Що для Донбасу терикони? Це його символ. Це його історія. Це проблема. Це до кінця не вивчений ресурс. Знайшлися ті, хто, не порушуючи логіку історичного символу, змушує терикони служити інтересам людини.
Історія оптимістична
У Кремінній вугільних териконів три. Їм уже далеко за сімдесят, і з ними пов’язана доля чи не кожної другої родини міста. Точніше, вона пов’язана із шахтами, яких тут теж було три. Одне за одним підприємства поступово закривалися, і останньою в рамках реструктуризації вугільної промисловості припинила своє існування шахта «Кремінна-1». Тоді без роботи залишилися сотні гірників. З яким болем вони спостерігали за тим, як вивозиться обладнання, бетонуються стовбури, як екскаватори руйнують адміністративні й промислові споруди. Колишню шахту зрівняли з землею... І тільки терикони, ці рукотворні гори, залишилися німими свідками того, що в Кремінній колись добували вугіллячко.
Можна зрозуміти обережну радість місцевих жителів від того, що на території колишньої шахти раптом почався якийсь рух — заїхали трактори, екскаватори, машини, завезли бетонні плити, металеві конструкції. Старі гірники знають, що в законсервованих проходках зосталися тисячі тисяч тонн вугілля, тому їх не полишала надія на відродження вугільного виробництва. Невже через стільки років в уряду знайшлися кошти, щоб оживити шахту?
Історія виявилася іншою, але для Кремінної досить оптимістичною.
Підприємство «Лугекоенерго» було створено ще до початку військового конфлікту на Донбасі. Тоді відомий в області бізнесмен Володимир Жулинський замислився над проектами створення «зеленої» електроенергії з використанням териконів і породних відвалів. Для області такі ідеї були досить цікавими й, можна сказати, сміливими. Кілька років тому його фірма викупила на аукціоні один породний відвал колишньої шахти «Кремінна-1» і терикон на додачу. Воєнні дії й окупація території, на якій Володимир Жулинський мав чотири міні-шахти (Стахановський район), внесли свої небажані корективи, і роботу над проектом довелося згорнути. Але тільки на певний час. З минулого року процес запустили, і сьогодні ТОВ «Лугекоенерго» — в очікуванні патенту. У чому суть проекту?
— Висота цих породних відвалів, — показує В. Жулинський, — до 40 метрів, й займають вони 26,7 гектара. Це приблизно три мільйони кубів. Роботи вистачить на роки. У цих відвалах — тисячі тонн вугілля, причому дуже гарної якості — марки «Г» із зольністю до 15%. Наше завдання — відбити його від глини. Відбувається це на спеціальній установці, яка вже змонтована й чекає старту. Отримане вугілля брикетуватимемо, а тією масою, що залишилася після вилучення вугілля, — глинізуватимемо південну частину терикону до ухилу 30 градусів. Схил коткуватиметься, укріплюватиметься фундаментом для встановлення сонячних батарей. На іншій частині тією само глиною створюємо ґрунт під висадження дерев і кущів. Верх терикону також глинізуватимемо й укріплюватимемо. Тут ми встановимо вітрогенератор. Це наш другий проект.
А там, можливо, сподівання гірників справдяться
Володимир Жулинський орієнтується на досвід Львівської й Волинської областей, які досить активно й успішно працюють із сонячною енергією. Поки законодавство в цій сфері досить ліберальне, важливо не згаяти час і скористатися цим.
— Поставимо вітроенергетичні установки, у нас вийде маленька електростанція. Там, на териконі, — гарний вітер, тож цілу вежу будувати не потрібно. Вироблену електроенергію віддаватимемо державі за «зеленим» тарифом.
Західний, північний і східний схили терикону засадимо обліпихою, шипшиною та іншими рослинами. Обліпиха, до речі, дуже добре приживається на схилах, — ділиться планами Володимир. — Тож, прибираючи відвали й створюючи для терикону новий імідж, ми не тільки збережемо й поліпшимо екологію, а й заробимо грошей. Старому терикону, який вигорів і окиснився, років 70, а цим пласким відвалам десь два десятки літ, і тут інша порода. Якщо ми не поквапимося, то наявність у ній заліза спричинить таку саму картину, — киває В. Жулинський на терикон.
До весни він планує встановити споруди ангарного типу й почати брикетування вугілля. Проблем з реалізацією продукції, на його думку, не буде. Користуючись нагодою, В. Жулинський розповідає про луганчан-переселенців, які, покинувши рідні місця, влаштувалися в Києві й там досить успішно займаються газифікацією вугілля. Ідеться про установку, яка з вугілля певної групи видобуває газ. А в Миколаєві луганчани створили виробництво з випуску установок для брикетування палива. Аргіліти (породу) з терикону Володимир Жулинський пересилав у Китай для оцінки на предмет можливого використання як будівельного матеріалу й одержав позитивний результат.
— Ми хочемо, щоб Україна мала свої дешеві теплоносії, але створюється таке враження, що нам вигідніше купувати їх в Африці, — каже Володимир. — Треба змінювати ситуацію, і ми, луганчани, намагаємося це робити, незважаючи на своє вимушене переселення.
Усі роботи на відвалі шахти «Кремінна-1» починаються навесні, а нині триває активна підготовка. Сьогодні на об’єкті трудяться близько десяти осіб, майже всі вони мають статус ВПО. Планується, що на першому етапі на виробництві будуть зайняті до шістдесяти осіб, а потім колектив збільшиться вдвічі. За короткострокові проекти Жулинський ніколи не брався. Земельну ділянку «Лугекоенерго» узяв в оренду на 49 років, і раніше звідси не піде. Закінчиться проект тим, що три схили терикону будуть озеленені, сонячні батареї й вітроенергоустановки дадуть електрику. А там, можливо, Володимир Жулинський візьметься й за відродження шахти. Є така перспектива, і досвід у цій справі теж чималий. Тож сподівання кремінських гірників можуть бути цілком виправдані.
Луганськаобласть.
На знімку: Володимир Жулинський на тлі комплексу.
Фото автора.
