Журналіст «Голосу України» Богдан Кушнір нещодавно демобілізувався з лав Збройних Сил України і нині з читачами поділиться військовими історіями святкування Нового року.
З таким запасом дров холодна зима не страшна.
Найстрашніший блокпост на півдорозі до Кримського називають «грозовими воротами».
Зорі над блокпостом
Вони звично займуть позиції на двох бетонних укріпленнях. Цей блокпост у нашому секторі називали «Сталінградом». У радіусі кількасот метрів земля і дерева випалені. Тут йшли запеклі бої. Окопи і воронки від снарядів перемішались так, що важко розрізнити, що де. Сніг білим килимом накрив землянки. Лише стежки і димарі видають тимчасовий військовий об’єкт. У бетонній споруді холодно, навіть пічка-буржуйка взимку не нагріває невеличке приміщення площею кілька квадратних метрів. Біля вогню тепло, а спина замерзає. «Дизель» із «Вороном» розпалять вогонь у металевій бочці, й всі грітимуться просто неба. Весело поскрипуватиме сніг під ногами, а над головами усміхатиметься зоряне небо. Зорі на cході України особливі: яскраві і великі, таких не побачиш у жодному регіоні країни. Можливо, це хлопцям ввижається, бо тепер дуже багато часу, щоб спостерігати за небом.
Ближче до вечора машин стає дедалі менше. З передка вже ніхто не їде, лише з тилу поспішають добратися до рідних. Поодинокі водії зупиняються і питають: «Новий рік де зустрічаєте?». «На блокпосту!»
Їм співчувають, бажають швидше повернутися додому і залишають сувеніри. Що ближче до полуночі, то частіше водії виходять із машин і пригощають вартових. Хлопці не відмовляються, кивають на стіл, що стоїть біля бетонної стіни. Завтра повернуться в роту і роздадуть подарунки. Першого року під час боїв на cході зустріти Новий рік на блокпосту було мало бажаючих. Але коли хлопці повернулися в шапках Дідів Морозів і з клунками за спиною, їх обступили і довго розпитували, як служити в новорічну ніч.
Вартові розповіли про артистів, які поділилися червоно-білими шапками, як заспівали для них улюблених пісень, як обмінялися подарунками на згадку. Нічним гостям солдати подарували півкілограмові банки згущеного молока, а ті на блокпосту залишили запечену гуску і дитяче шампанське. Гуску хлопці нанизали на шампури і розігріли на вогні. Яка була смакота! О 24.00 запустили сигнальні ракети. З найближчих блокпостів теж здійнялися в зоряне небо жовті пасма світла. За кількасот метрів під мостом Новий рік зустрічали двоє відлюдників — старий прапорщик і молодий солдат. Вони сиділи у засаді і за жодних обставин не могли залишати свій пост. Петрович копирсався біля рації, а молодий солдат ще вдень пробив ополонку і рибалив. Упіймав три рибини, розпалив вогонь і в казанку зварив юшку. Після 24.00 вони обміняються сувенірами із головним блокпостом.
Кока-кола під ялинкою
Тільки не смійтеся, але на нашій базі Новий 2017 рік зустрічатимуть із «колою» та тортиками. При вході встановлять живу ялинку. Всі вишикуються, вислухають привітання командування і розійдуться, щоб зустріти свято у вузькому колі. У нашому підрозділі вже півроку не п’ють спиртного. Все почалося з того дня, як сектором став командувати полковник, який через хворобу — так говорили злі язики — перестав пити горілку і навіть вино. Мало того, він за десяток метрів чув запах оковитої, і якщо від когось несло перегаром, руки не подавав.
Полковник був суворий, але справедливий. Боротьбу з зеленим змієм почав із найближчого оточення. Першим за пияцтво відправив рити окопи на віддалений взводний опорний пункт свого шофера. Історія сумна. Заходить полковник, а водій п’є горілку зі службою тилу. Перед від’їздом йому вручили найгіршу саперну лопатку і повезли бідолаху туди, де дідько каже добраніч.
Наступним на пияцтві попався начальник медслужби. І його полковник не пожалів. До числа зальотників навіть потрапив депутат міськради, який служив у службі тилу.
А коли військова служба правопорядку в камері попереднього тримання закрила жінок-військовослужбовців, які гучно святкували день народження, вся наша база притихла. Народ перестав пити. Була для того ще одна причина. Всім зальотникам видавали довідку, що вони не воювали, а пиячили.
За два місяці сектор протверезів. Якщо хтось і примудрявся випити, то відразу ховався, щоб не потрапити на очі полковнику.
Тверезий спосіб життя вніс корективи у наші традиції. Навіть проводи з передової почали влаштовувати, як безалкогольні весілля в часи Горбачова. Після повернення зі сходу, на превелику радість командування і наших дружин, ми ще кілька тижнів не могли пити спиртного. Як жартував Вася-прапорщик, нам щось пороблено.
Тому перед Новим роком наші хлопці заздалегідь запаслися колою і тістечками.
Іванів індик
29 грудня ми поверталися зі сходу на місце постійної дислокації. Всі з тривогою поглядали на годинники. Попереду — тисяча кілометрів. Старенький ЛАЗ пихтів, як ковальський міх. Щойно проїхали 20 кілометрів, як тріснули ресори. Крісла завалили військовою амуніцією — і автобус не витримав. Зупинилися на ремонт. Аж тут нас наздоганяє Іван-водій, веселий балагур і улюбленець підрозділу. З «бобра» витягає великий пакет і з щасливою усмішкою промовляє: «Візьміть, хлопці, пригодиться, бо ця кляча, — показує на автобус, — може не доїхати».
Автобусам було по 10—15 років. Дорогою вони часто ламалися. Справді, могли до Нового року додому не доїхати.
Ще годину очікували, коли закінчать ремонт. Аж вночі доїхали до Чугуєва. Зупинилися на ночівлю у військовій частині. Занесли речі і сіли вечеряти. Витягнули пакет, розгорнули і ахнули. Ваня передав нам великого копченого індика.
Ще кілька тижнів тому водій розповідав, як йому на Новий рік волонтери із Рівненщини привезуть індика. Він так колоритно говорив, яким смачним буде цей індик, що в нас аж слина текла з рота. Ми щойно від’їхали, як Івану все-таки передали новорічного індика. Почувши, що автобус поламався, він нас наздогнав.
Смачнішого м’яса, ніж це, я не їв зроду. Тієї ночі ми довго згадувала Івана і його пригоди в зоні АТО. Надійнішого водія ми не знали. На старенькому «бобрі» щодня намотував по 300—500 кілометрів. А те, що він зробить такий новорічний подарунок, нам навіть не снилося. Іванові тієї ночі, мабуть, ікалося до ранку.
Богдан КУШНІР.
Фото автора.
