Вважається, що різдвяний сюжет мусить бути із хепі-ендом. Найменше сподіваєшся знайти щось таке в п’єсах Мартіна МакДонаха. Він — майстер чорної комедії, чим і знаменитий у світі. Ім’я «шаленого ірландця» почало з’являтися на наших афішах. Одна з найцікавіших постановок зроблена недавно в Херсонському театрі імені М. Куліша. Головний режисер цього театру Сергій Павлюк поставив «Каліку з острова Інішмаан». Це, мабуть, найлюдяніша з усіх чорних комедій МакДонаха, бо тут є герой-жертва, тоді як в інших його творах персонажі у своїй дурості та жорстокості, у злодіяннях проти своїх ближніх одне одного варті. Сирота ж і каліка Біллі, якому через фізичні вади важко вимагати від інших не те що любові, а навіть поваги, викликає тим більший жаль, чим більше з нього знущаються односельці. І от цього знедоленого героя автор робить обранцем Фортуни, відправляє Біллі в Голівуд, де той має шанс вирватися з остогидлого острова, а з ізгоя перетворитися на пестунчика долі. В «Каліці...» МакДонах наділяє здатністю до співчуття навіть останніх дурисвітів і покидьків. Втім, цей твір при усьому його мелодраматизмі не назвеш суто розважальним. То ж найбільш мене вразило те, що «Каліка...» в Херсоні йде на аншлагах (а на прем’єрних показах у залі навіть доставляли приставні стільці). Херсонський глядач живо реагує на перипетії безрадісного і безглуздого життя каліки Біллі, впізнаючи у ньому колізії життя власного.


Аби втримати увагу глядача у полі порушеної МакДонахом проблеми людського відчуження, нашим режисерам доводиться підкреслювати чорний гумор, публіка це любить. У більшості бачених мною українських постановок це так і є. У Херсоні воно теж нібито так. Хоча тут є одне «але». У херсонському «Каліці з острова Інішмаан» головну роль грає дебютант Віталій Пронько. У нього немає акторської освіти, а крім того, від народження він має певні фізичні вади. А цей факт сам по собі вже дає глядачеві відчуття правди життя. Адже актор перед ними не грає людину, до якої природа несправедлива. Ні, він таким і є. А коли так, то публіка вірить і в жорсткий неприкрашений гуманізм МакДонаха, гуманізм безкомпромісний і безстрашний. Той гуманізм, що робить нас людьми завдяки усвідомленню нашої причетності до болю та страждань цього божевільного світу. Особливо тепер, коли пішла мода на бадьорий дешевий «позитив». Вистава театру ім. М. Куліша свідчить про те, що «негатив», якщо він мотивований співчуттям до скривджених та ображених, має свій позитивний бік.


За межами цієї вистави є ще дещо, варте уваги. Це теж своєрідний «різдвяний сюжет». Віталій Пронько, який грає Біллі, зарахований у штат театру. І не просто зарахований — на нього планують новий репертуар, нові ролі.

Так вирішив генеральний директор Херсонського театру Олександр Книга. Погодьтеся, вражаючий у наші несентиментальні часи філантропічний вчинок.