Минулий рік залишив відчуття колосальної втоми й психологічного напруження. Хоч кого запитаєш — усі повторюють, що був він найважчий за всі роки незалежності. І цей психологічний ефект доволі дивний, бо мова йде, швидше, про наше відчуття дискомфорту, ніж про реальний стан справ. Незрівнянно страшнішим, загрозливішим був 2014-й, коли ми втратили тисячі життів і ледь не загубили державу. Якщо говорити про економічну, фінансову й соціальну кризи, то «гідним» його спадкоємцем став 2015-й, коли ми всі остаточно збідніли й ледь не втратили надію. На їх тлі минулий рік мав би сприйматися як доволі успішний, принаймні падіння вже припинилося, розпочато реформи, держава зміцніла, накопичила ресурси для економічних та соціальних змін. Вочевидь, для 2016-го характерними стали суб’єктивні відчуття втоми й нервозності, які накопичувалися вже не перший рік.
Якщо пройтися окремими знаковими подіями року, то першою мусимо назвати війну на сході. Дипломатичними та воєнними зусиллями її вдалося локалізувати, перевести в розряд позиційних, окопних, мінімізувати втрати — у нас немає свого Алеппо, хоча й перебували за півкроку від найстрашніших сценаріїв. Але ця рана продовжує кровоточити, й немає жодних передумов очікувати швидкого її загоєння. Агресор прагне дестабілізувати нашу державу, не дозволити їй стати успішною, а на тлі майже повного розриву всіх економічних зв’язків війна — це єдиний механізм у його руках. Єдине, що втішає: навряд чи слід очікувати великих наступальних операцій, масового введення російських військ та авіації, а успішно воювати без застосування тактики «випаленої землі» Росія не вміє. Тож іще рік промине в тривозі й неспокої.
Тісно пов’язані з військовими й наші дипломатичні зусилля. Зовнішня політика в 2016-му перетворилася на вирішальний чинник оборони. І тут нас очікують серйозні випробування. Завершення минулого року ознаменувалося спалахом активності президента США Обами (одразу б так!) та безальтернативності в політиці санкцій щодо Росії.
В Європі тенденція євроскептицизму та електоральних успіхів «друзів Путіна», схоже, вже перевалила через свій пік, але це не зможе змінити тенденції в особливо важливій для нас країні—членові «Нормандської четвірки» Франції. Із середини року цей ефективний механізм стримування агресора може розбалансуватися або й цілковито розпастися. А реальних альтернатив йому, як і Мінському формату, на жаль, ніхто запропонувати не зміг.
Попередній рік приніс багато розчарувань у розвитку євроінтеграції. Європа стала більш егоїстична, заглиблена у власні проблеми й уперше продемонструвала не-
здатність виконувати власні зобов’язання. Мало хто знає весь детективний сюжет порятунку Угоди про асоціацію з ЄС та безвізового режиму. Але новий рік має всі шанси стати роком дещо більш відкритих дверей до європейського простору. Принаймні дві базові угоди таки набудуть чинності в першому півріччі.
У внутрішній політиці ми пережили чимало потрясінь, опинилися за крок до дострокових виборів, які навесні минулого року могли привести до перемоги реваншистських сил та політичного хаосу. І хоча коаліція нині обмежується лише двома фракціями, між якими теж не завжди панує злагода, а пошук голосів за принципові рішення в парламенті йде болісно та зі скандалами, можна стверджувати, що влада зміцніла, а в середовищі опозиції помітна серйозна криза. Усі численні й добре скоординовані антивладні акції зазнали фіаско — попри важкий соціальний стан та незлічиме число проблем, ми сьогодні дуже далекі від можливості виникнення нового Майдану. Новий уряд зумів вишукати ресурси для пом’якшення впливу кризи й реформ на соціальний стан, а ще вперше виникла певна надія на позитивні зміни, яка знайшла своє відображення в новому бюджеті. Побіжний аналіз перспектив уряду та коаліції на новий рік показує, що в них є достатній запас міцності й поступово наростає ресурсна база. Головна загроза чинній владі уже не з боку опозиції, а від протистоянь усередині самої владної команди: зуміють пройти рік без конфліктів — вистоять і матимуть шанси не лише проіснувати до кінця 2019-го, а й здобути перемогу на наступних чергових виборах.
Рік, який щойно розпочався, загалом повинен бути вигідним для владних політичних сил. Ми зуміли пройти найнекомфортнішу «санітарну зону» запуску реформ, коли всі негативи вже наявні, а про позитиви нам тільки розповідають урядовці. Якщо перша ластівка — подвоєння мінімальної зарплати — матиме своє продовження, то можна буде припустити, що вже наступного року ми зможемо оцінити перші наслідки реформування країни. Показово, що поки що мова йшла більше про реформування правової й організаційної сфер, ніж власне про економічні реформи. Але й цього виявилося достатньо, щоб держава отримала необхідний ресурс. Можна тільки уявляти, скільки в країні розкрадалося, коли лише першими антикорупційними заходами вдалося зберегти десятки мільярдів гривень, особливо в енергетичній сфері.
Саме реформування правоохоронних структур та створення нових антикорупційних органів стало основним досягненням минулого року. Ще з перебоями працює оновлена поліція (занадто формальною була пере-
атестація колишніх міліціонерів), тільки починається діяльність НАЗК, «дитячі хвороби» становлення, схоже, вже переростає НАБУ, доволі успішно пройшла переформатування Генеральна прокуратура. Але все впирається в головну реформу правової сфери — судову. У минулому році «з боями» таки вдалося провести зміни до Конституції та створити законодавчу базу реформи. 2017-й виявить не лише нашу спроможність очистити судову гілку влади, а й перспективи всіх інших реформ, оскільки дотепер усі найкращі наміри нівелювалися в нечесних і корумпованих судах.
І наостанок коротко про перспективи парламенту. Він зумів минулого року прийняти низку важливих законів. Наступного року Раді треба починати із себе самої. Якщо не відбудеться парламентська реформа та не підвищиться дисципліна, так і будемо пробуксовувати та дедалі більше відставати від усього світу. Інтелектуальний потенціал Верховної Ради не гірший, ніж у попередників, а політично її склад набагато більше готовий до серйозних змін. Жодних дострокових виборів уже точно не буде, а тому просто потрібно почати ефективно працювати, з чим у наших депутатів не завжди складається.
Новий рік має всі шанси стати роком якісних змін і перших позитивних результатів від проведення реформ. Він точно буде кардинально відрізнятися від дуже важкого в моральному та психологічному плані року попереднього, але це ще не гарантія успішності. 2017-й може стати роком успіху або роком стагнації, і від нас усіх залежить, який він буде насправді.
Тарас ЧОРНОВІЛ, політолог і незалежний експерт.
