Виховання через мистецтво — одне з ключових завдань закладів позашкільної освіти. Величезний досвід такої креативної педагогіки має «Київський міський будинок вчителя». Тут започаткували низку цікавих мистецьких проектів, які отримали схвальні відгуки в Україні і за кордоном.

 

 

Разом із директором Будинку вчителя Русланою Рудковською ми розглядаємо дитячі малюнки, колажі та дивуємося нестримній фантазії авторів.


— Дитяча творчість — цікавий та невичерпний матеріал для досліджень психологів і педагогів, — каже пані Руслана. — Ось, наприклад, ми спробували створити «гендерний малюнок». Поділили аркуш навпіл і запропонували двом авторам — хлопчику і дівчинці — по черзі їх заповнити. Таких полотен і таких авторів було чимало. Хтось розпочинав малюнок, хтось — завершував. Так з’явився і цей меч, оповитий квітами. Жоден із юних художників не поставився до пропозиції зневажливо і не відмовився довершити втілення чужого задуму. Попри гендерні відмінності.


Мистецтво не лише дарує естетичну насолоду, а й лікує душі. Цього року Будинок учителя запропонував київським школярам намалювати вітальні листівки для однолітків із Донбасу. Проект «Новорічна листівка для друга на Сході» було успішно реалізовано. Листівки передали адресатам під час презентації фотовиставки «ТЕ, ПРО ЩО ВАЖКО СКАЗАТИ», у якій брали участь діти-переселенці.


У Будинку вчителя давно збирають колекцію дитячих малюнків і колажів. «Діти — учасники проекту — були вражені можливостями колажу як жанру, — зауважує завідувач культмасового відділу Будинку вчителя Алла Риженкова. — У цій техніці створюють свої мистецькі роботи навіть монарші особи. Наприклад, королева Данії».


У листопаді цього року «Київський міський будинок вчителя» в особі Марини Захарченко — завідувача відділу з роботи з молоддю — вперше представив свої напрацювання на Міжнародній конференції Podіum Pestalozzіanum-2016. «Вона щороку проходить у Швейцарії. На цьому майданчику освітяни обговорюють найактуальніші проблеми, — розповідає Руслана Рудковська. — Під час конференції ми передали до архіву дитячого малюнка Педагогічного університету Цюріха роботи київських школярів. Це надзвичайно цікаві речі. У Цюріху збирають дитячі малюнки, починаючи з кінця 19 століття, і нещодавно розпочали оцифровку цих робіт. Якась частина вже виставлена для ознайомлення у «всесвітній мережі».


Власну колекцію дитячих малюнків Руслана Рудковська почала збирати ще коли працювала вчителем. «А до Швейцарії ми передали п’ять малюнків, які виставлялися у 2015 році в Мистецькому арсеналі в межах проекту «Код Малевича», — розповідає вона. — Роботи виконані на темному тлі, що дуже зацікавило наших закордонних партнерів. У швейцарській колекції таких ще не було. Ми домовилися, що в оцифрованому вигляді наш Будинок учителя незабаром отримає частину великої колекції Педагогічного інституту Цюріха».


«Спеціально до конференції Podіum Pestalozzіanum-2016 ми підготували і надрукували буклет німецькою мовою — розповіли про свою мету та найцікавіші проекти, — пригадує Руслана Рудковська. — Зокрема, про проведений у Будинку вчителя воркшоп «Гравюри Дюрера». Це був міждисциплінарний проект (художня культура плюс іноземна мова): діти знайомилися з творчістю видатного художника і водночас мали можливість вдосконалити свої знання з німецької. На завершення ми запропонували їм відчути себе співавторами відомого шедевра: розмалювати пастеллю копію гравюри Дюрера «Меланхолія», яку, до речі, мистецтвознавці вважають однією із найзагадковіших і найскладніших для розуміння».


У кабінеті Руслани Рудковської на маленькому столику стоїть невелика цукрова копія Будинку вчителя. Це — подарунок від фонду «Ізоляція» та одного з міжнародних проектів. Скульптура із шматочків рафінаду була розміщена у центрі інтерактивної інсталяції «Цукрова демократія», яку створювали і показували в Києві. «Наша будівля дуже сподобалася ірландському скульптору Брендону Джеймісону, — розповідає Руслана Рудковська. — Разом зі своїм колегою Марком Ревелзом він протягом кількох років будував цукрові архітектурні шедеври у Парижі, Лондоні, Пекіні. У Києві вони віддали перевагу Будинку вчителя, де у 1917—1918 роках засідала Центральна рада і який асоціюється з місцем, де культура і освіта мають творити демократію. До речі, у травні наступного року Брендон Джеймісон знову відвідає Київ і, можливо, ми умовимо його провести в Будинку вчителя майстер-клас для молодих митців».


Та дійсність не завжди «рафінадна». Споруда Будинку вчителя потребує реставрації, перш за все — скляний купол. «Проект уже розробляється, і нас попросили написати свої побажання, — розповідає Руслана Рудковська. — Звичайно, ми хочемо «всього і одразу» — щоб не тільки врятували купол і відреставрували фасад, щоб впорядкували наш внутрішній дворик, щоб з’явилися у нас творчі майстерні та кімнати для психологічного розвантаження педагогів. Мріяти ж не заборонено! Було б чудово, якби наші великі зали перетворилися на виставкові центри, де студенти мистецьких вишів столиці могли б безплатно виставляти свої роботи».


Цікавою особливістю цього закладу є те, що на його базі працюють гуртки та студії не лише для дітей, а й для дорослих. Наприклад, хор для «людей елегантного віку» — ветеранів педагогічної праці. І це теж варто врахувати. У планах на наступний рік — виставка косівської кераміки, ляльок-мотанок, книжкової та станкової графіки, петриківського розпису. Нині тут можна побачити гобелени молодої житомирської художниці Ольги Дідківської.


Наступного року в Україні відзначатимуть сторіччя Центральної Ради, тож педагогічна громадськість сподівається, що уряд та місцева влада знайдуть достатні кошти на збереження цієї архітектурної пам’ятки державного значення.

 

У Київському міському будинку вчителя триває виставка гобеленів житомирської художниці Ольги Дідківської. 

 

Директор Будинку вчителя Руслана Рудковська.


Фто ЮРІЯ ПЕРЕБАЄВА.