Модель «один район — одна об’єднана територіальна громада» у Брусилівському районі Житомирщини не спрацювала. Виявилася «біла пляма». Це Ставищенська сільрада. Тут прагнули створити окрему територіальну громаду, навіть бажаючих приєднатися до неї знайшли. Але в останню хвилину потенційні «одногромадівці» прийняли рішення на користь Брусилівської ОТГ.
На Житомирщині чимало сільських рад, починаючи з 2015 року, виявили бажання створити об’єднані територіальні громади. І хоча, згідно з відповідним законом, об’єднання територіальних одиниць мало бути винятково на добровільній основі, у багатьох випадках таке бажання «не вписалося» в плани, виписані на вищому рівні. Якщо, скажімо, Червоненській сільраді й прилеглим до неї селам Андрушівського району таки вдалося відстояти своє бажання, і Червоненська об’єднана територіальна громада — одна із двох, що створені на території району, — сьогодні успішно функціонує, то сподівання Ставищенської сільради Брусилівського району не справдилися.
— Ми, — розповідає Ставищенський сільський голова Олександр Замогильний (на знімку), — перші в районі взялися за створення об’єднаної територіальної громади. За першим варіантом зробили подання в облдержадміністрацію на три сільради з нашою, Ставищенською, в центрі. Але в обласний перспективний план ми не пройшли.
На початку цього року розробили новий варіант: сім сіл, три сільради з наміром об’єднати слабші з нашою, матеріально міцнішою, з належною інфраструктурою, сільрадою. Але не пройшов і цей варіант, без жодних зрозумілих аргументів і пояснень нам відмовили.
Можна уявити розчарування сільського голови і його колег, котрі не просто планували, а вже жили цим проектом.
— Мало бути 2200 осіб населення, — продовжує Олександр Замогильний, — ми розрахували всі ризики, які мали бути для об’єднаної громади, бачили всі плюси й мінуси. І могли в такому форматі існувати, бо мали для цього добру фінансову основу, що забезпечувала спроможність громади.
Сільський голова знає, що каже. Він сам, готуючись до об’єднання, пройшов навчання, створена ним робоча група прорахувала все, не раз їздили в ОТГ багатьох областей України — Сумської, Полтавської, Тернопільської, вивчали, цікавилися досвідом.
— Я розумію, — розмірковує Олександр Степанович, — що фінансова сторона — це важливо. Але це не основне. Головне те, що є осередок, серцевина, навколо якої має все крутитися. А у форматі об’єднаної територіальної громади в межах цілого району буде дуже складно охопити й розв’язати всі проблеми: в центрі Брусилова, в Озерах, Озерянах, Скочищі тощо. Час покаже. Сподіваюся, що не помилилися, і якщо буде виходити, то добре буде всім. Однак якщо не виходитиме, то втрачатимуть теж усі. Ризик для всіх однаковий. Якби не вдалося щось у невеликій громаді — що ж, це гіркий досвід, треба робити висновки. Але ж на кін реально поставлено весь Брусилівський район.
У словах сільського голови є зерно правди, хоча значною мірою успішність життєдіяльності Брусилівської ОТГ залежить від того, хто її очолить, який буде депутатський корпус. На переконання Олександра Замогильного, більшість сільрад узагалі до кінця не знають, не усвідомили, що це таке — жити об’єднаною територіальною громадою. Законодавча база під цю реформу — недостатня й недосконала. Розрахунки і плани можуть бути, але все це поки що лише теоретично, — каже сільський голова.
Як позитивний приклад на Житомирщині посадовці наводять Народицьку об’єднану територіальну громаду. За рік існування там є свої фінансові плюси, але, зауважує Олександр Замогильний, до кінця незрозуміле тамтешнє тривладдя: райдержадміністрація, районна рада, об’єднана громада. Районна рада, переконаний сільський голова, в принципі нічого не вирішує, але вона існує. Адміністрація — це вертикаль зовсім іншої структури... Та й кошти, що надходять за програмою для підтримки об’єднаних територіальних громад, є разовими. Один раз можна зробити дорогу, щось утеплити, освітлити. Але ж далі доведеться жити за власні кошти!
