Рік Кози ось-ось поступиться Року Півня. І як хотілося б, аби кізка забрала все лихе, а півник приніс щось нове та хоч трішки краще. Тобто:
Щоб не було війни, телевізора, нових рішень НКРЕКП та темної ночі о четвертій дня.
Щоб про «безвіз» наступного року нам обіцяли вісім разів. А не одинадцять, як того, що минає. Бо не лише пити, а й сміятися потрібно в міру!
Щоб базарну бабу не зупиняли в’їдливим: «Ну ти вже взагалі, як в парламенті, розперезалася». Бо їй подібне чути просто образливо — вона ж така ранима, така ранима...
Щоб шанували не лише тих, хто поліг на Донбасі, а тих, хто звідти повернувся живим.
Щоб замміністра, бува, не прийшла третьокласниця. Зі стажем роботи у 10 років...
Щоб школа не лише коштом батьків купувала парти, телевізори, шафи, шафки і новорічні подарунки тільки тим дітям, хто гроші здав, а ще й чомусь навчала учнів. І не в перервах між канікулами і карантинами, а протягом цілого навчального року. З перервами на канікули і вихідні...
Щоб у науку зрештою зайшли не ті, хто відкриває потрібні двері і винаходить способи вдало захиститися, а хто вміє і справді щось відкривати і винаходити. Наприклад, суму податків, сплачену в Україні фігурантами українського списку Forbes...
Щоб Міністерство охорони здоров’я дбало хоча б про чиєсь здоров’я, а не очолювало галузь збагачення на людських хворобах. А то вже жити й лікуватися — дорожче, ніж померти...
Щоб «списки нагороджених цікавили прокурорів майбутнього» (Віктор Чайка) і далі. А заодно і е-декларації теж... І щоб те майбутнє не віддалялося від нас щороку на два десятиліття вперед...
Щоб один авіаквиток з Києва до Дніпропетровська був хоч не набагато дорожчим, ніж переліт з Києва до Вільнюса і назад на дві персони. Бо це знаєте, якось важко пояснити учням третього класу...
Щоб вислів «Захід нам допоможе» лишався безтурботним жартом, а не зловісним нагадуванням, що використання безпомічного стану потерпілої — тільки в Кримінальному кодексі є злочином, а в міжнародній політиці — способом спілкування...
Щоб наші е-декларанти з мільйонним «кешем» зрештою скинулись і допомогли ненаситному МВФ! Аби той нажерся і залишив нас у спокої. Бажано назавжди...
Щоб нечужий нам чоловік, Стівен Спілберг, таки зняв в Голлівуді блокбастер «Тарифи і субсидії в Україні». І отримав «Оскара» в 11 номінаціях...
Щоб трудівники Пенсійного фонду виходили на пенсію за тими ж розрахунками, які вони нам усім малюють.
Щоб усі, причетні до рішень, спробували хоч день прожити за той місячний «споживчий кошик», який вони нам намалювали. І головне — стримались при цьому, аби не розреготатися...
Щоб хтось таки відділив шоу-бізнес від культури. Бо перший якось знайде як прогодуватися. А другу ми вже майже поховали. Хто не вірить, зателефонуйте на будь-який телефон Мінкульту і спитайте базу...
Щоб у результаті запеклої турботи різних високих імітаційних установ про українську мову, в країні вижила хоча б одна україномовна газета, один теле- та один радіоканал...
Щоб ті канали, які вже було «одолели» українську мову, а після Революції Гідності її принципово забули, чесно зізнались: а що, «наши точно вернулись»?
Щоб ми всі були здорові, шанувалися і... читали «Голос України»!
З Новим і кращим роком нас усіх!
Леонід СОСНИЦЬКИЙ.
