Новий рік на новому місці відзначатимуть коні та віслючки, які після великих поневірянь у прифронтовій зоні знайшли спокій у теплій стайні в Сєверодонецьку. За ними тут особливий догляд, бо вони — «переселенці». Місцеві дітлахи вже готують їм новорічні подарунки — яблука, моркву, цукор і... свої малюнки.
Казкова Україна: Чернігів. Краєвид з алеї з гарматами, що на Валу.
Фото Юрія ПЕРЕБАЄВА.
Ні Дуката, ні Герцога новачками в цій компанії вже не назвеш. Ставляться до них тут, як до своїх — з тими самими увагою і турботою. А, можливо, навіть більше балують і жаліють, бо вони багато чого бачили й пережили.
Уперше Дуката й Герцога власник Сєверодонецького кінно-спортивного клубу дитячо-юнацької спортивної школи «Віртуоз» Павло Дебеда побачив по телевізору. Великий знавець і любитель коней, він просто завмер, спостерігаючи, як військові поводяться із двома породистими скакунами. Вуздечку надягали не професійно, просто розриваючи пащу. «У Німеччині 80% населення проходили навчання, як поводитися з кіньми, а в нас думають, що коли сів на коня і задер вудила, то вже вмієш із ним поводитися», — подумав він з обуренням.
Із телесюжету стало відомо, що коні перебували в селі Кримському, саме на лінії бойових дій. Втративши свого хазяїна, вони знайшли притулок у військових, які їх використовували для патрулювання та інших цілей. Це було влітку 2015 року, і тоді Павло подумав про те, як би виручити цих тварин і забрати їх собі, поки не знайдеться їхній хазяїн. Незабаром життя звело його з Володимиром Жулинським, який розшукував своїх російських рисаків, віслючків, павичів та інших мешканців невеликого господарства, що існувало на базі відпочинку біля Сіверського Дінця, під Кримським. Це знайомство виявилося доленосним для всіх, і насамперед для коней.
Як можна було відмовити в допомозі, коли йшлося про скакунів? Звісно, Павло не тільки допоміг доправити Герцога й Дуката в Сєверодонецьк, а й дав притулок їм у своєму клубі.
— Ми їх вивозили під час бомбурдування, — розповідає він. — Осінь, бруд, дороги немає, машиною не проїхати. Тому спочатку доправили в Кримське своїх вершників, які осідлали коней і пригнали їх до села Смолянинового. А там уже я зміг завантажити їх у свою спеціалізовану машину й привезти до себе. Якщо коня тренувати щодня, він може пройти й 15—20 км. А ці були нетреновані.
У бойових умовах Герцог і Дукат прожили більше року. Вони були худі, налякані й дикі, але не так боялися вибухів, як людей. Коли їх поставили в стійло, вони відверталися до стіни, щоб нікого не бачити, і така лінія поведінки трималася в них довго. Адаптація тривала майже півроку, і тільки завдяки гарному догляду, увазі, турботі, коні поверталися до життя.
— Ми закріпили за ними дітей. Ганяли на корді, щоб «спустили пару» і не скинули людину із сідла, привчали бути дисциплінованими, — розповідає Павло. — Тепер вони вже в чудовому стані.
Кіньми Жулинського займається Марина Горохова. Дівчина працює апаратницею на «Азоті», але в стайню приходить чи не щодня. Любить і Герцога й Дуката, але їздить на Герцогу, який дуже покладливий і дисциплінований. А Дукат — це ще той характер! Дуже примхливий і недовірливий. Очевидно, спогади про прожиті дні в умовах постійних обстрілів даються взнаки. Тож маленьких вершників на нього поки що не саджають, і, швидше за все, це стане можливим тільки навесні. Дуката виводять тільки на прогулянки й тренують.
Цього року сусідами Герцога й Дуката по стійлу стали давні знайомі — чотири віслюки. Коли в 2014 році Кримське сильно обстрілювалося із боку бойовиків, віслюки з бази відпочинку втекли й довго поневірялися, поки їх не підібрали місцеві жителі. Годували, доглядали. Щоб забрати своїх віслюків, Володимиру Жулинському довелося заплатити за трьох із них 18 тисяч гривень. Утім, гроші не грають головної ролі. Тут інше, цінніше — любов до тварин.
Зараз на них катається дітвора. Особливо цей вид занять полюбляють дівчатка, які освоюють верхову їзду та стрибки через бар’єри. Тож до віслюків тут ставляться по-особливому — пригощають і до Нового року готують їм подарунки. Звісно, це будуть різні смаколики: яблука, буряк, морква й гарбуз.
До речі, Жулинський зараз шукає своїх зниклих через воєнні дії павичів. Сподівається, що на суп таку красу не пустять, і вони живі. Уже є інформація, що в одному з дворів у районі того самого Кримського чули характерну «розмову» цих диво-птахів. Якщо результат пошуків буде успішний, до «переселенців» — коней і віслючків — додадуться павичі, й усі будуть разом, як до війни. Звичайно, було б чудово, якби 2017 рік вони зустрічали всі разом.
У стайні Павло обіцяє поставити ялинку. І хоча наступний — рік Півня, головним персонажем на цьому святі все-таки буде кінь.
— А кінь дружить із півнем? — запитуємо в Павла.
— Кінь дружить із усіма, — авторитетно відповідає він.
Луганська область.
