Харків’янин Едуард Соколов і Людмила Філяренко із Кропивницького, як і мільйони співвітчизників, зустрінуть Новий рік за святковим столом, піднімуть келихи з шампанським, побажають рідним, близьким і друзям здоров’я, миру та благополуччя. І все-таки вони — незвичайні люди. У грудях Едуарда ось уже чотирнадцятий рік б’ється донорське серце, а Людмила третій місяць живе з пересадженим механічним трансплантатом. Ці обставини напевне роблять особливим сприйняття ними свого буття, народжують часом казкові, і все-таки для них близькі до реалій бажання й мрії.
А ще обидва обов’язково адресуватимуть найтепліші слова вдячності своєму рятівнику, кардіохірургу від Бога, генеральному директору столичного Інституту серця, професорові Борису Тодурову...
Урятоване життя — дарунок долі
Гляньте, скільки життєвого щастя у цих уже немолодих очах, скільки енергії, впевненості та сили. Так, напевно, вміють дивитися на світ тільки люди, котрі побували на межі та живуть уже не стільки життям, яке дарував Бог, скільки тим, яке продовжив людський геній...
Це Едуард Соколов. Колишній офіцер. Випускник колись знаменитої харківської «криловки». Служив у ракетних військах стратегічного призначення, ніс бойове чергування. Але настали інші часи. Елітні військові частини розформовувалися. Офіцери полками, дивізіями викидалися на вулицю. Капітанові Соколову нічого іншого не залишалося, як піти на один із харківських заводів. Нерви на межі, був згоден на будь-яку роботу, щоб мати хоч якусь заробітну плату й нехай примарну, але перспективу — одержати квартиру, забезпечити родину найелементарнішим. До речі, адміністрація підприємства «Світло шахтаря» слова дотрималася, і в 1999 році сім’я Едуарда Костянтиновича переїхала у крихітну квартирку. Але, напевно, усе пережите підірвало через рік життя цілком міцного хлопця. «Швидка» забрала його просто з робочого місця. Діагноз — «інфаркт міокарда». А через рік уже в столичній клініці пролунало як вирок: тобі, хлопче, без трансплантації серця не жити...
Надворі 2002-й. Про яку трансплантацію вони говорять? Адже це серйозні операції, закордонні, неймовірно дорогі й тільки для обраних... Але хтось із колег М. Амосова підказав: починають робити й у нас, є один молодий і перспективний доктор Тодуров, перевівся нещодавно від нас у клініку Шалімова. Завідувач відділення, «молодий і перспективний», Борис Тодуров зустрів свого однолітка Едуарда Соколова якось так просто, по-доброму, по-домашньому, що в останнього не виникло сумнівів — він врятує йому життя.
Друге життя в Е. Соколова почалося з 29 жовтня 2003-го. Чекав на операцію майже рік. Багато інших пацієнтів, котрі перебували з ним у цій черзі на життя, яка виснажує всі сили, так і не дочекалися свого шансу. І все тому, каже Едуард Костянтинович, що в Україні не було й немає досі законодавства, яке б відповідало світовій практиці та дозволяло проводити такі операції всім, хто їх потребує. Коли Едуард отямився після операції, першим, кого він упізнав серед 12 лікарів, які зібралися біля нього, був його Доктор. «Ти мене чуєш?» — запитав Борис Михайлович. На що хворий знаками попросив ручку і папір. І написав кілька слів. Борис Тодуров лише усміхнувся: «Набирайся сил, письменнику ти наш!»
Едуард Костянтинович справді став письменником. Написав книгу про свого Рятівника й про своє друге життя. Права на її видання викупило одне з німецьких видавництв і нині реалізує її в багатьох країнах. А Едуард Соколов сьогодні працює над другою книгою, яку також присвячує Б. Тодурову.
Едуард Костянтинович намагається завжди по можливості побувати у свій другий день народження в Національному інституті хірургії та трансплантології ім. Шалімова, зустрітися з Борисом Михайловичем Тодуровим, відомим тепер генеральним директором Інституту серця, членом-кореспондентом НАМН України, доктором медичних наук, професором, заслуженим лікарем України. Але незважаючи на всі ці гучні титули та звання, доктор і його пацієнт спілкуються, як і раніше, як старі добрі друзі. Едуард Костянтинович вітає свого дорогого доктора з наступаючим Новим роком і з днем народження, який той відзначає в новорічні дні, і бажає йому робити якнайбільше успішних операцій. А головне, каже, щоб здійснилася якомога швидше його давня мрія — був прийнятий в Україні новий закон про трансплантологію, який би дозволив проводити не одиничні пересадки органів, а десятки операцій на місяць, як це роблять, наприклад, білоруські лікарі, котрі ще зовсім нещодавно вчилися в українських медиків.
Харків.
Фото автора.