Тож робить мій співрозмовник невеселий висновок:
— Я розумію, що об’єднання громад — це один із кроків Києва до того, щоб усі проблеми, які є на території держави, зокрема в питаннях утримання галузей освіти, культури, медицини в регіонах, покласти на плечі громад. Скажімо, закриття школи: хто прийме рішення? Об’єднана громада. А можновладці залишаться збоку. Мовляв, ми дали повноваження, ми дали фінанси — а ви самі вирішуйте.
На одній із сесій Брусилівської районної ради Олександр Замогильний щиро побажав успіхів Брусилівській об’єднаній громаді, щоб усі були багаті. Але таке велике об’єднання — цілим районом — застеріг він, — є великим ризиком.
У нашій розмові він навів ще й такий аргумент:
— Згадаймо історію: після революції й колективізації всі стали рівнобідними. Так само буде й нині. Ставищу ще поталанило: воно має зручне географічне розташування — на міжнародній трасі Київ—Чоп, і перспектива існування буде постійно. Бо ті села, що далеко від райцентру чи від Ставища, будуть завмирати — такий тепер час. Але ми хотіли все-таки спробувати себе в іншому форматі, в іншому статусі.
Сільському голові та його команді є над чим і з ким працювати. В Осівцях є потужна школа І—ІІІ ступенів, збудована за чорнобильською програмою, і ще одна — І ступеня, дитсадок. Були плани придбати автобус, щоб возити туди дітей. Є амбулаторія, був намір підтримувати два ФАПи. Тепер залишиться одна амбулаторія. У цьому адміністративному приміщенні, де ми ведемо розмову, зробили ремонт, підготували його для всіх служб та обслуговування об’єднаної територіальної громади. Саме нині сільрада вводить у межі населеного пункту садово-дачний кооператив, завдяки чому збільшаться не тільки площі, а й кількість населення. А в майбутньому, сподівається сільський голова, отримають державну субвенцію, що розраховується на кількість населення.
— Я розумію, — каже на завершення Олександр Замогильний, — що кожен дивиться на життя зі своєї дзвіниці. Але я міркую так: кому краще видно, як не тут, на місці? Якби було в нас у районі хоча б дві громади, це було б краще хоча б для оперативності розв’язання проблем. Бо про віддалені села забувають, а там — люди зі своїми проблемами та бідами.
Житомирська область.
КОМЕНТАР
Працівник виконавчого апарату обласної ради Петро РУДНИЦЬКИЙ:
— На сьогоднішній день на Житомирщині створено 32 об’єднані територіальні громади. Десять із них діють із 2015 року. У 22 — вибори голів і рад територіальних громад відбулися у грудні. Цілком природно, що на початковому етапі бажаючих іти на об’єднання громад було більше, але ж рішення про це мало бути ухвалено сесіями сільських, селищних та міських рад.
Запевняю, що обласна рада йде назустріч усім, жодного примусу — об’єднуватися чи не об’єднуватися — не чинимо, лише роз’яснюємо всі вимоги, виписані законодавством, щодо такого об’єднання, всі вигоди і ризики. На завершальному етапі робить оцінку експертна комісія при Міжрегіонбуді, а рішення ухвалює Кабінет Міністрів.
Саме так сталося і зі Ставищенською сільрадою, яка сьогодні не ввійшла до складу Брусилівської об’єднаної територіальної громади. І вона в області — не одна. Дві третини сільрад Лугинського району, чотири — Попільнянського, одна — Олевського районів та ціла низка інших залишаються в попередньому статусі. І вони вже не зможуть скористатися тими преференціями, зокрема фінансовими, що матимуть об’єднані територіальні громади.
Фото автора.
