У дива потрібно вірити завжди! Міжнародний благодійний фонд добрих справ, продюсерський центр «24 карати» та благодійний фонд «Свято-Покровський» напередодні Нового року влаштували справжнє диво для малят з особливими потребами. Наталія Колесник — одна із співорганізаторів соціального проекту — розповіла про цю дивовижну ідею та її втілення в життя.
— Пані Наталю, як народилася ідея благодійної акції?
— Моя подруга — мати дитини з тяжкою формою ДЦП, але їхня родина вражає своїм сильним духом і вірою. От ми й вирішили дослідити цю категорію і показати всім, що діти з інвалідністю насправді не такі, якими ми звикли бачити їх з боку.
— Як ви шукали партнерів?
— Співорганізатори знайшлися самі! Ми надсилали листи багатьом, а партнерами стали ті, хто відгукнувся. З фондом «Свято-Покровський» уже давно думали зробити щось спільне і вирішили організувати аукціон. А в продюсерському центрі працює моя подруга. Я попросила у неї про допомогу, і вона взяла на себе велику частину роботи.
— Скільки киян відгукнулося і взяло участь у проекті?
— Загалом до нас надійшло 15 листів з історіями. Багато хто з батьків спочатку телефонував, щоб дізнатися про акцію. Але після того як ми говорили про умови, чимало з них відмовлялися. Адже для участі потрібна була не лише історія, ми мали також відзняти відеоісторію дитини та отримати від неї власноруч виготовлений лот для аукціону. Тож багато батьків вирішили не ускладнювати собі життя і відмовилися від участі.
— Пропонував хтось лоти для благодійного аукціону, крім учасників?
— Молодий художник з Вінниці робить боксерські рукавички з національною символікою. Мама талановитого хлопця віддала нам лоти для аукціону. Також Ліка Співаковська, відома українська художниця та засновниця арт-галереї «Арт:Его», подарувала картину. Катерина Самойленко, автор мотивуючих семінарів, надала три набори своїх книг з автографом.
— Про які мрії малюків ви дізналися з листів?
— Багато хто з діток мріє про нематеріальні речі. Наприклад, троє з п’ятнадцяти забажали зустрічі з Тіною Кароль. Тож ми плануємо зв’язатися з її продюсером та спробувати одночасно здійснити три маленькі мрії.
— Вдалося вже втілити мрію якоїсь дитини?
— Так, хлопчика звати Єгор Панасюк, у нього церебральний параліч. Він давно мріяв потрапити на великий стадіон. Перед самим благодійним аукціоном, 24 листопада, мамі хлопчика повідомили про те, що у них буде можливість відвідати Національний спортивний комплекс. На деякий час весь «Олімпійський» опинився в розпорядженні маленького Єгора. Він розглядав кубки, приміряв футболку Шевченка з автографом, побував у роздягальні нашої української команди і, звичайно, вийшов на поле! Справжнє поле, де бігають його кумири.
— Планували щось на Новий рік для учасників?
— 21 грудня в КМДА провели свято для юних учасників акції. На заході їх зустріли Дід Мороз зі Снігуркою, провели різні майстер-класи, вручили солодощі та подарунки, про які ті мріяли.
Усі історії юних, але сильних духом дітей можна знайти в соціальних мережах Міжнародного благодійного фонду добрих справ. Також організатори підготували невеличку збірку, до якої увійшли всі розповіді про учасників та контактні телефони їхніх батьків. Адже за мету вони ставили не лише здійснення мрії, а й пошук допомоги у лікуванні героїв.
Тетяна ПЕТРЕНКО.
Фото надано організаторами проекту.
Історія Єгора Панасюка
Проблеми зі здоров’ям у хлопчика виникли під час пологів у результаті лікарського недогляду, як наслідок — два тижні реанімації та два бали за шкалою Апгар. У вісім місяців Єгору було поставлено діагноз «дитячий церебральний параліч», який перевернув життя всієї родини. Від народження довелося працювати над собою і маленькими кроками йти до поставленої мети — максимальної самостійності. Комунікація з оточуючим світом проявляється тепер не тільки в звуках і жестах, а й у окремих словах і фразах. Щоденна робота з логопедом принесла свій результат — у десять років Єгор вперше сказав слово «мама».
«Ми розуміємо, що не можемо прожити життя за нашого сина. Тому ми концентруємо зусилля на його максимальній самостійності, — каже мама, — щоб попри все він реалізувався в суспільстві, щоб був просто щасливим».
