юридичним фахом, що дозволить застосовувати спеціальні знання, наприклад, технічні, необхідні при розгляді патентних спорів.
Таким чином, зосередження всіх справ, пов’язаних із захистом об’єктів інтелектуальної власності, у Вищому спеціалізованому суді з питань інтелектуальної власності дасть змогу забезпечити:
— ефективність судочинства в сфері захисту інтелектуальної власності;
— єдність правозастосовної практики, ліквідує різні підходи до тлумачення одних і тих самих норм законодавства, підвищить рівень законності у цій сфері;
— підвищення рівня та якості захисту прав громадян та юридичних осіб;
— стимулювання творчої та науково-технічної діяльності в країні;
— вплив на інвестиційну привабливість української економіки для іноземних та вітчизняних компаній;
— зростання української конкурентоспроможної економіки;
— уніфікацію правозастосовної практики та наближення її до міжнародних стандартів судочинства у сфері захисту прав на об’єкти інтелектуальної власності.
— Які моделі перешкоди прогностично можуть виникнути при створенні Вищого спеціалізованого суду з питань інтелектуальної власності в Україні?
Оксана Блажівська — доктор юридичних наук, суддя Господарського суду міста Києва:
— Питання щодо створення суду з питань інтелектуальної власності доволі всебічно обговорювалось на науковому і практичному рівнях, і все більше позицій лунало на підтримку його створення та модернізації законодавства в сфері інтелектуальної власності, а особливо в частині її захисту.
Створення відповідних спеціалізованих судів з питань інтелектуальної власності є правильним інструментом для забезпечення належного та об’єктивного захисту прав інтелектуальної власності, відповідні приписи передбачені у договорах про створення Світової організації торгівлі й Угодою про торговельні аспекти прав інтелектуальної власності (TRІPS). Але ж їх утворення не є повністю обов’язковим, так як мають лише рекомендаційний характер. Хоча у світовій (особливо європейській) практиці ми маємо можливість спостерігати утворення та вдале існування таких спеціалізованих судів у сфері захисту інтелектуальної власності, до прикладу, Німеччина, Франція, Іспанія, Португалія, Сполучені Штати Америки та інші.
Відповідно до закону, законодавець наділив цей суд спеціальним правовим статусом, а відтак і вказав на прийняття спеціального закону про створення Вищого суду з питань інтелектуальної власності. А тому цей закон має містити найкращі норми, які будуть взяті з національного та міжнародного законодавства, для того, щоб ми могли створити свою національну модель такого суду, яка б відповідала вимогам сьогодення.
Аналізуючи внесені зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів», а саме главу 4, Вищі спеціалізовані суди, частину 1 статті 31, яка саме і передбачає створення вищих спеціалізованих судів. Одним з них в системі судоустрою є Вищий суд з питань інтелектуальної власності, відповідно до ч. 2 п. 1 закону. Так, вищі спеціалізовані суди здійснюють правосуддя як суди першої інстанції, але у справах, визначених процесуальним законом, відповідно до ст. ст. 31, 32 закону. Такий підхід до визначення статусу суду як першої інстанції є підставою для виникнення ряду проблемних, як теоретичних, так і практичних аспектів. На мою думку, приписи даної статті вказують на особливий і водночас обмежувальний характер принципу інстанційності.
Одне з дискусійних питань — це забезпечення суб’єктам права на належне та ефективне оскарження до апеляційної та касаційної інстанцій. Але ж апеляційне оскарження прямо не передбачено, а відтак касаційне оскарження здійснюється до Верховного Суду (який відповідно до ст.36 Закону здійснює правосуддя як суд касаційної інстанції, а в окремих визначених законом випадках, — як суд апеляційної та першої інстанції), у складі якого діє Касаційний господарський суд з відповідно утвореною палатою щодо захисту прав інтелектуальної власності. Отже, право на захист має бути у суб’єктів однаково рівним та об’єктивним, а тому не вирішеними залишились питання, за якими ж правилами будуть тоді переглядатись такі спори. А тому, як приклад, може бути розглянута така модель — яка дозволить чіткіше дотриматись принципу інстанційності. Така конструкція мала б доповнитись наступним, що Вищий суд з питань інтелектуальної власності діє та здійснює правосуддя як суд першої та апеляційної інстанції за правилами та у справах, визначених (спеціальним) процесуальним законом. Нижня, можливо палата — як суд першої, а вища як суд апеляційної інстанцій.
