Коли гостювали у батька в райцентрі, він пообіцяв: завтра ми станемо свідками «сценки», яка дуже потішить. А перед цим ввів у «курс справи».
...Мої батьки мешкали у власному будиночку. Навіть після смерті мами батько, як казав, щоб не нудьгувати і щоб було до кого обізватися, тримав курей і пса Кузю. Останній був кругленький, мов м`ячик, бо любив дегустувати все, що залишалося після обіду господаря. Але останнім часом пес ще більше покруглішав? Та ніхто не пов’язував це з тим, що на кублах не стало яєць. Батько вже, було, подумав, що кури перестали нестись. Проте якогось дня з вікна спостерігав за Кузею: той виліз із будки, поступившись місцем курці. Ряба примостилася на встеленій сіном долівці будки і почала нестися. Кузя увесь цей час терпляче чекав надворі. Щойно курка вилізла з будки, як пес туди — і яєчко тільки й бачили.
Щось неймовірне творилося і в курнику: там час від часу заночовував сусідський красень-півень, хоча й удома був справжній господар. Більше того: він безсоромно приходив поклювати зерна, коли господар сипав його для своїх курей. «І як ти з цим миришся?» — кепкував із занадто флегматичного дворового півня батько, супроводжуючи усе це анекдотами на півнячу тематику.
— Так само змирився «дворовий» і з півнем, якого я привіз від сестри із Житомирщини, — розповів батько. — Тільки-но відчинив хвіртку на сестрине подвір’я, як мені в ноги кинувся півень, почав клювати. «Оцей забіяка не дає людям до мене у двір зайти, — казала, сміючись, сестра. — Навіть листоноша гукає мені, щоб вийшла, бо боїться півня». — То я попросив сестру віддати мені того забіяку. Зараз у курнику два півні: «наш» змирився з приїжджим, бо — слабак. А завтра вам обіцяю потіху.
І справді, щойно батько покликав курей і насипав їм зерна, як не забарився і непроханий гість — сусідський півень. Він проліз крізь низ кованих воріт і поважно прямував до курячого гурту. Аж раптом йому назустріч ринув «житомирський забіяка», як ми вже встигли прозвати півня-новосела. Хоча він був менших розмірів, все ж у бійці переважив над сусідським зайдою. Хто знає, чим закінчилася б ця бійка за курник і територію, якби не втрутився батько. Але після цього випадку ні на подвір’ї, а тим паче в курячій оселі, сусідського півня ніхто не бачив.
Олександра ЮРКОВА.
Рівне.
