Генерального директора Інституту серця, доля якого тісно переплелася з долями Едуарда Соколова й Людмили Філяренко, можна сміливо називати роботящим чудотворцем. Він — талановитий хірург, трансплантолог, щедро ділиться своїми знаннями з іншими й сам не цурається вчитися. І відгукнувшись на пропозицію редакції поділитися думками про те, чого він найбільше очікує від прийдешнього року, професор Борис Тодуров (на знімку) одразу окреслив тему — професійна місія.


— Борисе Михайловичу, багато в чому завдяки вам і вашим колегам вітчизняна трансплантологія знаходить обличчя.


— Ми довели, що можемо робити пересадку серця й уміємо виходжувати після неї пацієнтів. І недавні імплантації механічного органа двом молодим людям, які практично вмирали й у яких не було інших шансів вижити, ми зробили і для порятунку наших співгромадян, і з метою привернути увагу громадськості до дуже гострої проблеми. Адже в Україні щодня вмирає, не дочекавшись донорського органа, як мінімум 9 осіб. Це катастрофа. Це більше, ніж гине на дорогах, на нашому східному фронті. У нас, на жаль, немає нормального закону про трансплантацію органів, і водночас є досить фахівців, які могли б рятувати цих хворих, які готові займатися трансплантацією, хоча це дуже нелегкий хліб. Пересадка серця — це дві години роботи. Але щоб організувати її, потрібно витратити півжиття. І потім кожен із цих пацієнтів стає твоїм родичем, за якого ти відповідаєш, до того ж до кінця своїх днів: реакція відторгнення — на тобі, десь якась інфекція — на тобі, повторні операції — на тобі. Тому ентузіастів, готових віддаватися професії трансплантолога, не так багато.


— Тим часом ситуація, як мені здається, вимагає збільшення їхньої кількості.


— Однозначно. І дуже дивно, що нас не підтримує міністерство, не підтримують у Верховній Раді. Нас практично ніхто не підтримує. У будь-якій іншій країні таких фахівців не просто підтримують, у них вкладають — під них будують клініки, відділення, обладнують їх, дають їм можливість працювати, під них ухвалюються закони. І далеко не кожна країна може похвалитися тим, що є хірурги, які здійснюють пересадку серця. На жаль, чимало наших депутатів думають, що трансплантологія — це не порятунок життів, а забір органів. Насправді вона — наука про те, як урятувати безнадійних молодих людей. Бо більшість наших реципієнтів — молоді люди.

Колись Миколу Амосова запитали під час лекції, яку країну можна вважати сучасною та цивілізованою? Він відповів просто: «Якщо в країні робиться пересадка серця...» Отже, у ній цивілізовані юридичні й соціальні відносини, достатній рівень милосердя й співчуття до стражденних людей, там є наука, є хірургія, там є добре обладнані центри, є імунологія й усе інше. І я вважаю, що сьогодні трансплантологія — лакмусовий папірець усієї нашої медицини. Коли ми хочемо показати, що ми цивілізовані люди, а тим більше бути ними, то трансплантологія в нас повинна бути на європейському рівні. І підтримка з боку держави тут має бути максимальною.


— І питання, очевидно, не тільки у фахівцях, а й у сучасних клініках, чи не так?


— Клініки, де робляться трансплантації, де застосовуються нові технології, це сьогодні точки зростання всієї медицини. Але визначальна ланка в них — професіонали своєї справи. Мине економічна нестабільність, рано чи пізно закінчиться війна, рано чи пізно буде в нас процвітаюча країна, важливо до цього часу зберегти людей, здатних оперувати. Бо сьогодні наші медики чи не масово їдуть за кордон, і там їх охоче беруть на роботу. І якщо найближчим часом на це не звернуть увагу люди, які за це відповідають — у Верховній Раді, МОЗ, і не змінять свого ставлення до фахівців, то наявні точки зростання Україна втратить. Можна провести будь-яку реформу, можна написати будь-які закони, але якщо завтра не буде фахівців, які вміють пересадити нирку, печінку або серце, то ви потім хоч заваліть грішми ці клініки, найліберальніші закони прийміть — хто це робитиме? Ось це потрібно сьогодні розуміти й цінувати. І я хочу побажати всім нам, нашим співвітчизникам, щоб 2017 рік став у цьому плані переломним. Щоб, нарешті, було ухвалено необхідний закон про трансплантацію органів. Щоб тяжкохворі одержали шанс на порятунок, а ми — більше можливостей цей шанс перетворювати на реальність.

Київ.


Фото Андрія НЕСТЕРЕНКА.