Незавершеною видається відображена в законі норма, щодо неоднакових кваліфікаційних вимог до суддів — Касаційного господарського суду, палати з розгляду спорів, щодо захисту прав інтелектуальної власності, а також пов’язаних з антимонопольним та конкурентним законодавством (Верховного Суду) та Вищого суду з питань інтелектуальної власності (спеціалізованого). Але, як ми бачимо, палата Касаційного господарського суду по своїй суті є доволі ширшою за змістом та суттю, аніж на даному етапі повноваження щодо розгляду справ Вищим судом з питань інтелектуальної власності. Така неузгодженість повинна бути усунута у спеціалізованому законі, який конкретизує спеціальні кваліфікаційні вимоги.
Наступним важливим питанням, яке має бути обговорене і відображене максимально повно в спеціальному новому законі, є визначення палат, які відповідно до приписів ч.4 ст.31 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» мають утворюватись у складі Вищого спеціалізованого суду. А саме, які це будуть палати, залежатиме від наступного та дотичного питання — які категорії спорів мають бути передані на розгляд відповідного суду.
На мою думку, всі спори, незалежно від існуючих на сьогодні законодавчих критеріїв поділу спорів в сфері захисту прав інтелектуальної власності, мають бути передані Вищому суду з питань інтелектуальної власності, і вказівка про це має бути передбачена прямо в спеціальному законі. Ще одним з питань, які мали б бути враховані й відображені в спеціальному законі, оскільки така законодавча конструкція зазначена в п.1 ч.1 ст.32 Закону — це процесуальний закон. Тому в подальшому має бути обговорена практиками і науковцями ідея поєднати, унормувати, згрупувати та виділити норми спеціального матеріального законодавства в сфері інтелектуальної власності та процесуального, виділивши останній в спеціальний процесуальний закон (кодекс) інтелектуальної власності. Така конструкція уніфікації зробить його доступним та зрозумілим для подальшого застосування.
— Які основні проблеми має вирішити нова реформа для практиків?
Едуард Сімсон — доктор технічних наук, професор, член експертної Ради Національного комітету промислового розвитку України, президент АТ «Українські інформаційні системи»:
— Звуження реформи у сфері інтелектуальної власності виключно до зміни структури управління нею не тягне на повноту бачення проблеми. Першою такою проблемою є проблема інвентаризації, обліку об’єктів інтелектуальної власності власником. Якщо об’єкти не стоять на балансі підприємства, інституту, університету, вони не можуть бути передані за договором або внесені до статутного капіталу, тобто комерціалізовані. Друга проблема — це власне ринкова оцінка інтелектуальної власності. Досі більшість державних наукових установ ставлять на баланс об’єкти інтелектуальної власності, оцінюючи їх у кращому випадку витратним способом за ціною видатків на оплату послуг Укрпатенту.
Третя проблема, на яку хотілося б вказати, — це підхід бухгалтерських служб та податкової, які готові сприймати як об’єкти інтелектуальної власності тільки патенти, на які отримані охоронні документи державного зразка.
За відсутності спеціального законодавства такий об’єкт, як ноу-хау, викликає суттєві труднощі для обліку його на балансі підприємства та подальшої комерціалізації. Четверта велика проблема — це захист комерційної таємниці. На практиці важко щось зробити з працівником, який розголошує конфіденційну таємницю. Недосконалість системи охорони цього об’єкта породжує складність доведення позиції роботодавця, який поніс суттєві збитки від цих дій, у суді.
