Якщо вірити Геродоту, легендарні амазонки, жінки-воїни, жили десь на півдні нинішньої України. Життя багатьох сучасних українських амазонок пов’язане саме з тими краями...
Вірна собі й Батьківщині
Старший сержант Вікторія Назарова (на знімку) знає, як це — втратити все. Народилася й росла в Амвросіївці на Донеччині. І от вибір: зрадити присязі чи вийти на підконтрольну територію й служити українському народу? Дівчина покинула все і зробила крок у невідомість, щоб бути вірною передусім собі. Разом із батьком залишила окуповану територію.
Починала тоді ще молодший сержант Назарова з відділу прикордонної служби «Іловайськ». Там життя захоплювало динамікою подій і роботи. Пункт пропуску «Успенка» та початок бойових дій на сході України. Весна 2014 року, каже дівчина, запам’ятається їй назавжди. Блокування пункту пропуску, протести тих, хто хотів «русского мира». А найтяжче — зрада колишніх бойових товаришів.
Нині серце дівчини тривожить тільки думка про рідних, що залишились на окупованій території. Їхньої підтримки та доброго слова не вистачає. Вікторія служить у Чернівецькому прикордонному загоні (пункт пропуску «Мамалига»). Щоб хоч трохи повернутися в життя «до війни», перевелася на автомобільний пункт пропуску й стала до звичної паспортної роботи.
На суші й на морі
Старшина Тетяна Ломакіна (на знімку), мати-одиначка, розумна й вольова жінка, допомагала хлопцям у найгірші дні. Служила у відділі «Новоазовськ». Майже дев’ять літ життя Тетяна присвятила прикордонній службі. «Не було ані дня, щоб пошкодувала про свій вибір». Рясні обстріли пункту пропуску «Новоазовськ» старшина Ломакіна ніколи не забуде. Сама пережила те, що раніше бачила лиш у кіно. Надавала першу медичну допомогу, рятувала поранених з-під вогню, що нелегко навіть для чоловіків.
Не втрачаючи віри в перемогу, Тетяна й далі служить у відділі прикордонної служби «Маріуполь». Довелось освоювати зовсім новий напрям паспортного контролю — морську ділянку.
Бути там, де треба
Молодший сержант Світлана Серокурова (на знімку), медик за фахом, вирішила вступити до лав прикордонників не так давно. Мешканка Маріуполя не змогла стояти осторонь, коли ворог нищив її рідну землю. Маючи на руках синочка та чоловіка-інваліда війни першої групи, вирішила бути корисною там, де це треба українській армії.
Вже півроку Світлана служить фельдшером у Донецькому прикордонному загоні. Каже, що робота їй до вподоби, а головне — тут є відчуття, що ти робиш важливу справу.
Світлана САВЧУК.
Фото автора.
