У нас у родині головною новорічною стравою завжди був холодець. Без нього святковий стіл був неповноцінним. Тому дружина послала мене на ринок по ніжки. За старих часів їх там було вдосталь. А тут я обійшов усі ряди та кіоски — порожньо. Немовби уся м’ясна худоба геть-чисто обезножилася. Вже біля виходу побачив чоловіка бомжоватої зовнішності, який пропонував свинячі ніжки. Щоправда, на вигляд вони мали доволі підозрілий, немов зі смітника, та вибору не було.
Малюнок Миколи КАПУСТИ.
— Де ти взяв цю гидоту? — критично оглянула покупку дружина.
— Нічого, вимочимо, почистимо, і все буде до пуття, — бадьоро утішив я.
— Тоді роби це сам!
Я намагався як міг: мив, скоблив, чистив... Начебто б надав їм товарного вигляду. Але коли ніжки почали варитися, від них пішов такий сморідний дух, хоч із дому тікай. Проте я не здавався:
— Коли виваряться, запах зникне.
На жаль, сподівання мої не виправдалися. Коли я почастував свіжим холодцем кота, він гидливо відвернувся.
— Викинь цю погань! — веліла дружина.
Я виніс холодець у двір і віддав бродячим собакам. Вони уминали його, вдячно виляючи хвостами.
Що ж, і у псів теж має бути свято, — втішив я себе, — Новий рік, як-не-як, мрії збуваються!
Мефодій МАРТИНОВ.
Донецьк.