Ще одним проблемним питанням залишається врегулювання відносин щодо розподілу прав на об’єкти права інтелектуальної власності, створені в межах виконання своїх службових обов’язків. Дуже часто ці питання неврегульовані в наукових установах та університетах державної форми власності, що породжує сірий ринок інтелектуальних продуктів, який не приносить адекватний дохід як самому автору, так і державі. У системі інтелектуальної власності не закладена мотивація, яка б спонукала до прозорості відносин у цій сфері.
Врешті-решт, не вирішено на рівні політики інтелектуальної власності конфлікт інтересів автора в оприлюдненні своїх ідей в рамках публікацій та монографій, що впливає на його рейтингову оцінку як вченого (останнім часом ця тенденція посилилася завдяки новим критеріям конкурсного відбору наукових тем на бюджетне фінансування), та інтересів бізнесу в комерціалізації розробки, яка втрачає свою інвестиційну привабливість через розкриття.
— Оскільки українські ІТ-фахівці вже давно інтегрувалися у світовий ринок програмного забезпечення та інтернет-послуг, то для успішного та кваліфікованого юридичного обслуговування цього сегменту ринку юрист вимушений надавати не класичні юридичні послуги, а вже мати спеціалізацію. Саме до таких вузькоспеціалізованих юристів в останній час звертаються ІТ-компанії та незалежні фахівці. Які основні проблеми можуть стати на шляху діяльності юристів у сфері ІТ?
Ірина Венедіктова — доктор юридичних наук, професор, завідувач кафедри цивільно-правових дисциплін Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна, радник юридичної компанії Peregrіn Capіtal Group:
— Тривалий час спілкування і взаємодії з представниками української ІТ-індустрії дозволяє виокремити основні проблеми, що стають на шляху юриста.
Першою проблемою є недовіра і помилкове ставлення ІТ-компанії до юриста як до зайвого фахівця, без якого можна обійтися. Дуже часто до юристів звертаються, коли проблема виникла, а не для планування своєї діяльності під час start up. На початковому етапі спілкування клієнти не завжди розповідають про всі проблеми, або видають вхідні дані поступово, що ускладнює, а іноді, зовсім протилежно змінює стратегію юридичного захисту або консультування. Лише поступово в ІТ-спеціалістів виникає довіра до юриста як до лікаря.
Іншою проблемою, а точніше, викликом для юридичної професії, є необхідність юриста орієнтуватися у специфічній діяльності клієнта: зовсім різні підходи застосовуються до створення веб-проектів, відеоігор, кінцевого програмного продукту тощо. ІТ-юрист має чітко розбиратися у специфічних правовідносинах, що виникають при створенні складних об’єктів, розмежовувати відносини, що виникають між програмістами, між програмістами та роботодавцями та замовниками. Поза увагою правника не повинні опинитися розуміння і тонкощі розробки програмного забезпечення або кінцевого продукту.
Серед проблем, які виникають в останній час у діяльності ІТ-юриста, варто виокремити динамічність законодавчих змін та їх «неякісність». Необхідно звести до єдиного знаменника авторське право, антимонопольне законодавство, норми законодавства про захист прав споживачів, зовнішньоекономічне законодавство, податкове законодавство тощо. При плануванні довготривалих проектів учасники розраховують на стабільність законодавчого регулювання їх діяльності. Спостерігається суперечливість і динамічність податкового законодавства. Непрозорою є практика застосування і привілейованого застосування листів і роз’яснень податкових органів і повне ігнорування законодавчих правил. ІТ-юрист має володіти механізмами законної і структурної оптимізації оподаткування діяльності учасників проектів.
У випадку зовнішньоекономічної спрямованості діяльності ІТ-компанії юристу необхідно досконало володіти особливостями валютного контролю, валютних розрахунків та банківського супроводу таких операцій, розбиратися у функціонуванні платіжних систем, у тому числі електронних грошей.
Дуже часто юристу необхідно бути захисником клієнта від недобросовісних контрагентів, здійснювати медіацію між замовником, виконавцем, робітником, обстоювати права на об’єкти права інтелектуальної власності, що створюються у клієнта.
Спеціалізація юристів в ІТ-праві й праві інтелектуальної власності є однією з вимог до сучасного юриста, який планує свою професійну кар’єру в майбутньому.
