Вона народилася в Жовтих Водах, тут закінчила школу. У тривожний для цього міста час, аби заробити якусь копійку, пішла в торгівлю. Не один рік жінка віддала роботі в цій сфері, хоча і відчувала, що це — не для неї, не її справа. Адже ще навчаючись в школі, Тетяна Львова оформлювала всі стінгазети, із захватом спостерігала, як шиє або в’яже мама Зінаїда Василівна, самій хотілося вигадувати якісь сережки. Тоді вибір був невеликий для творчості, доводилося обмежуватися створенням нових речей зі старих. І от треба було, щоб сплив певний час, і доля привела її в музей — місце, яке притягувало її до себе дедалі більше.
Екскурсовод Жовтоводського історичного музею Тетяна Львова з власними виробами.
А тут саме тодішній директор музею Ельвіра Олексіївна, побачивши з висоти свого багатого життєвого досвіду у білявій дівчині з великими очима певний потенціал, запропонувала Тетяні провести екскурсію привозної виставки з красномовною назвою «Тортури інквізиції».
— Вперше було справді страшнувато, — з теплою посмішкою пригадує Тетяна Львова. — По-перше, було багато матеріалу, який треба було вивчити. По-друге, складність полягала ще і в тому, щоб цю інформацію зуміти викласти доступною мовою для відвідувачів різних поколінь. А ще екскурсовод повинен вміти відповісти на запитання дорослих, декотрі з яких цікавляться історією, багато знають з теми...
Хвилювань було чимало, але все минуло добре — навіть не очікувала, що так буде. І це так сподобалося, окрилило, а головне, що з’явилось бажання все це продовжити. Тетяна зрозуміла: ось те, чим їй треба займатися, це саме та справа, яка їй до душі. Та й директор музею запропонувала їй нову цікаву роботу. Так і сталося, що вже 10 років вона — екскурсовод, якого добре знають жовтоводці і котрий увесь час вдосконалюється, розвивається, дізнаючись щось нове, рухається вперед.
До музею справді приходить багато різносторонніх людей, з якими їй цікаво спілкуватися, разом шукати відповіді на хвилюючі запитання. Траплялося й чимало смішних моментів, які занотовуються у спеціальний музейний зошит. Колись ці нотатки увійдуть в написану історію самого музею. Ще Тетяні Миколаївні до душі її робота й тим, що саме їй випадає спілкуватися з усіма творчими особистостями, майстрами, котрі співпрацюють з цим храмом історії. І тому від її вміння знайти підхід до таких людей залежить перспектива такого тандему.
Серед них є і ті, хто близький по духу, хто завжди відгукується на прохання взяти участь в арт-ярмарку або вернісажі. Це — майстрині Валентина Картава та Світлана Корсуновська. А ще є чоловік з двадцять, які постійно на зв’язку.
Тетяні Львовій з дитинства хотілося щось створювати самій. Але це бажання стало реалізовуватися тільки тоді, коли її донька пішла до школи. Коли Вероніка підросла, сама загорілася пошуками цікавого рукоділля у Всесвітній мережі. Стала цікавитися, чим ще можна зайняти свої руки. І знайшла вироби із солоного тіста. Згодом новий директор музею Олена Григорівна запропонувала мамі і доньці виставити свої вироби на широкий загал. Після були вироби з полімерної глини, особливою популярністю користуються оригінальні сережки. Було в мами Тані захоплення декупажем. Завдяки звичайним паперовим серветкам та її чарівним рукам з’являються такі чудові картинки, що любо глянути.
Тетяна Миколаївна побачила аплікації з фетру, і їй захотілося зробити об’ємні іграшки. На одному із занять клубу сімейної творчості при музеї із символічною назвою «Музейка» жінка запропонувала маленьким відвідувачам зробити до Новорічних свят брелки з фетру у вигляді різдвяного чобітка. Все якось пішло саме собою. Так з’явилися об’ємні мультяшні герої, а потім народилася ідея створити магніти з новорічною тематикою.
Кілька років тому Тетяна Львова спробувала зробити ялинки в горщиках — такі собі топіарії, але незвичні, з м’якого фетру. Задум створити маленький подаруночок вдався. Тепер на підході сніговики. Роботи вистачає.
Фетр — надзвичайно м’який, приємний на дотик і не втрачає форми. Його можливості дуже великі. І цей факт надихає Тетяну Львову на нову цікаву роботу, що не набридає. А набридне, то її творча натура вигадає щось нове, аби тільки на душі було свято.
Олена ЧЕРНЯВСЬКА.
Дніпропетровська область.
Фото надано автором.
